Психогенна афонія

Психогенна афонія – Це відсутність голосу при спробах вербальної комунікації, спровокована психічною травмою. Пацієнти втрачають здатність розмовляти, але шепітна мова залишається збереженою. Вони можуть звучно кашляти, сміятися, реагувати гучним голосом на емоційно значущі ситуації – висловлювати вигуки, переляк, гнів, лють, захоплення, здивування. Діагностика включає обстеження отоларинголога, психіатра, психолога, фоніатра. Для виявлення психічних причин розвитку хвороби проводиться клінічна бесіда та психодіагностика, для виключення органічних захворювань гортані – ларингоскопія. Лікування передбачає психотерапію та фонологічні заняття з відновлення голосу.

Термін “афонія” у перекладі з грецької означає “відсутність звуку”, визначення “психогенна” вказує на особливості походження порушення, його зв’язок з психотравмою. Цей розлад називають також функціональною, неорганічною, істеричною афонією на противагу зникненню голосу внаслідок захворювань гортані. Поширеність достовірно вища серед дівчат та жінок. Епідеміологічні показники зростають у періоди соціально-економічних криз, у Росії максимальна кількість пацієнтів зареєстрована на початку 1990-х та 1998 року. Останнім часом почастішали випадки захворюваності серед підлітків, що ймовірно пов’язане зі зростаючим інформаційним навантаженням.

Втрата голосу виникає як реакція стресовий стан. Причини розвитку розладу завжди індивідуальні, але дослідниками виділяється основа – конституційні особливості, риси характеру, а також ряд тригерів – подій, що запускають патологічні процеси. Таким чином, ризик психогенної афонії підвищується за наявності таких факторів:

• Низькі адаптивні можливості. Невміння протистояти стресу буває зумовлене вродженими психофізіологічними особливостями. Невротична відповідь на зовнішні умови характерний для осіб з нестійким типом вищої нервової діяльності (холерики, меланхоліки).
• Істероїдний тип характеру. Психогенне випадання функцій організму – німота, сліпота, глухота, параліч – виникає підсвідомо. Такий тип психічного захисту властивий людям істероїдного складу.
• Міжособистісні конфлікти. Неможливість продуктивного вирішення розбіжностей стимулює активацію психічного захисту – втрату можливості вести діалог. Прикладом такої ситуації може бути сварка з чоловіком, нестача уваги батька, втрата робочого місця.
• Фрустрація потреб. Неможливість отримати бажане іноді проявляється підсвідомим протестом – афонією. Безпосередньою причиною розладу стає брак уваги оточуючих (чоловіка, коханого, батька), недостатнє визнання у професійній діяльності, невдачі у бізнесі.

Патогенетичною основою психогенної афонії є поєднання трьох факторів: невротичного фону, пускової ситуації (психотравми) та фіксації неправильного голосоутворення на кшталт патологічного умовного рефлексу. З позиції психології цей розлад сприймається як варіант істеричної реакції. Втрата здатності говорити – підсвідомий механізм, що дозволяє хворому уникнути відповідальності у складній ситуації та одночасно привернути до себе увагу, турботу інших людей.

На рівні фізіологічних процесів психогенна афонія пояснюється виникненням у корі головного мозку вогнища граничного гальмування у відповідь на вплив сильного подразника (переживання страху, гніву, фрустрації). Дисбаланс нейропередачі порушує регуляцію голосоутворення. Відбувається дискоординація імпульсів від кори мозку до м’язів гортані. Збереження звучного кашлю, плачу, сміху підтверджує відсутність патології голосового апарату.

За механізмом розвитку та характером перебігу розрізняють два типи психогенної афонії: перша виникає раптово і швидко усувається правильно підібраними методами психотерапії, друга формується поступово – від нападів до постійної відсутності голосу – і потребує тривалих періодичних занять відновлення дзвінкості. За характером фізіологічних порушень також виділяють дві форми розладу:

• Гіпофункціональна афонія. Зустрічається найчастіше. Під час огляду гортані визначається хороша рухливість гортані. Фонаційні рухи супроводжуються зниженим тонусом внутрішніх м’язів, у результаті зберігається щілина. Лікування спрямоване активацію голосових складок.
• Гіперфункціональна афонія. Рухливість гортанних стін збережена. Під час фонації складки стуляються надмірно щільно через підвищений м’язовий тонус. Терапія спрямовано розслаблення голосового апарату.

Розлад проявляється повною втратою звучного голосу під час спроб вербальної комунікації. Пацієнти спілкуються за допомогою шепотіння. У поодиноких випадках нормальний голос замінюється надмірно високим, «писклявим». Зберігається звичний сміх, плач (ридання), кашель, фонація при позіханні та чханні. Багато хворих так само, як і до розладу, скрикують при переляку або здивуванні. Порушення рухової функції гортані проявляється дискоординацією мовного дихання, артикуляції та голосоутворення – хворі намагаються озвучити мову, але не здатні контролювати рухи мовного апарату, тривалість та глибину вдихів та видихів під час розмови.

Можливі порушення сенсорної функції мовного апарату. У таких випадках пацієнти скаржаться на підвищену чутливість до гортані, дискомфортні відчуття – першіння, біль, пощипування, поколювання. Зміна секреції проявляється почуттям стискання, присутності стороннього тіла в горлі. Додатково розвиваються неврологічні та психічні симптоми: головний біль, слабкість, нестійкий фон настрою, дратівливість, плаксивість, депресія, безсоння.

За відсутності корекційної та психотерапевтичної допомоги можливе посилення симптомів афонії аж до психогенного або істеричного мутизму, коли хворі втрачають не тільки здатність звучно говорити, а й спілкуватися з навколишнім пошепком за допомогою невербальних засобів комунікації. Соціально-психологічними ускладненнями розлади є депресія, наростання замкнутості, обмеження безпосереднього спілкування, зниження інтересу та успіхів у навчанні, професійної діяльності. Чим довше триває афонія, тим паче масивна і тривала терапія необхідна її усунення.

Найчастіше за діагностикою пацієнти звертаються до отоларинголога, оскільки органічні хвороби гортані, що призводять до втрати голосу, більш поширені, ніж психогенна афонія. Після виключення лор-патології обстеження проводить лікар-фоніатр, і навіть психіатр чи психотерапевт. Повний комплекс процедур включає:

• Збір анамнезу. У ході опитування з’ясовуються скарги, характер та тривалість прояву симптомів. Отоларинголог уточнює наявність ознак, характерних для інфекційних, запальних, пухлинних захворювань (переохолодження, підвищення температури, кашель, біль). Психіатр розпитує про випадки невротичних розладів раніше, вплив стресових, психотравмуючих ситуацій перед втратою голосу.
• Ларингоскопію. Огляд гортані проводиться за допомогою спеціальних дзеркал. При афонії визначається нормальна рухливість голосових складок при вдиху (відкриваються) та видиху (закриваються), різні зміни тонусу під час фонації. Лікар також проводить пальпацію гортані та шиї, якщо підозрює інфекційне захворювання, спрямовує на лабораторні аналізи (посів крові, мазок зі слизовою оболонкою). Для усунення пухлинних патологій призначаються інструментальні процедури (рентгенографія, МРТ гортані).
• Психологічне дослідження особистості. На заключному етапі діагностики використовуються комплексні особистісні опитувальники: ЗМІЛ, тест Айзенка, 16-факторний опитувальник Кеттелла та інші. Додатково застосовуються проективні методики – тести малювання, тести колірних виборів, інтерпретації ситуацій. Для психогенної афонії характерно виявлення істероїдних характеристик (демонстративність, егоцентричність, емоційна нестійкість), підвищений рівень невротизації.

Тактика терапії визначається індивідуально, залежить від переважання підвищеного чи зниженого м’язового тонусу гортані, виразності невротичних переживань, депресії. Корекційними та терапевтичними заходами займаються різні фахівці: фонологи (фоніатори), логопеди, психологи, психотерапевти. Робота ведеться у трьох напрямках:

• Нейролінгвістичне програмування. Основою технік даного напрямку є відволікання та опора на збережене звучання при сміхі, плачі, кашлі. На заняттях пацієнти вчаться переходити від доступних звуків, наприклад, «микання» до складніших. Використовується методика малювання по Чевелєвій, вирізування фігур з промовленням, вимовлення слів після емоційного та фізичного навантаження.
• Голосові та дихальні вправи. Хороший ефект при лікуванні розладу дають заняття із фонологом. Застосовуються техніки глибокого та поверхневого дихання з фіксацією напруги та/або розслаблення в області гортані. З голосових вправ поширене виведення звуку «в маску» (від звуку до слова), беззвучна фонація, спів, м’яка, придихальна та жорстка атака.
• Психоаналіз. За наявності істероїдних характеристик та глибинного підсвідомого конфлікту афонія може бути усунена за допомогою сеансів психоаналізу. Розуміння та прийняття пацієнтом спрацювали захисних механізмів психіки дозволяє знайти ресурси для актуалізації та подолання витіснених переживань. Психотерапія тривала, але результат відрізняється стійкістю, рецидиви дуже рідкісні.

За своєчасного звернення до фахівців психогенна афонія успішно піддається корекції. Лікування займає від 1-2 занять до півроку, тривалість визначається характером розладу та його тривалістю. Профілактика зводиться до вироблення навичок продуктивного подолання стресів. Рекомендується освоїти техніки позитивного мислення, релаксації, перемикання уваги, практикувати вміння благополучно вирішувати конфлікти. У разі непереборних перешкод необхідно вміти перебудовувати план дій, коригувати цілі, не фокусуючись на невдачах і негативних емоціях.