Психогенне запаморочення

Психогенне запаморочення – Це функціональний розлад нервової системи, що виникає внаслідок переживань. Характеризується відчуттям нестійкості, важкості у голові, втрати рівноваги. Під час нападу хворі відчувають тривогу, страх, паніку. Діагностика передбачає виключення органічних причин симптомів, зіставлення стану пацієнта із критеріями психогенного запаморочення. Лікування складається з психотерапії, вестибулярних вправ, прийому антидепресантів, анксіолітиків.

Розлад має ряд синонімічних назв: постуральна фобічна нестійкість, психіатричне чи хронічне суб’єктивне запаморочення. Вперше лікарі виділили його як самостійну нозологічну одиницю у 80-х роках XX століття, але офіційна назва була присвоєна лише 10 років тому – «перистувальне постурально-перцептивне запаморочення». Поширеність психогенного запаморочення серед пацієнтів неврологічного профілю – 15%, серед людей із психічними розладами – 40-50%.

Психогенне запаморочення діагностується у пацієнтів із вестибулопатією вродженого типу, що посилюється тривожними розладами. Таких людей з дитячого віку «хитає» в автомобілі, на атракціонах. У міру дорослішання заколисування стає менш вираженим, вестибулярний апарат адаптується до умов середовища, розвиваються компенсаторні механізми. Але стан тривоги провокує декомпенсацію, виникає відчуття втрати опори та рівноваги, яке розцінюється як запаморочення. Таким чином, найпоширеніші причини психогенного запаморочення:

• Генералізований тривожний розлад. Постійне занепокоєння про здоров’я, сім’ю, матеріальний добробут супроводжується безліччю соматичних, вегетативних скарг. Запаморочення – одна з домінуючих.
• Панічні атаки. Фобії проявляються цілим спектром симптомів: від легкого дискомфорту до паніки. У міру наростання страху посилюється відчуття втрати рівноваги, «спливання ґрунту з-під ніг».
• Гостра реакція на стрес. Інтенсивне і раптове переживання (горе, страх, захоплення) нерідко стають причиною вегетативних порушень до втрати свідомості.

Психофізіологічна основа психогенного запаморочення остаточно не з’ясована. Згідно з останніми дослідженнями, висунуто припущення, що відчуття втрати балансу спричинене порушенням сприйняття навколишнього простору як статичного. Дана патологія обумовлена ​​невідповідністю сигналів, що йдуть із зовнішнього середовища через органи почуттів (вестибулярний апарат, очі), та очікуваними сигналами, уявлення про які сформовані у процесі життєдіяльності.

Щоб підтримувати рівновагу, тіло безперервно здійснює легкі коливальні рухи. Зазвичай де вони сприймаються як рух, оскільки система збереження рівноваги формує образ статичного становища. При підвищеній тривозі розвивається надмірне самоспостереження, підвищений контроль внутрішніх відчуттів, зокрема рівноваги. Людина починає сприймати рефлекторні коливальні рухи, які у нормальному, спокійному стані не відчуваються. В результаті виникає відчуття нестійкості, розгойдування тіла.

Клінічні прояви персистуючого постурально-перцептивного запаморочення – нападоподібні епізоди нестійкості, що супроводжуються почуттям заціпеніння, нудоти, завмирання. Симптоми розвиваються при ходьбі та стоянні. Рідше спостерігається постійне запаморочення, яке продовжується навіть у положенні лежачи. Приступи розвиваються у ситуаціях підвищеного навантаження на зорову систему, вестибулярний апарат, когнітивну та емоційну сферу. Типова ситуація – поїздка на іспит, коли людина знаходиться в транспорті, що рухається, подумки повторює завчений матеріал, переживає через можливу погану оцінку.

Психогенні запаморочення розвиваються у ситуаціях, що сприймаються як стресові. Це може бути місця великого скупчення людей (магазини, громадський транспорт), літаки, мости, пустельні провулки. Сприйняття навколишніх предметів, як рухомих, виникає рідко, воно більш характерне для системних запаморочень при неврологічній патології. Психогенна форма супроводжується відчуттям втрати рівноваги, почуттям грунту, що «спливає з-під ніг», страхом падіння.

Напад супроводжується вегетативними (невестибулярними) порушеннями: почуттям нестачі повітря, прискореним серцебиттям, слабкістю. При частих загостреннях формуються головний біль, розлади сну та апетиту, зниження лібідо. Людина стає млявою, невмотивованою, швидко втомлюється при будь-якій діяльності. Поліпшення самопочуття спостерігається в періоди зниженого стресу: на відпочинку з фізичною активністю, при захопленому зайнятті будь-якою справою після прийому невеликої кількості алкоголю.

За відсутності лікування психогенне запаморочення прогресує: симптоми нестійкості, втрати рівноваги посилюються, стають частими. Зростає кількість зовнішніх тригерів – подій, ситуацій, здатних викликати стрес та погіршення самопочуття. Поведінка стає обмежувальним: людина намагається уникати будь-яких місць, ситуацій, де існує можливість розвитку нападу. Він цурається поїздок на транспорті, відвідувань людних місць. Нерідко формується агорафобія – патологічний страх скупчення людей. У тяжких випадках хворий зовсім не залишає будинок.

При запамороченні пацієнти звертаються до терапевта, невропатолога, оториноларингологу. Діагностика починається із клінічного опитування. Пред’являються скарги на похитування під час ходьби, розгойдування, страх падіння. Безпосередньо сприйняття переміщення об’єктів виникає рідко, як і, як і нудота, блювота. Іноді хворі повідомляють про тривогу, депресію, страхи. Проте запаморочення вони пов’язують із емоційним станом, тому необхідний активний розпитування фахівця.

При психогенному запамороченні обстеження складається із двох етапів. Спочатку необхідно виключити порушення функцій вестибулярного апарату та мозочкової системи, іншими словами, виключити неврологічну патологію. З цією метою проводиться обстеження ністагму, неврологічні спроби збереження балансу. Інструментальне обстеження може включати комп’ютерну томографію та магнітно-резонансну томографію головного мозку, УЗД магістральних артерій голови, рентгенологічне дослідження шийного відділу, черепа.

За потреби до діагностичного процесу залучається психіатр. Після виключення органічної основи розладу лікар-невролог визначає наявність ознак психогенного запаморочення. Вони включають:

1. Наявність перцептивних стимулів. Запаморочення найчастіше провокується певними ситуаціями, об’єктами. Наприклад, виникає на сходах, метро, ​​на робочих зборах.
2. Норма у пробах на рівновагу. Пацієнт повідомляє про нестійкість, порушення рівноваги в русі, але проби на стійкість виконує успішно: стоїть на одній нозі, змінює положення із заплющеними очима і т.д.
3. Дебют хвороби після стресу. Дослідження анамнезу виявляє, що напади запаморочення вперше почалися емоційно складний період життя. Часто дебют відбувається під час вступу до вузу, з початком роботи на новій посаді, під час підготовки до переїзду до іншого міста.
4. Наявність тривоги. Відчуття нестійкості розвиваються після стресу, супроводжуються підвищеною тривожністю. Після нападу характерно пригнічений, депресивний стан.

Терапія проводиться комплексно, передбачає участь лікаря-невролога та психіатра. Для отримання стійких позитивних результатів необхідна висока вмотивованість і залучення пацієнта, тому перед початком лікувальних заходів йому пояснюються механізми захворювання, причини, способи усунення симптомів. Лікування включає наступні заходи:

• Медикаментозна терапія. Ключове завдання – знизити рівень тривоги, депресії. Призначаються препарати групи СІЗЗЗ із протитривожним ефектом. В окремих випадках усунути емоційні розлади вдається за допомогою атипових антипсихотиків. Додатково призначаються препарати гістаміну з метою полегшення центральної вестибулярної компенсації.
• Вестибулярно-дихальна гімнастика. Спеціальні вправи необхідні зниження збудливості системи підтримки рівноваги. Тренування вестибулярного апарату підвищує його адаптаційні можливості, і в ситуації тривоги, підвищеного фокусу на внутрішніх відчуттях зберігається відчуття «твердої опори під ногами».
• Вправи на стабілоплатформі. Метод включає використання принципу зворотного біологічного зв’язку (БОС). Пацієнт, стоячи на платформі, бачить на моніторі положення центру тиску та вчиться керувати ним (утримувати у стабільності, переміщати у заданий напрямок). Заняття дозволяють відпрацювати навички утримання рівноваги за зміни положення стоп, тонусу м’язів.
• Психотерапія. Когнітивно-поведінкові методи ефектні у межах короткострокової допомоги. Вони дозволяють скоригувати розумові спотворення, що провокують тривожно-депресивні стани, виробити нові поведінкові патерни, що підтримують почуття безпеки. Іноді достатньо застосування раціональної психотерапії, у межах якої пацієнту пояснюють механізм розвитку психогенного запаморочення.

Психогенне запаморочення добре піддається лікуванню при комплексному терапевтичному впливі на вестибулярний апарат та емоційно-психічну сферу. Чим раніше буде надано спеціалізовану допомогу, тим швидше буде досягнуто повного одужання. Профілактика полягає в регулярному тренуванні вестибулярної системи та підвищенні стресостійкості. Підсилити функції системи рівноваги можна за допомогою вправ на стабілізацію тіла у процесі руху (приклад – їзда велосипедом). Для підвищення стресостійкості необхідно сформувати позитивний погляд на майбутнє, відмовитися від перфекціонізму та самозвинувачення, дотримуватись балансу між працею та відпочинком.