Псевдогіпопаратиреоз

Псевдогіпопаратиреоз (хвороба Олбрайта) – спадкова остеодистрофія, обумовлена ​​резистентністю периферичних тканин до паратгормону, що супроводжується розладом кальцієво-фосфорного обміну, затримкою фізичного та розумового розвитку. Псевдогіпопаратиреоз протікає з явищами дифузного остеопорозу, тонічними судомами, переломами та деформацією кісток, відкладенням кальцію в м’язах та судинах, утворенням каменів у сечовивідних шляхах, затримкою росту та відставанням розумового розвитку. З метою діагностики псевдогіпопаратиреозу проводяться визначення рівня кальцію, лужної фосфатази, паратгормону у крові; екскреції фосфору та кальцію з сечею; функціональна проба із запровадженням паратгормона; рентгенодіагностика. Лікування псевдогіпопаратиреозу передбачає медикаментозну корекцію гіпокальціємії.

Псевдогіпопаратиреоз є рідкісною спадковою патологією; в ендокринології відомо лише близько 300 випадків даного захворювання. Псевдогіпопаратиреоз за своїми проявами нагадує гіпопаратиреоз. Однак, якщо в основі гіпопаратиреозу лежить первинний дефіцит паратиреоїдного гормону, обумовлений зниженням функціональної активності паращитовидних залоз, то при хворобі Олбрайта псевдогіпопаратиреоїдний синдром викликається порушенням чутливості тканин-мішеней до дії паратгормону при достатньому рівні секреції.

Вперше псевдогіпопаратиреоз був описаний у 1942 р. Ф.Олбрайтом і за автором отримав назву «хвороби Олбрайта» або «спадкової остеодистрофії Олбрайта». Перший варіант захворювання характеризується аномаліями розвитку скелета, резистентністю периферичних тканин до паратгормону, гіпокальціємією та клінічною картиною, подібною до ідіопатичного гіпопаратиреозу. Другий варіант хвороби Олбрайта протікає за нормокальціємічним типом і отримав у літературі назву псевдопсевдогіпопаратиреозу. Описано випадки розвитку в одній сім’ї як нормо-, так і гіпокальціємічні варіанти захворювання, а також перехід однієї форми в іншу.

За будь-яких варіантів псевдогіпопаратиреозу захворювання носить спадковий характер з аутосомно-домінантним типом успадкування, зчепленим з X-хромосомою. Вивчення родоводів показує, що кількість жінок із псевдогіпопаратиреозом у 2 рази перевищує кількість хворих чоловіків; крім того, хвороба Олбрайта не передається від батька до синів.

Псевдогіпопаратиреоз обумовлений генетичною резистентністю скелета та нирок до дії паратиреоїдного гормону. Це пов’язано з дефектом специфічних рецепторів плазматичних мембран клітин-мішеней та недостатністю ферментів аденілатциклази, протеїнкінази, циклічного 3,5-аденозинмонофосфату (АМФ) у дистальних канальцях нефрону, що супроводжується реабсорбцією фосфору. Зниження виділення фосфору із сечею призводить до гіперфосфатемії та вторинної гіпокальціємії.

Оскільки при псевдогіпопаратиреозі паращитовидні залози залишаються інтактними, гіпокальціємія може викликати стимуляцію секреції паратгормону та розвиток вторинного гіперпаратиреозу. При псевдогіпопаратиреозі зазвичай має місце компенсаторна гіперплазія паращитовидних залоз (розвиток аденом не типовий), зміни з боку кісткової тканини (остеопороз, кісти), відкладення кальцинатів у скелетних м’язах, підшкірній клітковині, а також у нирках, стінках артерій, міокарді, кон’юнці . Псевдогіпопаратиреоз часто поєднується з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, артеріїтом, поліартритом.

Клінічні прояви псевдогіпопаратиреозу аналогічні ознакам ідіопатичного гіпопаратиреозу. Ендокринні симптоми при псевдогіпопаратиреозі включають низькорослість, ожиріння та гіперглікемію, луноподібну особу, олігоменорею. Нерідко хвороба Олбрайта поєднується з іншими ендокринними порушеннями – акромегалією, синдромом Кушинга, гінекомастією, гіпотиреозом чи гіпертиреозом.

Кістково-суглобові ознаки псевдогіпопаратиреозу включають брахідактилію з помітним укороченням 1, 4 і 5 п’ясткових і плюсневих кісток; екзостози, дисхондроплазію, зміни в епіфізарних кінцях кісток, резорбцію кісток пальців рук. Характерними є затримка прорізування зубів, гіпоплазія зубної емалі, підшкірні осифікати.

Неврологічна симптоматика псевдогіпопаратиреозу представлена ​​нападами тонічних судом, які можуть виникати спонтанно або під впливом будь-яких подразників. Для хворих на псевдогіпопаратиреоз типове відставання в розумовому розвитку. Серед інших симптомів псевдогіпопаратиреозу відзначається сечокам’яна хвороба, гематурія, блювання, розвиток лентикулярної катаракти. При псевдопсевдогіпопаратиреозі відсутні гіпокальціємія, гіперфосфатемія, остеомаляція та судомний синдром.

У типових випадках псевдогіпопаратиреоз діагностується у дітей віком 5-10 років з урахуванням характерної симптоматики, лабораторних, рентгенологічних даних, генетичних тестів. У хворих на псевдогіпопаратиреоз визначається гіпокальціємія, гіперфосфатемія, нормальна або підвищена активність лужної фосфатази в крові, збільшений вміст паратгормону в сироватці крові; зменшення екскреції кальцію та фосфору із сечею.

Нечутливість ниркових канальців до паратиреоїдного гормону підтверджується за допомогою тесту, заснованого на визначенні кількості фосфатів, що виводяться із сечею, і циклічного аденозинмонофосфату. При псевдогіпопаратиреозі у відповідь на внутрішньовенне введення паратгормону достовірне підвищення вмісту фосфатів та цАМФ у сечі відсутнє. Рентгендіагностика (рентгенографія кісток та суглобів, денситометрія) виявляє специфічні зміни в кістковій тканині.

Для виключення ураження інших органів та диференціальної діагностики псевдогіпопаратиреозу від подібних за проявами синдромів проводяться консультації ендокринолога, уролога, невролога, офтальмолога, гінеколога. Додаткове обстеження може включати УЗД нирок та сечового міхура, УЗД щитовидної залози, ЕЕГ, ЕКГ, огляд очного дна (офтальмоскопію) та ін.

При псевдогіпопаратиреозі необхідна корекція гіпокальціємії, у зв’язку з чим проводиться терапія препаратами кальцію у дозуваннях, що дозволяють підтримувати нормальну концентрацію кальцію в крові. Показано прийом вітаміну D та його активних форм під контролем концентрації кальцію у сироватці крові. Лікування паратиреоїдним гормоном неефективне. Для нормалізації концентрації кальцію та усунення симптомів вторинного гіперпаратиреозу необхідне дотримання дієти з обмеженням вживання фосфору.

За функціональної недостатності інших залоз проводиться замісна терапія відповідними гормонами. У разі судом показано внутрішньовенне введення розчинів кальцію.

Своєчасна кваліфікація та раціональна терапія псевдогіпопаратиреозу дозволяє говорити про позитивні прогнози на життя та можливості контролю за перебігом захворювання. Враховуючи генетичний характер псевдогіпопаратиреозу, доцільно проведення медико-генетичного консультування з метою оцінки ризику появи хвороби Олбрайта у потомства.