Псевдоабдомінальний синдром

Псевдоабдомінальний синдром – Це наявність захворювання, яке імітує клінічну картину «гострого живота», але не вимагає екстреного хірургічного лікування. Типові симптоми – сильні болі в животі, нудота та блювання, ознаки інтоксикації – супроводжуються клінічними проявами з боку дихальної, серцево-судинної, сечостатевої системи. План діагностики включає рутинні лабораторні аналізи, ультразвукове та рентгенологічне обстеження, ЕКГ. Іноді застосовується діагностична лапароскопія. Пацієнтам із псевдоабдомінальним синдромом призначається лікування основної патології.

З явищами псевдоабдомінального синдрому («хибного гострого живота») стикаються лікарі різних спеціальностей, але справжня поширеність цього стану невідома. Зустрічається патології досить висока: так, при 30% операцій, що виконуються з приводу катарального апендициту, специфічні зміни червоподібного відростка відсутні, що свідчить про іншу причину болю. Псевдоабдомінальні прояви більш характерні для дорослих, але можуть відзначатися і у дітей, особливо в ранньому дитячому та молодшому шкільному віці.

Викликати типові псевдоабдомінальні симптоми можуть як захворювання черевної порожнини, які не є показанням до оперативного лікування, так і ураження інших систем. Відомо понад 100 поширених патологій, які імітують клініку «гострого живота», часто зустрічаються у діяльності лікарів у сфері терапії, сімейної медицини та хірургії. Основні причини псевдоабдомінального синдрому:

• Хвороби органів травлення: гепатити та гастрити в періоді загострення, мезаденіт, хронічна мезентеріальна ішемія.
• Патології серцево-судинної системи: абдомінальна форма інфаркту міокарда, стенокардія, аневризму аорти, що розшаровується.
• Захворювання органів дихання: нижньодолева крупозна пневмонія, ексудативний або сухий плеврит.
• Гінекологічні хвороби: позаматкова вагітність, запальні процеси (аднексит, сальпінгіт), ендометріоз.
• Поразка сечостатевих органів: ниркова колька, гострий пієлонефрит та гломерулонефрит, сечокам’яна хвороба.
• Неврологічні захворювання: органічні зміни головного мозку (менінгіт, енцефаліт, пухлина), субарахноїдальний крововилив, міжреберна невралгія.
• Отруєння: харчова токсикоінфекція, інтоксикація свинцем.

До рідкісних етіологічних факторів псевдоабдомінального синдрому відносять порушення обміну речовин: уремію, що виникає при нирковій недостатності, кетоацидоз, що ускладнює перебіг цукрового діабету. Ще рідше симптоми гострого живота мають психічне походження: вони можуть з’являтися при істеричних неврозах, соматоформному розладі.

Більшість псевдоабдомінальних симптомів зумовлено особливостями іннервації внутрішніх органів. Сильний біль при хворобах шлунково-кишкового тракту спричинений подразненням рецепторів вісцеральної очеревини, що становить зовнішню оболонку більшості черевних органів. Незначна напруга черевних м’язів та сумнівні перитонеальні ознаки пояснюються рефлекторними реакціями, пов’язаними з роботою периферичної нервової системи.

Спільність шляхів іннервації органів живота та грудної порожнини зумовлює часту появу псевдоабдомінального синдрому при кардіопульмональних захворюваннях. Рідше симптоматика провокується механічним подразненням рецепторів, наприклад, при різкому збільшенні розмірів печінки та розтягуванні її капсули. Больовий синдром при метаболічних порушеннях відчувається через відкладення на поверхні очеревини токсичних речовин, дегідратацію організму.

Клініка псевдоабдомінального синдрому нагадує типовий «гострий живіт». Основним симптомом служить біль у животі, який носить розлитий характер, але може бути і чітко локалізованим. Пацієнти повідомляють, що больовий синдром починається раптово без видимої причини. Через сильний біль людина займає вимушене нерухоме становище або, навпаки, кидається по кімнаті, намагаючись знайти зручнішу позу.

Больовий синдром поєднується зі нудотою, блюванням, зниженням апетиту. Найчастіше виникає кишкова диспепсія – затримка випорожнень або пронос, метеоризм, бурчання в животі. Характерною є різка слабкість, блідість шкірних покривів, іноді виступає холодний піт. Температура тіла може підвищуватися до субфебрильних значень, а за інфекційної причини синдрому – до 39-40 °С.

Відмінною ознакою псевдоабдомінального стану від хірургічної патології є слабко виражена напруга м’язів передньої черевної стінки. Болючість не посилюється при глибокій пальпації. Ще одна специфічна відмінність: гострий живіт характеризується незначним підвищенням температури поряд з вираженою тахікардією («ножиці»), тоді як при псевдоабдомінальному синдромі збільшення пульсу та температури відбувається пропорційно.

Відзначаються симптоми, що свідчать про пошкодження інших органів, яких не буває при класичному синдромі абдомінального. При пульмонологічних захворюваннях спостерігається задишка, шкіра навколо рота набуває синюшного відтінку, крила носа роздмухуються при диханні. Про поразку сечовивідних органів свідчить гостра затримка сечовипускання, виділення сечі рожевого кольору. При кардіологічних хворобах можливі переднепритомний стан, зниження артеріального тиску.

Більшість негативних наслідків пов’язані з несвоєчасною діагностикою захворювання, що спричинило псевдоабдомінальний синдром. Ускладнення залежать від типу патології: при абдомінальній формі інфаркту є ризик кардіогенного шоку та летального результату, при пульмональних процесах розвивається дихальна недостатність, сепсис. Поразка сечовивідної системи загрожує гострою нирковою недостатністю.

Друга група ускладнень обумовлена ​​проведенням непотрібної зараз абдомінальної хірургічної операції. На тлі тяжкого стану хворого препарати для наркозу набагато частіше спричиняють життєзагрозливі аритмії, судинну недостатність. У ранньому післяопераційному періоді існує можливість кровотеч, тромбоемболічних ускладнень, поліорганної недостатності.

Постановка діагнозу псевдоабдомінального синдрому щодо клінічних проявів скрутна. При фізикальному дослідженні хірург виявляє болючість та захисну напругу черевної мускулатури. Для встановлення першопричини болю призначається комплексне лабораторно-інструментальне обстеження. Цінні діагностичні відомості дають:

• Сонографія. УЗД черевної порожнини виявляє симптоми запалення та інфільтрації стінки апендикса та інших відділів кишечника, допомагає візуалізувати випіт у порожнині живота. За відсутності таких змін діагноз гострого живота малоймовірний. При обтяженому кардіологічному анамнезі виконують УЗД серця.
• Рентгенографія. Рентгенограма грудної клітки – швидкий спосіб візуалізувати осередки пневмонії, наявність плевриту, деформацію контурів серця. Такі прояви свідчать на користь псевдоабдомінального синдрому. Оглядова рентгенографія черевної порожнини дозволяє виключити кишкову непрохідність, прободну виразку, неоплазію.
• ЕКГ. На кардіограмі лікар може виявити ознаки псевдоабдомінального варіанта інфаркту міокарда (зміщення сегмента ST, негативний зубець T, зниження вольтажу комплексу QRS). Електрокардіографія інформативна для виявлення життєзагрозних аритмій, легеневого серця, порушень провідності, які дозволяють виключити хірургічні стани.
• лабораторні методи. У клінічному аналізі крові звертають увагу на лейкоцитоз зі зрушенням вліво та підвищення ШОЕ – симптоми запального процесу. Біохімічний аналіз крові показує зміну рівнів сечовини, креатиніну, глюкози. Обов’язково досліджують аналіз сечі, щоб унеможливити патологію нирок.
• Діагностична лапароскопія. До цього методу вдаються у скрутних випадках, коли неінвазивні дослідження не дали потрібної інформації для встановлення діагнозу. При розвитку псевдоабдомінального синдрому лікар не бачить локальних патологічних процесів у черевній порожнині, ознаки перитоніту також відсутні.

Консервативна терапія

Лікувальна тактика залежить від діагностованих причин псевдоабдомінального синдрому. Як правило, рекомендується етіопатогенетична медикаментозна терапія: антибіотики при пневмонії та плевриті, гастропротектори та антисекреторні засоби при гастриті, нітровазодилататори при стенокардії тощо. Лікування проводиться у профільному стаціонарі, при тяжкому стані хворого – у відділенні інтенсивної терапії.

Больові відчуття у животі, якими проявляється псевдоабдомінальний синдром, не потребують спеціального лікування. Більшість пацієнтів вони зникають після усунення першопричини. При сильних болях, які загрожують розвитком больового шоку, застосовуються наркотичні анальгетики. Патогенетична терапія передбачає призначення протизапальних та спазмолітичних препаратів, інфузійної терапії.

Хірургічне лікування

Іноді для усунення псевдоабдомінального синдрому потрібні малоінвазивні втручання. Для лікування ниркової кольки, викликаної закупоркою сечоводу каменем, використовують лікувально-діагностичну уретероскопію. При підозрі на інфаркт міокарда виконується коронарографія, яка потрібна для виявлення місця закупорки судини та швидкого видалення тромбу.

Прогноз визначається тяжкістю основної хвороби. Якщо вчасно встановити правильний діагноз, псевдоабдомінальний синдром ліквідується, а причинне захворювання вдається повністю вилікувати або перевести стан ремісії. З огляду на різноманітність етіологічних факторів, профілактичні заходи не розроблені. Для унеможливлення можливих помилок від лікарів усіх спеціальностей потрібна ретельність у проведенні діагностики та диференціальної діагностики.