Псоріатичний артрит

Псоріатичний артрит (Псоріатична артропатія) – асоційоване зі шкірною формою псоріазу запальне ураження суглобів. Псоріатичний артрит характеризується наявністю шкірних бляшок, артралгіями, скутістю суглобів, болями у хребті, міалгіями, подальшою деформацією хребців та суглобів. Псоріатична артропатія діагностується переважно за клінічними та рентгенологічними ознаками. Лікування псоріатичного артриту проводиться тривало та системно за допомогою протизапальних, судинних засобів, хондропротекторів, фізіотерапії, реабілітаційних заходів. Прогресуючий перебіг псоріатичного артриту призводить до інвалідизації пацієнта.

Псоріатичний артрит супроводжує перебіг псоріазу у 5-7% пацієнтів; рідше клініка артриту передує шкірним проявам. Етіологічні чинники псоріатичного артриту невідомі. Серед причин розглядаються аутоімунні та генетичні механізми, середовищні фактори, зокрема, інфекції. На користь спадкової теорії псоріатичного артриту свідчить виявлення у 40% найближчих родичів пацієнтів із псоріазом суглобового синдрому. Включення механізмів імунної реактивності при псоріатичному артриті підтверджується в лабораторних тестах. Передбачається участь вірусних та бактеріальних агентів у розвитку псоріатичного артриту.

Факторами, що сприяють виникненню псоріатичної артропатії, відносяться наявність підтвердженого псоріазу, спадкова схильність, вік від 30 до 50 років.

Класифікують п’ять форм клінічного перебігу псоріатичного артриту:

• олігоартрит з асиметричним залученням суглобів;

• артрит, що вражає дистальні міжфалангові суглоби;

• ревматоїдоподібний симетричний артрит;
• мутуюча форма артриту з тяжкою незворотною деформацією суглобів;
• спондиліт.

Більшість пацієнтів (70%) суглобовий синдром розвивається за шкірними проявами псоріазу; в інших випадках (близько 20%) передує ураженню шкіри; в інших 10% – поява шкірних та суглобових симптомів збігається за часом. Псоріатичний артрит може поступово розвиватися із загальної слабкості, артралгії, міалгії або раптово – з гострого артриту з різкими болями і набряклістю суглобів. У початковому періоді відзначається зацікавленість міжфалангових суглобів пальців рук, плюсне- та п’ястково-фалангових, колінних, плечових суглобів.

Суглобові болі при псоріатичному артриті сильніші у спокої та ночами; характерна ранкова скутість і біль зменшуються протягом дня та під час руху. Олігоартрит з асиметричним залученням суглобів становить найчастішу клінічну форму псоріатичного артриту. Відрізняється ураженням не більше 4-х суглобів стоп та кистей, «сосископодібним» набряканням пальців, розвитком тендовагініту згиначів, багряно-синюшним забарвленням шкіри над суглобами. Артрит, що вражає дистальні міжфалангові суглоби, характеризується типовою клінікою псоріатичного артриту.

Ревматоїдоподібний симетричний артрит захоплює від 5 та більше суглобів (міжфалангових, п’ястково-фалангових); призводить до безладної деформації суглобів та різноспрямованості довгих осей пальців. Мутилююча форма псоріатичного артриту викликає підвивихи, незворотну деформацію та укорочення пальців стоп та кистей за рахунок остеолізу дрібних кісток. Даний варіант перебігу псоріатичного артриту нерідко зустрічається у пацієнтів з тяжкою шкірною симптоматикою та поєднується зі спондилоартритом. Спондиліт – форма псоріатичного артриту, що вражає різні відділи хребта. Псоріатичний спондиліт може спостерігатися ізольовано або у поєднанні з ураженням суглобів кінцівок.

Різні варіанти перебігу псоріатичного артриту можуть супроводжуватися м’язовими та фасціальними болями, ураженням акроміально-ключичних та грудинно-ключичних, зчленувань, ахіллобурситом, ураженням очей (іридоциклітом, кон’юнктивітом), рідше – амілоїдозом нирок. Злоякісний розвиток псоріатичного артриту включає важкі ураження шкіри та хребта, генералізований поліартрит та лімфаденопатію, лихоманку за гектичним типом, кахексію, залучення вісцеральних органів, очей, нервової системи.

При підозрі на псоріатичний артрит пацієнту потрібна консультація ревматолога та дерматолога.

Специфічними критеріями діагностики псоріатичного артриту є: зацікавленість пальців стоп та кистей з одночасним ураженням кількох суглобів; дифузна припухлість та деформація пальців; ураження перших пальців стоп; таталгії; псоріатичні бляшки на шкірі та зміни нігтів; випадки сімейного псоріазу; наявність рентгенологічних ознак; прояви сакроілеїту; негативний тест на ревматоїдний фактор Обов’язковим критерієм є псоріатичний анамнез у пацієнта чи родичів.

У периферичній крові при псоріатичному артриті визначається лейкоцитоз, гіпохромна анемія, наростання ШОЕ; у венозній крові – збільшення рівня сіалових кислот, серомукоїду, фібриногену, γ- та α2-глобулінів. Для псоріатичного артриту характерний негативний результат дослідження крові на РФ, виявлення імуноглобулінів у синовіальних оболонках та шкірі, наростання в крові рівнів IgA та IgG, визначення ЦВК. При дослідженні синовіального випоту виявляється підвищений цитоз та нейтрофілоз, пухкість муцинового згустку, низька в’язкість суглобової рідини.

p align=”justify”> На рентгенографії суглобів при псоріатичному артриті виявляються ерозування суглобової поверхні зацікавленої кістки, зменшення ширини суглобової щілини; ознаки остеопорозу, остеолізу з різноосьовим зміщенням кісток пальців, анкілоза суглобів, паравертебральної кальцифікації. При необхідності проводиться артроскопія та діагностична пункція суглоба.

Специфічна терапія псоріатичного артриту відсутня, у зв’язку з чим лікування орієнтоване на зменшення явищ запалення, болю та запобігання втраті функції суглоба. Препаратами основного ряду при псоріатичному артриті є НПЗЗ (диклофенак, піроксикам, індометацин, ібупрофен). У разі поганої переносимості, ускладнень з боку нирок, ШКТ, загострення шкірного псоріазу доцільно призначення селективних інгібіторів ЦОГ-2 (мелоксикама, німесуліду, целекоксибу). Виражена скутість суглобів усувається призначенням міорелаксантів (толперизону гідрохлориду, баклофену, тизанідину).

До системної терапії псоріатичного артриту включається прийом глюкокортикоїдів. Для досягнення швидкого та вираженого ефекту (зменшення болю, збільшення амплітуди рухів) можливе внутрішньосуглобове введення глюкокортикостероїдів. До базисних препаратів, що модифікують перебіг псоріатичного артриту, належать метотрексат, лефлуномід, сульфасалазин, колхіцин, мікофенолату мофетил та ін. Механізм їх дії спрямований на попередження ураження здорових суглобів. Базисні препарати застосовуються разом із НПЗЗ під контролем переносимості. При тяжких формах псоріатичного артриту проводиться імуносупресивна терапія азатіоприном, циклоспорином; моноклональними антитілами до ФНП-α – інфліксімабом, етанерцептом.

Використання екстракорпоральної гемокорекції (плазмаферезу, гемосорбції, мембранного плазмаферезу та ін.), а також ВЛОК та УФОК при псоріатичному артриті показано для зниження активності захворювання, збільшення періодів ремісії, скорочення термінів лікарського лікування.

Ефективним фізіотерапевтичним методом при псоріатичному артриті є ПУВА-терапія (фотохіміотерапія), що включає пероральний прийом фотосенсибілізуючого препарату з наступним зовнішнім опроміненням УФ-променями. У комплексі фізіотерапевтичного лікування при псоріатичному артриті проводяться сеанси магнітотерапії, транскутанної лазеротерапії, електрофорезу, фонофорезу з глюкокортикостероїдами, розчином диметилсульфоксиду, ЛФК. Грубі деформації та анкілози з незворотними порушеннями функцій суглобів є показаннями до ендопротезування суглобів.

Перебіг псоріатичного артриту хронічний з високою ймовірністю інвалідного результату. Сучасні методи терапії дозволяють домагатися ремісії та знижувати темпи прогресування хвороби. Ускладнюють прогноз розвиток псоріатичного артриту в дитячому та молодому віці, важка форма шкірного псоріазу, поліартикулярні поразки.

Через невивченість етіології псоріатичного артриту попередити захворювання неможливо. До заходів вторинної профілактики належать систематична протирецидивна терапія та лікарський контроль з метою збереження функціональності суглобів.