Псевдомембранозний коліт

Псевдомембранозний коліт – це гостре запалення товстого кишечника, що викликається умовно патогенними клостридіями і виникає на тлі прийому антибіотиків або (рідше) інших лікарських засобів. Клінічні прояви можуть змінюватись. Зазвичай виявляються болі в животі та тривала діарея у поєднанні з ознаками загальної інтоксикації. У важких випадках можливі грубі ушкодження кишкової стінки, виражені розлади обміну та летальний кінець. Захворювання діагностується на підставі симптомів, даних огляду, аналізів крові та калу, ендоскопічного дослідження. Лікування – відміна антибіотика, дієта, етіотропна терапія, корекція обмінних порушень.

Псевдомембранозний коліт – тяжке ускладнення прийому антибіотиків, рідше лікування препаратами інших груп, в результаті якого у хворого розвивається специфічний дисбактеріоз, що супроводжується запаленням товстого кишечника з утворенням характерних плівок на слизовій оболонці. Дисбактеріоз та запалення слизової оболонки викликають анаеробні грампозитивні бактерії Clostridium difficile. У важких випадках псевдомембранозний коліт супроводжується вираженою інтоксикацією, ушкодженнями стінки кишечника аж до перфорації, загальною дегідратацією та грубими електролітними розладами, нерідко – у поєднанні з порушеннями білкового обміну. Можливий летальний кінець. Лікування здійснюють фахівці в галузі клінічної проктології та гастроентерології.

Причиною псевдомембранозного коліту є порушення нормальної кишкової мікрофлори, що супроводжується надмірним розмноженням умовно-патогенної бактерії Clostridium difficile. У переважній більшості випадків дисбактеріоз, що передує розвитку псевдомембранозного коліту, виникає на фоні прийому антибіотиків, проте в окремих випадках склад мікрофлори кишечника може змінюватись під впливом цитостатиків, імуносупресорів та проносних засобів.

Найчастіше псевдомембранозний коліт викликають такі антибіотики, як кліндаміцин, амоксицилін, ампіцилін, лінкоміцин та препарати із групи цефалоспоринів. Рідше псевдомембранозний коліт розвивається при прийомі левоміцетину, еритроміцину, тетрацикліну та пеніциліну. Через придушення мікробів-симбіонтів у кишечнику починають розмножуватися Clostridium difficile. Ці бактерії в невеликій кількості містяться в шлунково-кишковому тракті приблизно у 3% населення.

Клостридії, що розмножуються, виділяють токсичні речовини, що надають негативний вплив на слизову оболонку кишечника і викликають розвиток псевдомембранозного коліту. Деякі антибіотики посилюють шкідливу дію токсинів, що ще більше посилює порушення. Стінка кишечника втрачає свої бар’єрні властивості і починає інтенсивно секретувати рідину у просвіт кишки. Токсичні сполуки всмоктуються у організм, викликаючи розвиток інтоксикації. Рідина переміщається у просвіт кишечника, розвивається зневоднення, виникають електролітні розлади.

У тяжких випадках у хворих на псевдомембранозний коліт виявляються порушення білкового обміну. Страждає серцево-судинна система. Можливе формування токсичного мегаколону та прорив стінки кишечника з вилитим кишкового вмісту в черевну порожнину. Причиною летального результату при псевдомембранозному коліті може стати перитоніт, зумовлений інфікуванням черевної порожнини мікроорганізмами, що містяться в калових масах, або зневоднення та порушення функцій різних органів та систем внаслідок інтоксикації та грубих обмінних розладів.

Псевдомембранозний коліт може розглядатися як внутрішньолікарняна інфекція. Хвороба часто розвивається при лікуванні в стаціонарних умовах, особливо – при перебування в одній палаті з пацієнтами, які страждають на цю патологію. Факторами, що збільшують ймовірність розвитку псевдомембранозного коліту і одночасно погіршують його перебіг, є літній вік, декомпенсовані соматичні захворювання, хвороби ШКТ, безконтрольний прийом антацидів, ниркова недостатність, злоякісні пухлини, імунні порушення (у тому числі – при СНІДі), ослаблення втручань, і навіть стану різного генезу, потребують проведення інтенсивної терапії.

Клінічна картина псевдомембранозного коліту визначається тяжкістю патології. При легких формах спостерігаються проноси та переймоподібні болі в животі на тлі погіршення загального стану організму. Стілець рясний, рідкий, можливо – з домішками слизу. Загальна інтоксикація при псевдомембранозному коліті проявляється у вигляді підвищення температури тіла, слабкості, розбитості, головного болю, нудоти та блювання. Виразність діареї та інтоксикаційного синдрому можуть відрізнятися. Усі ознаки зникають після відміни антибіотиків.

При тяжкій формі хвороби та псевдомембранозному коліті середнього ступеня тяжкості клінічна симптоматика зберігається протягом 1-2 та більше тижнів після припинення антибіотикотерапії. Пацієнти страждають від виснажливої ​​діареї. Кал набуває специфічного вигляду «рисового відвару» жовтого або зеленого забарвлення. У калових масах хворих на псевдомембранозний коліт виявляються домішки слизу та крові. Втрати значних кількостей рідини з фекаліями обумовлюють розвиток дегідратації та розладів водно-електролітного обміну, що виявляються слабкістю, почастішанням пульсу, зниженням артеріального тиску, порушенням тонусу м’язів і парестезіями. Можливі судоми. Відзначається зменшення кількості сечі, що виділяється.

Відмінними особливостями важкої форми псевдомембранозного коліту є бурхливіший перебіг і поява крові у фекальних масах з перших днів захворювання. Спостерігається швидке наростання інтоксикації, у поєднанні з інтенсивними болями болі в лівій половині живота (переважно – в проекції сигмовидної кишки). Тяжким ускладненням псевдомембранозного коліту може стати утворення патологічного розширення кишечника (мегаколону) з подальшим розривом кишки та розвитком перитоніту. Про розвиток мегаколону свідчить погіршення стану пацієнта з гіпертермією до 39 градусів і вище у поєднанні із зменшенням частоти дефекацій та збільшенням об’єму живота.

У деяких пацієнтів із псевдомембранозним колітом виявляється реактивний артрит. Іноді спостерігається ексудативна ентеропатія – незапальне ураження кишечника, що супроводжується порушеннями білкового обміну та гіпопротеїновими набряками, зумовленими втратою великої кількості білка через шлунково-кишковий тракт. Відомі випадки стрімкого розвитку псевдомембранозного коліту зі швидким зневодненням, розвитком гіперкаліємії та подальшою зупинкою серця.

Діагноз встановлюється фахівцем-проктологом або гастроентерологом з урахуванням анамнезу (прийом антибіотиків або інших препаратів, здатних спровокувати розвиток захворювання), скарг, даних фізикального дослідження та додаткових діагностичних процедур. У ході зовнішнього огляду хворого на псевдомембранозний коліт лікар відзначає гіпертермію, артеріальну гіпотонію, тахікардію, збільшення об’єму живота та болючість при пальпації. У загальному аналізі крові визначається лейкоцитоз. При дослідженні калу виявляються кров та слиз. При бактеріологічному дослідженні фекальних мас можна знайти Clostridium difficile.

При проведенні ендоскопічного дослідження у пацієнтів із псевдомембранозним колітом візуалізується слизова оболонка, покрита характерними жовтими фібринозними плівками (псевдомембранами). Зазвичай для підтвердження діагнозу достатньо ректороманоскопії, оскільки псевдомембранозний коліт найчастіше вражає дистальні відділи товстої кишки. У сумнівних випадках та за необхідності оцінити стан верхніх відділів товстого кишечника проводять колоноскопію. При підозрі в розвитку мегаколона призначають радіологічні дослідження (КТ, рентгенографію).

Лікування цієї патології переважно консервативне. Хворим скасовують антибіотики, призначають спеціальну дієту, рекомендують вживати більше рідини для запобігання дегідратації. При легких формах псевдомембранозного коліту етіотропні препарати зазвичай не потрібні. При середньотяжкій та тяжкій формі хвороби використовують метронідазол. За наявності протипоказань до застосування препарату проводять терапію ванкоміцином. Для відновлення нормальної мікрофлори кишечника призначають препарати біфідум та лактобактерій.

При тяжких формах псевдомембранозного коліту здійснюють інфузійну терапію для відновлення об’єму рідини, усунення інтоксикації, корекції втрат білка та електролітних порушень. При псевдомембранозному коліті, ускладненому токсичним мегаколоном, показано хірургічне втручання сегментарна резекція ураженої частини кишечника. Перфорація кишки є показанням до проведення невідкладної операції – видалення ураженого відділу кишки, промивання та дренування черевної порожнини для запобігання розвитку перитоніту.

Прогноз при псевдомембранозному коліті визначається тяжкістю захворювання. Середня ймовірність загибелі пацієнтів із цією патологією за відсутності лікування становить близько 30%. При легких формах псевдомембранозного коліту зазвичай спостерігається одужання після припинення антибіотикотерапії. При колітах середньої тяжкості клінічна симптоматика зберігається протягом кількох тижнів, надалі можливі рецидиви. Тяжкі форми псевдомембранозного коліту часто завершуються загибеллю пацієнтів. Шанси на благополучний результат при мегаколоні та перфорації кишківника ще більше знижуються, оскільки оперативні втручання доводиться проводити в умовах різкого ослаблення організму хворого. Крім того, перфорація товстої кишки часто ускладнюється перитонітом навіть за раннього оперативного втручання, що обумовлено наявністю великої кількості бактерій у кишковому вмісті.

Основним профілактичним заходом є обґрунтоване призначення антибіотиків, вибраних з урахуванням індивідуальних протипоказань, стану хворого та ризику розвитку псевдомембранозного коліту. Необхідне одночасне використання засобів для попередження дисбактеріозу, особливо при тривалій антибіотикотерапії. До групи високого ризику виникнення псевдомембранозного коліту включають хворих віком від 65 років та пацієнтів, які постійно приймають засоби з групи антагоністів гістамінових рецепторів. Хворим із цієї групи не рекомендується призначати антибіотики, які часто провокують псевдомембранозний коліт.