Псевдотуберкульоз

Псевдотуберкульоз – ієрсиніозна інфекція, що характеризується розвитком токсичної, алергічної та поліосередкової органної симптоматики. Перебіг псевдотуберкульозу супроводжується поліморфними проявами: лихоманкою, інтоксикацією, кишковими розладами, катаральними явищами, скарлатиноподібним висипом, артралгією та припухлістю суглобів. Вирішальна роль діагностиці псевдотуберкульозу належить бактеріологічному дослідженню, серологічним методам, ПЛР. Як етіотропна терапія псевдотуберкульозу призначаються антибіотики (тетрациклін, хлорамфенікол, цефалоспорини та ін); додатково – антигістамінні засоби, інфузії розчинів.

Псевдотуберкульоз (екстраінтестинальний ієрсиніоз, далекосхідна скарлатиноподібна лихоманка) – інфекційна патологія групи ієрсиніозів, що протікає з інтоксикаційно-лихоманковим синдромом, ураженням ШКТ, шкіри, суглобів. Захворюваність на псевдотуберкульоз реєструється в усіх країнах світу; у Росії екстраінтестинальний ієрсиніоз щорічно діагностується у 10 тис. осіб. Рівень захворюваності вищий у економічно розвинених країнах, де поряд із спорадичними випадками відзначаються харчові епідемічні спалахи. Псевдотуберкульоз зустрічається у будь-яких вікових групах, переважно серед дітей віком до 14 років. Зниження захворюваності на псевдотуберкульоз є актуальним завданням практичної інфекціології, гастроентерології, педіатрії.

Псевдотуберкульозна інфекція викликається грамнегативною бактерією Yersiniae pseudotuberculosis, що належить до сімейства Enterobacteriaceae. В даний час усередині групи налічується 21 серотип ієрсинії псевдотуберкульозу. Бактерія чутлива до кип’ятіння, висушування, дії ультрафіолету та дезінфікуючих розчинів. Разом з тим, Y. Pseudotuberculosis здатна рости та розмножуватися при температурному режимі холодильника (1-4 °С) – у цих умовах мікроорганізм може довго зберігатися на овочах та інших харчових продуктах.

Ієрсинії псевдотуберкульозу виявлені у багатьох видів ссавців та птахів, проте основним резервуаром інфекції виступають мишоподібні гризуни. Дрібні тварини інфікують своїми виділеннями ґрунт, воду, коренеплоди та овочі на полях та городах. При подальшому зберіганні сільськогосподарської продукції в холодильниках та овочесховищах обсіменіння збільшується. За сприятливих умов Y. Pseudotuberculosis зберігають життєздатність у воді протягом 2-8 місяців, у ґрунті – близько року. Зараження людини псевдотуберкульозом здійснюється аліментарним шляхом, у процесі вживання води чи овочевих страв (салатів, вінегретів, фруктів та інших.), молочних продуктів, які пройшли попередню термічну обробку. Максимальний підйом захворюваності населення на псевдотуберкульоз реєструється в лютому-березні, що пов’язано з широким вживанням в їжу овочів і фруктів торішнього врожаю, що надходять з овочесховищ.

У патогенезі псевдотуберкульозу виділяють фазу зараження, кишкову (ентеральну) фазу, фазу регіонарної інфекції, фазу генералізації інфекції, фазу паренхіматозної інфекції та реконвалесценції. Потрапляючи в ШКТ з інфікованими продуктами, ієрсинії псевдотуберкульозу проникають у здухвинну кишку, де впроваджуються в ентероцити, викликаючи запалення – термінальний ілеїт. Подальше поширення ієрсиній у регіонарні брижові лімфатичні вузли призводить до розвитку мезаденіту. У фазу регіонарної інфекції в патологічний процес можуть залучатися червоподібний відросток та сліпа кишка.

Генералізація ієрсиніозної інфекції пов’язана з виходом мікроорганізмів та їх токсинів у кров, розвитком бактеріємії та токсемії. Ця фаза відповідає максимальній вираженості клінічної симптоматики псевдотуберкульозу. При прогресуванні процесу відбувається ураження клітин ретикулоендотеліальної системи з переважною фіксацією збудника в печінці та селезінці. Паренхіматозна фаза псевдотуберкульозу супроводжується гепатоспленомегалією, порушенням функції печінки. Активація клітинного імунітету та вироблення специфічних антитіл знаменує собою елімінацію збудника та клінічне одужання.

Псевдотуберкульоз може протікати у різних клінічних формах із розвитком ізольованих чи змішаних синдромів. На підставі цього принципу виділяють:

• абдомінальну форму псевдотуберкульозу – протікає з інтенсивними, нападоподібними або постійними болями у правій здухвинній ділянці, лихоманкою, ознаками ентероколіту та через схожість симптомів нерідко діагностується, як гострий апендицит.
• скарлатиноподібну форму псевдотуберкульозу – основним, а часом єдиним симптомом виступає висипання на шкірі, що нагадує таку при скарлатині.
• артралгічну форму псевдотуберкульоз – характеризується гарячковим станом, міалгіями та поліартритом з припухлістю суглобів.
• змішану форму псевдотуберкульозу – поєднує в собі диспепсичний синдром, скарлатиноподібний висип, артралгії, постійну або хвилеподібну лихоманку.
• септичний варіант псевдотуберкульоз – супроводжується розвитком інфекційно-токсичного шоку.

Деякі автори доповнюють класифікацію псевдотуберкульозу формами гострого апендициту, мезентеріального лімфаденіту, термінального ілеїту та вторинно-осередкової форми (ентероколіт, вузлувата еритема та синдром Рейтера). У типових випадках псевдотуберкульоз протікає із частковим чи повним поєднанням симптомів різних клінічних форм. Ступінь тяжкості псевдотуберкульозу (легка, середньоважка та важка) оцінюється за вираженістю інтоксикації та змін з боку внутрішніх органів.

Інкубаційна стадія псевдотуберкульозу триває від 3 до 18 днів. Слідом за цим слідує гостре (рідше – підгостре або поступове) підйом температури до 38-40°С, що супроводжується загальноінтоксикаційним синдромом (слабкістю, ознобом, поганим апетитом, м’язовими і суглобовими болями, безсонням, головним болем, ін’єктованістю склер). У початковому періоді можуть спостерігатися катаральні зміни: першіння в горлі, закладеність носа, кашель, іноді – тонзиліт. Надалі клінічна картина псевдотуберкульозу доповнюється болями в епігастрії та правій здухвинній ділянці, нудотою, блюванням, послабленням та почастішанням випорожнення до 2-3-х і більше разів на добу.

З 3-4-го дня на тлі посилення симптомів псевдотуберкульозної інтоксикації з’являється дрібноточковий або плямисто-папульозний висип, що іноді супроводжується свербежем і лущенням шкіри. Типове розташування висипу при псевдотуберкульозі – нижня частина живота, пахвові ділянки, бічні поверхні тулуба. Навколо суглобів висипання більші та інтенсивніші, аж до суцільної еритеми. Характерна ціанотична гіперемія шкіри обличчя та шиї («симптом капюшона»), кистей («симптом рукавичок»), стоп («симптом шкарпетка»). Подібно до скарлатини, виявляється білий дермографізм, «малиновий язик», блідість носогубного трикутника. Тривалість періоду шкірних висипів – 3-7 днів.

У період розпалу псевдотуберкульозу виникають артралгії, припухлість міжфалангових, променезап’ясткових, гомілковостопних та колінних суглобів. Нерідко відзначається збільшення печінки та селезінки, жовтяничність шкіри та склер, підвищення біохімічних проб печінки; у окремих випадках розвивається картина гострого холециститу. Зміни серцево-судинної системи можуть включати брадикардію або тахікардію, помірну артеріальну гіпотензію, рідше – аритмію. Ознаками інфекційно-токсичного ураження нирок при псевдотуберкульозі є біль у попереку, зменшення діурезу; зміни у загальному аналізі сечі (мікрогематурія, циліндрурія, альбумінурія, піурія). Можливий розвиток дифузного гломерулонефриту.

При сприятливому перебігу псевдотуберкульозу на 5-7 добу настає поліпшення: відбувається поступове зниження температури, зникають ознаки інтоксикації, пропадає висипання та ознаки ураження внутрішніх органів. Повне одужання настає до 15 дня від початку захворювання. У тяжких випадках тривалість захворювання може досягати 1-1,5 місяців; при рецидивах та загостреннях псевдотуберкульозу реконвалесценція затягується до 2-3 місяців. Щодо рідкісних ускладнень псевдотуберкульозу можуть бути міокардит, пневмонія, менінгіт, поліневрити, гостра ниркова недостатність.

При проведенні клінічної діагностики найбільше значення має поєднання лихоманки, скарлатиноподібного висипу, ознак ураження ШКТ та суглобів. Епідеміологічний анамнез при псевдотуберкульозі нерідко вказує на груповий характер захворюваності, вживання овочів, зимово-весняну сезонність. Вирішальна роль діагностиці псевдотуберкульозу належить лабораторним (бактеріологічним, серологічним, молекулярно-генетичним) методам дослідження. Для виділення культури бактерій проводиться посів крові, сечі, мокротиння, калу, мазка із зіва на живильні середовища. З серологічних досліджень на підтвердження псевдотуберкульозу застосовуються реакція аглютинації (РА), реакція преципітації (РП), реакція зв’язування комплементу (РСК), реакція пасивної гемаглютинації (РПГА), імуно-ферментний аналіз (ІФА). З метою екстреної діагностики використовується метод ПЛР, з допомогою якого ДНК ієрсиній виявляється у біологічному матеріалі, а й у воді та їжі.

Іноді з метою виключення гострого живота доводиться вдаватися до діагностичної лапароскопії чи лапаротомії. Зважаючи на поліморфність клінічної картини псевдотуберкульоз доводиться диференціювати з кіром, скарлатиною, краснухою, ГРВІ, гострими кишковими інфекціями, ентеровірусною інфекцією, геморагічні лихоманки, ревматизм, висипний тиф та ін.

У період лихоманки призначається постільний режим і дієта, що щадить. Легкі форми псевдотуберкульозу зазвичай вимагають проведення антибіотикотерапії. При середньотяжкому та тяжкому перебігу інфекції з етіотропних препаратів найбільш ефективні хлорамфенікол, цефалоспоринові антибіотики, тетрациклін, доксициклін, гентаміцину сульфат, стрептоміцину сульфат. Курс протимікробної терапії становить 7-10 днів; при генералізованій формі – 14 днів. При вираженій інтоксикації та дегідратації проводиться інфузійна терапія – внутрішньовенне введення глюкозо-електролітних та полііонних розчинів. У комплексну терапію псевдотуберкульозу включаються десенсибілізуючі засоби, НВПС, кортикостероїди, ентеросорбенти, імунокоректори, полівітаміни. Критеріями одужання є нормалізація самопочуття та дворазові негативні результати бактеріологічного обстеження.

Зазвичай псевдотуберкульоз протікає доброякісно та завершується одужанням. Летальні наслідки, зумовлені можливими ускладненнями, рідкісні. Основне місце в системі профілактичних заходів займає боротьба з гризунами, правильна організація зберігання продуктів харчування на складах та в домашніх умовах, санітарний контроль за водопостачанням, зберіганням та реалізацією овочів, технологією харчового виробництва у ДНЗ та установах громадського харчування.