Психогенна безплідність

Психогенна безплідність – Це відсутність вагітності протягом 12 місяців регулярного сексуального життя без запобігання, обумовлене психологічними причинами. Виявляється неможливістю зачаття на тлі соматичного благополуччя, постійним контролем овуляції, сексуальної активності та успішності запліднення, істерією в період місячних, рідше олігоменореєю, опсоменореєю, аменореєю. Діагностується шляхом виключення інших форм безплідності з подальшим психологічним консультуванням. Для лікування застосовуються психотерапевтичні методики, седативні препарати, антидепресанти, транквілізатори, фізіотерапія, ДРТ.

Психогенна (психологічна, ідіопатична, функціональна) безплідність діагностується у 5-10% жінок, які не можуть завагітніти. Його ключовою особливістю є відсутність явних причин, що перешкоджають зачаттю. Групу ризику складають забезпечені 30-35-річні жінки з яскраво вираженими чоловічими якостями, зосереджені на професійному зростанні та побудові кар’єри, а також емоційно незрілі пацієнтки, що залежать від свого оточення. Серйозною проблемою є поєднання психогенної безплідності з іншими формами інфертильності: за результатами спостережень, у 35-40% безплідних жінок, крім органічної патології, виявляються психологічні фактори, що знижують ефективність терапії, що проводиться.

Функціонально обумовлена ​​неможливість завагітніти пов’язана з дією факторів, що впливають на центральні ланки нейрогуморальної регуляції менструальної та репродуктивної функцій. За спостереженнями фахівців у сфері акушерства та гінекології, основними передумовами виникнення ідіопатичного варіанту безпліддя зазвичай є:

• Фізичні та психоемоційні навантаження. Внаслідок тривалої втоми, нервової обстановки вдома та на роботі, соціальної незахищеності жінка перебуває у стані хронічного стресу. Гормональні зміни, характерні для стресових ситуацій, гальмують на виділення гонадотропінів, змінюють активність парасимпатичного і симпатичного відділів автономної нервової системи. Крайнім ступенем нейрогуморального дисбалансу є стресорне гальмування овуляції та розвиток психогенної аменореї.
• Нав’язливе бажання завагітніти. Неможливість зачаття та народження дитини – одна з найважчих психотравмуючих ситуацій для жінки. Постійний контроль за фізіологічними процесами при незмінних негативних тестах на вагітність провокує виникнення хронічного стресу, що порушує нейроендокринне регулювання репродуктивної функції. При цьому ставлення до інтимних відносин як до «медичної процедури» погіршує якість сексуального життя пацієнтки та провокує розвиток застійних явищ у тазових органах.
• Страхи, пов’язані з вагітністю та материнством. Боязнь гестаційних ускладнень, больового синдрому під час пологів, відповідальності, побоювання щодо змін фігури і ваги, сумніви у здатності стати доброю матір’ю, забезпечити дитину всім необхідним можуть сформувати в корі головного мозку домінантне вогнище, що перешкоджає зачаттю. Аналогічний ефект можливий при переживаннях, пов’язаних з порушенням важливих кар’єрних, побутових, особистих планів або підсвідомому опорі тиску родичів, які наполягають на необхідності вагітності.

Дослідження в галузі репродуктології дозволили виявити низку особистісно-психологічних та міжособистісно-сімейних особливостей, за яких підвищується ризик розвитку психогенної інфертильності. Такі жінки достовірно частіше оцінюють свій та батьківський шлюб як невдалі, відрізняються емоційною стриманістю та практичністю. Вони схильні до домінування, замкнутості, суперництва, підозрілості, тривожності, напруженості, депресивності, консерватизму та ригідності суджень. У сексуальних відносинах з чоловіком провідними є ревнощі, користь, педантичність, вибірковість, що посилюються з віком. У порівнянні з жінками, які страждають на інші форми безпліддя, у пацієнток з психологічною інфертильністю менше виражена потреба відчувати себе коханою, вони вважають себе менш експресивними, ніжними, сексуальними.

Механізм розвитку психогенної безплідності є загальним, незалежно від причин, що його викликали: нейрохімічні зміни на рівні ЦНС надають системний регуляторний вплив на весь організм, у тому числі на репродуктивні органи. Нервово-гуморальні порушення у жінок з ідіопатичною інфертильністю аналогічні до процесів, що відбуваються при стресовій реакції. Фактично таких пацієнток відбувається дезадаптивна соматизація переживання стресу. Ситуація посилюється і підтримується формуванням репродуктивної гіпердомінанти – кіркового домінантного осередку напруги, що підтримує дисбаланс у роботі підкіркових структур.

У відповідь на стресорну дію внаслідок активації гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникового механізму підвищується рівень кортизолу та АКТГ та одночасно пригнічується секреція гонадотропних рилізинг-факторів. Зменшення секреції фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів порушує секрецію естрогену, овуляцію та продукцію прогестерону. Ановуляторний ефект також має пролактин, синтез якого посилюється при стресі. У найважчих випадках збій нейрогуморальної регуляції призводить до виникнення дисфункціональних маткових кровотеч та психогенної аменореї.

На тлі гіпоестрогенії шийковий слиз стає більш густим і в’язким, підвищується її кислотність, що перешкоджає проникненню сперматозоїдів у матку. Ущільнення білкової оболонки фолікула порушує процес овуляції, а зміна показників мембрани яйцеклітини знижує можливість запліднення. Недостатній рівень прогестерону у поєднанні зі стресовим підвищенням рівня адреналіну провокує порушення функціональної активності миготливого епітелію та перистальтики маткових труб, спазми гладком’язових волокон, підвищення маткового тонусу, що перешкоджає нормальному пасажу яйцеклітини та її імплантації після запліднення. У деяких пацієнток патофізіологічні процеси є транзиторними, що ускладнює їхнє виявлення лабораторними та інструментальними методами.

За психологічної інфертильності жінки скаржаться на неможливість завагітніти протягом року регулярного статевого життя без контрацепції за відсутності будь-яких соматичних скарг. Характерною ознакою розладу є «симптом очікування вагітності»: постійний контроль термінів овуляції, підвищення сексуальної активності в середині менструального циклу, щоденне проведення тестів на зачаття перед місячними, істеричне збудження на початку чергової менструації. Пацієнтки із безпліддям психогенного типу часто мають занижену самооцінку, схильні до тривожно-депресивного реагування. У частини жінок виникають опсоменорея, олігоменорея. У 5% випадків спостерігається психогенна аменорея.

Постановка діагнозу психогенної інфертильності виправдана лише за винятку інших видів безплідності — трубно-перитонеального, маткового, шийного, ендокринного, імунологічного, чоловічого. Пацієнтці показано комплексне обстеження, що дозволяє об’єктивно оцінити стан внутрішніх статевих органів, гормональне тло, психологічний стан. Рекомендованими методами досліджень при підозрі на психогенну безплідність є:

• Гінекологічний огляд. У ході огляду на кріслі патологічні симптоми не визначаються. Матка та придатки безболісні, мають звичайні розміри, консистенцію, поверхню. Відсутні видимі ознаки запалення слизової оболонки піхви та шийки матки.
• Гінекологічне УЗД. Дослідження дозволяє виключити вроджену та набуту патологію статевих органів. УЗД органів малого тазу доповнюють кольоровим допплерівським картуванням з метою оцінки особливостей органного кровопостачання, фолікулометрією контролю овуляції. У найскладніших випадках призначають КТ, МРТ.
• Гормональні дослідження. При психогенному варіанті безплідності можуть бути підвищені рівні кортизолу, АКТГ, пролактину, знижено концентрації естрадіолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ. Після початку менструації у зв’язку з черговою невдалою спробою зачаття можливе збільшення вмісту катехоламінів.

Для виключення органічної патології як додаткові методи можуть застосовуватися ультразвукова гістеросальпінгоскопія, оцінка фолікулярного резерву яєчників, перевірка прохідності маткових труб (ехогідротубація), гістероскопія, діагностична лапароскопія, посткоїтальний тест шийкового слизу, маз. Важливу роль у діагностиці психогенної безплідності відіграє консультація психолога, який виявляє страхи та приховані мотиви пацієнтки, оцінює рівень її емоційного реагування. При необхідності, крім акушера-гінеколога та репродуктолога, жінку оглядають ендокринолог, невропатолог, інфекціоніст, фтизіатр, онколог. Чоловік пацієнтки проходить лабораторно-інструментальне обстеження андролога.

Лікарська тактика спрямована на зменшення рівня стресового реагування, відновлення нормального емоційного тла, корекцію психологічних проблем. Найчастіше функціональні форми інфертильності відрізняються високою терапевтичною резистентністю, потребують тривалого комплексного лікування. Жінці з ознаками психогенної інфертильності рекомендовано:

• Руйнування репродуктивної гіпердомінанти. Часто зачаття настає після того, як безплідна пацієнтка перестає концентруватися на неможливості завагітніти. У ряді випадків перемикання на нові завдання — проведення ЕКЗ, усиновлення, використання послуг сурогатної матері сприяє перебудові нейрогуморальної регуляції та настанню вагітності. Ефективним може бути відволікання на яскраві позитивні емоції (подорожі, сімейна відпустка в незвичайному місці та ін.).
• Зниження рівня стресу. При ідіопатичному безплідді, що виник на тлі постійних навантажень, рекомендується зменшити обсяг робочих та побутових обов’язків, налагодити режим роботи та відпочинку, нормалізувати нічний сон. Найчастіше позитивним виявляється відмова контролю овуляції. Жінкам із вираженими емоційними розладами можуть допомогти седативні препарати, транквілізатори, антидепресанти, фізіотерапія (електрофорез магнію, електросон, гідромасажні ванни та ін.)
• Психотерапевтичні дії. Робота з клінічним психологом чи психотерапевтом дозволяє точно визначити, та був усунути психологічні блоки (страхи, вторинні вигоди від безпліддя, міжособистісні конфлікти та інших.), які перешкоджають зачаттю. Залежно від особистісних та характерологічних особливостей пацієнтки застосовуються різні методики: когнітивно-поведінкова терапія, психоаналітичні сеанси, тілесно-орієнтовані дії, гештальт-терапія, арт-терапія.

Медикаментозна стимуляція овуляції при психологічній безплідності може виявитися неефективною через гормональний дисбаланс і супутні йому функціональні порушення в роботі репродуктивних органів. При стійких формах психогенної інфертильності після корекції психоемоційних розладів показано допоміжні репродуктивні технології (стимуляція суперовуляції, штучна інсемінація, ЕКО, участь у програмі сурогатного материнства).

Незважаючи на функціональний характер розладу, відновлення фертильності при психологічній формі безплідності вважається одним із найскладніших терапевтичних завдань у репродуктології. Досягнення позитивних результатів можливе лише при комплексному підході, що поєднує правильно підібрані медикаментозна та психологічна дія зі зміною способу життя. Первинна профілактика психогенної безплідності детально не розроблена. Корисними для збереження фертильності є збалансований робочий графік, достатній відпочинок, позитивне світосприйняття, підтримання доброзичливих сімейних відносин.