Псевдодеменція

Псевдодеменція – Істеричний реактивний стан, що супроводжується умисним інтелектуальним зниженням. Виявляється грубими порушеннями мислення, мови та складних рухових актів. Виникає внаслідок психогенних впливів, на відміну від справжнього недоумства обумовлюється функціональними, а чи не органічними порушеннями, має минущий характер. Діагностується психіатром на підставі бесіди з хворим, опитування родичів та проведення спеціальних досліджень для оцінки когнітивних розладів. Лікування включає усунення психотравмуючих факторів, заспокійливі препарати, психотерапію, фізіотерапію, іноді антидепресанти.

Псевдодеменція – стан групи реактивних психозів, вперше описане німецьким психіатром Карлом Вернике у другій половині ХІХ століття. Активно вивчалося російськими та радянськими психіатрами – М. Г. Гулямовим, Н. А. Хромовим, Ф. І. Івановим. Істотний внесок у дослідження та класифікацію псевдодеменції зробила професор ЦНДІСП ім. Сербського Н. І. Філінська. Розлад має подібну симптоматику з пуерилізмом та ганзерівським синдромом, що іноді обумовлює труднощі при чіткому розмежуванні перерахованих патологій. Захворювання є істеричною психогенною реакцією, що не супроводжується органічним ураженням головного мозку. Може виникати у будь-якому віці. Точна поширеність невідома.

На думку психіатрів, основною причиною виникнення розладу є психогенії: тривале перебування в психотравмуючій ситуації, інтенсивний короткостроковий травматичний вплив, нерозв’язний або тривалий конфлікт і т. д. Дослідники відзначають неспецифічність психогенного впливу. Як провокуючий обставини може бути стихійне лихо, перебування у зоні бойових дій чи подія локального масштабу, сприймається, як особиста життєва катастрофа. Існує ряд факторів, що збільшують ймовірність розвитку псевдодеменції:

• Преморбідні особистісні особливості. Патологія частіше виникає в осіб із нерезко вираженими психічними порушеннями (рівень психопатії чи акцентуації характеру). Зазвичай на псевдодеменцію страждають пацієнти з істеричними або епілептоїдними рисами, рідше – з циклоїдними або шизоїдними.
• Набуті психічні розлади . Фахівці зазначають, що ризик розвитку депресивного варіанта псевдодеменції підвищується за наявності психогенної депресії.
• Попередні органічні ураження. Існують дослідження, що доводять зв’язок між псевдодеменцією та патологіями головного мозку органічної природи, зокрема – травматичної етіології. Захворювання може виникати на тлі психопатоподібних станів та інтелектуального зниження у віддаленому періоді після черепно-мозкових травм.

Фахівці вважають, що причиною розвитку псевдодеменції є нестерпна для пацієнта стресова ситуація, з якої він прагне вийти, водночас усвідомлюючи безнадійність свого становища. Два афективно «заряджені» процеси створюють два вогнища надзвичайно високої активності в головному мозку. В результаті в інших відділах неокортексу виникає глобальне гальмування, яке чинить на когнітивні функції приблизно таку ж дію, що і деструкція мозкових тканин лобових часток при органічній деменції. При псевдодеменції цей процес має функціональний, цілком оборотний характер. Розлад є істеричною реакцією, але не симуляцією, є патологічним захисним реагуванням, обумовлено об’єктивно існуючим патогенетичним механізмом, не залежить від волі і намірів хворого.

Як у російській, і у зарубіжної клінічної класифікації захворювання виділяється два варіанти псевдодеменції, але ці варіанти в повному обсязі збігаються між собою, що пов’язані з різними поглядами вітчизняних і зарубіжних дослідників дане захворювання. Відповідно до російської класифікації існують такі види патології:

• Ажитована псевдодеменція. Найчастіше діагностується у пацієнтів із органічними ураженнями головного мозку. Характеризується гострим початком, вираженим психомоторним збудженням, різкими емоційними коливаннями від ейфорії до тривоги та страху, швидкою мовою, абсурдністю відповідей на питання, яскраво вираженим симптомом неправильних дій.
• Депресивна псевдодеменція. Зазвичай виникає і натомість депресії. Типово поступовий розвиток, переважання тривожно-пригніченого настрою, уповільнення мислення та мови. Часто спостерігаються відповіді у формі заперечення, неправильні дії виражені неяскраво.

На початковому етапі пацієнти втрачають здатність орієнтуватися в місці та часі, відчувають тривогу та страх, намагаються сховатися, забитися в кут. Можливі параноїдні переживання та страхітливі гіпнагогічні галюцинації. Надалі виникає розгубленість, що виявляється в міміці, жестах та висловлюваннях. Хворі здивовано дивляться на звичайні предмети, не розуміючи, що це, не можуть самостійно сісти або лягти на ліжко, повзають рачки, їдять без допомоги столових приладів. Можливі елементи пуерилізму, що включають вередливість, гримасування, імітацію дитячих ігор.

Основне місце в клінічній картині займає раптово виниклий, яскраво виражений розлад інтелектуальної діяльності, що з’являється в несамовитості та мимодіях. Миморіччя (неправильна мова) є безглуздими, невідповідними відповідями на запитання. Пацієнти не можуть вказати місяць і рік, повідомити де знаходяться, відповісти, як їх звуть, плутають прості назви. Хворі нездатні виконати елементарні арифметичні дії (здійснити додавання або віднімання двох однорозрядних чисел).

При ажитированной псевдодеменції переважають абсурдні відповіді – пацієнти називають літо взимку, підлогу стелею. При депресивному варіанті розлади найчастіше зустрічається заперечення («не знаю», «не пам’ятаю») та ехолалії (повторення слів лікаря). Зовні невимовно може нагадувати порушення мови при шизофренічній розірваності мислення, проте, на відміну від хворих на шизофренію, пацієнти з псевдодеменцією у своїх відповідях не втрачають смисловий зв’язок з питанням (називають поняття і предмети, що знаходяться в одному смисловому полі з предметами і поняттями, які згадують ).

Мимодія є неможливістю виконати прості дії, відтворити автоматизовані навички. Хворий намагається одягнути носок на руку, не може правильно взяти ручку або ложку, плутає спинку і передню частину у сорочки та ін. Іноді мимодія набуває характеру ехопраксії, при якій пацієнт повторює рухи за лікарем. При стертій формі мимодії, характерної для депресивної псевдодеменції, хворий відчуває труднощі під час виконання простих команд. Наприклад, після прохання лікаря підняти праву руку довго розглядає руки, ніби не в змозі вибрати, і по черзі піднімає обидві.

Надалі клінічна симптоматика або стає менш вираженою, або посилюється. У другому випадку ажитована псевдодеменція може трансформуватися в пуерилізм, депресивна – психогенний ступор. Тривалість захворювання коливається від кількох тижнів до кількох місяців, потім симптоми поступово редукуються, настає одужання. Рідше спостерігається затяжна течія без істотної динаміки на тлі субступорозного стану. Після одужання спогади про подію в період хвороби відсутні (частіше – при ажитованому варіанті) або мають уривчастий характер.

Діагноз встановлює психіатр на підставі анамнезу (попередня психотравмуюча ситуація) та характерних клінічних симптомів. Псевдодеменцію диференціюють з шизофренією, органічним недоумством, симуляцією, рідше – з іншими захворюваннями та станами, що супроводжуються афазією та апраксією. Відповіді хворих на шизофренію «випадають» із смислового поля питань. При симуляції відсутня цілісність клінічної картини та типова динаміка хвороби.

При тяжкому органічному недоумство не виявляється неусвідомлена здатність захищати свої інтереси, характерна для псевдодеменції (симптоми мають певну вигоду для хворого, дозволяють усунутись з травмуючих обставин, отримати турботу та увагу). Симптоматика деменції більш стабільна, є вказівки на попередні ураження головного мозку, часом можливо виявлення органічної основи захворювання за допомогою об’єктивних методик (КТ, МРТ).

Лікування здійснюється в умовах психіатричного стаціонару, що в цілому проводиться за тими ж принципами, що і терапія істерії. Істотну роль грає усунення психотравмуючого чинника. Терапевтична програма може включати:

• Медикаментозну терапію. Лікарські препарати підбирають з урахуванням стану хворого та виду розладу. При депресивному типі патології застосовують антидепресанти. При інтенсивному збудженні пацієнтам з ажитированной псевдодеменцією призначають транквілізатори, рідше нейролептики.
• Психотерапію. Після усунення гострих явищ застосовують психоаналіз, поведінкову терапію, групову терапію. Метою спільної роботи лікаря та пацієнта є виявлення психотравмуючих ситуацій, корекція ставлення до цих ситуацій, вироблення оптимальних способів поведінки.
• Фізіотерапію. Ефективним є масаж, електросон, інші фізіотерапевтичні методики, що допомагають знизити рівень тривоги, нормалізувати психологічний стан.

Прогноз псевдодеменції є сприятливим. Розлад повністю оборотний, після одужання спостерігається відновлення когнітивних функцій. Іноді протягом тривалого часу виявляються окремі ознаки хвороби у вигляді ізольованих істеричних моносимптомів (змін міміки, інтонацій). Преморбідні особливості особистості та наслідки органічних уражень головного мозку зберігаються без змін, у зв’язку з чим іноді потрібне лікування у психіатра чи невролога. Специфічної профілактики не розроблено. До неспецифічних превентивних заходів належить дотримання здорового способу життя, відмова від вживання алкоголю та наркотиків, запобігання стресовим ситуаціям.