Психогенна депресія

Психогенна депресія – депресивний розлад, що виник унаслідок гострої чи хронічної психічної травми. Супроводжується зниженням настрою, тугою, тривогою, уповільненням мислення, руховою загальмованістю, песимістичним сприйняттям минулого, сьогодення та майбутнього, зниженням самооцінки, порушенням соціальної активності та соматовегетативними розладами. Психогенна депресія нерідко призводить до конфліктів із оточуючими. Діагноз виставляють на підставі анамнезу, симптомів та результатів спеціальних опитувань. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Психогенна депресія – депресивний стан, що розвинувся у зв’язку із зовнішніми психотравмуючими обставинами. Точні дані про поширеність розладу відсутні, проте психологи говорять про різке збільшення кількості психогенних депресій в останні десятиліття. Деякі дослідники стверджують, що депресивні розлади нині виникають приблизно 10 разів частіше, ніж у першій половині ХХ століття. Кожен п’ятий хворий, що страждає на психогенну депресію, має суїцидальні наміри або робить спробу самогубства.

Депресія далеко не завжди протікає явно і часом не має чіткого зв’язку з обставинами, що травмують. Багато пацієнтів, які страждають на клінічно значиму психогенну депресію і потребують спеціалізованої допомоги, довго не звертаються до фахівців, сподіваючись «пережити важкий період» або не маючи сил для активних дій. Частина хворих уникають психологів, розглядаючи звернення по допомогу як ознаку власної слабкості та нездатності впоратися з обставинами. Все перераховане ускладнює своєчасну діагностику та терапію психогенної депресії. Лікування даного розладу здійснюють фахівці у галузі психотерапії, психології та психіатрії.

Психогенна депресія може розвинутись у відповідь на гострий стрес або хронічну психічну травму. У першому випадку виявлення причинно-наслідкових зв’язків, як правило, не становить труднощів. Депресія виникає після втрати, розлучення, звільнення, фінансового краху, втрати житла та інших подій. Складніше встановити причину психогенної депресії при хронічних стресах. Людина може тривалий час страждати від незадоволеності якістю особистих відносин, постійних проблем на роботі, нестачі коштів та інших обставин, сприймаючи ці умови існування як неминучість і начебто примирившись із нею. Однак пригнічені негативні емоції накопичуються, внутрішня напруга зростає, резерви виснажуються, і психогенна депресія виникає як би без значних зовнішніх причин.

У ряді випадків до розвитку депресії наводять практично нейтральні події, що мають особливе значення через індивідуальні особливості сприйняття пацієнта. Як правило, такі події асоціюються з травмуючими ситуаціями, що виникли у ранньому віці. Хворий на психогенну депресію може особливо гостро реагувати на розлуку, навіть якщо ця розлука не пов’язана з драматичними обставинами (наприклад, партнер їде у звичайне відрядження) після пережитої в дитинстві розлуки з матір’ю. Він може болісно сприймати незначну або здається неувага до його почуттів, якщо в дитячі роки страждав від емоційної депривації і т. д. Іноді психогенна депресія виникає при наближенні до мети або після її досягнення: причиною стає розчарування, невідповідність очікуванням або усвідомлення помилки .

Пацієнти страждають від зниженого настрою, туги та розпачу. Світ забарвлюється в темні тони, минуле здається похмурим, сьогодення безглуздим, майбутнє безнадійним. Розвиток психогенної депресії супроводжується відчуттям майбутнього лиха. Те, що раніше приносило задоволення, тепер стає байдужим або викликає роздратування. Знижується самооцінка, виникає відчуття провини, наростає невпевненість, з’являється схильність до самозвинувачень. Хворі на психогенну депресію ухиляються від спілкування, мінімізують соціальні контакти. Коло їхніх інтересів звужується.

Уповільнюється мислення. Пацієнтам, які страждають на психогенну депресію, стає важко концентрувати увагу і приймати рішення. Усі їхні думки зосереджуються навколо власної непотрібності, безпорадності та марності. У важких випадках виникають думки про самогубство. Рухи також стають сповільненими, при тяжкій психогенній депресії хворі не відчувають сил навіть для того, щоб підвестися з ліжка, вмитися та одягнутися. Спостерігається безсоння, пацієнти страждають від нічних та ранніх пробуджень. Апетит частіше знижується, проте, можливе і його підвищення. У деяких хворих виникають запори. У стані депресії втрачається інтерес до сексу, у жінок стають нерегулярними чи зникають менструації, у чоловіків виникають сексуальні розлади. Пацієнтів турбують нелокалізовані болі та неприємні відчуття в тілі, болі в ділянці серця в шиї та спині.

Бажання оточуючих підтримати хворого, покращити його настрій і навіяти йому віру в майбутнє не знаходить відгуку – при психогенній депресії пацієнт і так страждає від нестачі сил, кожен контакт з іншими людьми потребує значних зусиль. Обіцянки «світлого майбутнього» або пропозиції «зайнятися собою» в цих обставинах сприймаються як збільшення і так непосильного навантаження, і хворий або дратується, або пропускає слова інших людей повз увагу. Розпач та безнадійність нерідко провокують прийом алкоголю та інших психоактивних речовин.

Діагноз встановлюється на підставі скарг хворого, характерного анамнезу та оцінки рівня депресії за допомогою спеціальних тестів (шкала депресії Бека, тест депресії Занга, визначення рівня депресії щодо Балашової). Психогенну депресію насамперед необхідно диференціювати з ендогенним депресивним розладом. Для психогенної депресії характерний зв’язок із психологічною травмою (іноді – неявна), покращення настрою в ранкові години та погіршення ближче до вечора, проблеми при засинанні та нічні пробудження, плаксивість, уразливість та дратівливість.

Ендогенна депресія зазвичай розвивається на тлі повного благополуччя, вранці настрій погіршується, до вечора покращується. У розладах сну, зазвичай, превалюють ранні пробудження. Спостерігається тривога та туга, що супроводжується відчуттям здавлювання у грудях. При психогенної депресії у сприйнятті себе та навколишнього світу переважає «вони винні», при ендогенній – «я винен». Рівень психогенної депресії – легкий чи середній, ендогенної – середній чи тяжкий.

Основним методом лікування цього депресивного розладу є психотерапія. Найбільш ефективною здебільшого виявляється когнітивно-поведінкова терапія. У процесі лікування спеціаліст допомагає пацієнтові знайти реальні причини виникнення психогенної депресії, визначити, знайти та змінити невірні переконання, патологічні схеми мислення та поведінки, що сприяють розвитку та посиленню депресії. Потім хворий разом із терапевтом опрацьовує виявлені проблемні «ділянки», формуючи нові, ефективніші захисні механізми.

У ході лікування пацієнт, який страждає на психогенну депресію, за підтримки психолога або психотерапевта згадує все те добре і світле, що було в його житті – значних людей, приємні моменти, важливі особисті досягнення, позитивні почуття тощо. За наявності суїцидальних думок хворий складає список причин, через які варто продовжувати жити. При необхідності когнітивно-поведінкову терапію психогенної депресії доповнюють іншими техніками або використовують інші методики (арт-терапію, гештальт-терапію та ін.). При вираженій симптоматиці та відсутності у хворого достатніх ресурсів для роботи з психологом психотерапію проводять на фоні медикаментозної підтримки. Застосовують транквілізатори та антидепресанти.

Прогноз зазвичай сприятливий. Тривалість психогенної депресії коливається від кількох тижнів за кілька місяців. Результатом стає повне одужання. Іноді відзначається схильність до затяжного перебігу з поступовою невротизацією. У разі симптоматика психогенної депресії змінюється, афективні порушення згодом стають менш вираженими, нерідко відзначається переважання соматичних і вегетативних проявів.