Психомоторне збудження

Психомоторне збудження – це стан патологічної рухової та психічної активності, що характеризується нецілеспрямованістю дій, надмірною мовною продукцією та афективними розладами. Поширеними симптомами є метушливість, прагнення втекти, завдати шкоди собі та оточуючим. Хворі кричать, тривожні, агресивні, озлоблені чи неадекватно веселі. Критика до свого стану відсутня. Діагностика проводиться психіатром, виконується шляхом спостереження, опитування. Лікування медикаментозне (нейролептики, бензодіазепіни).

Психомоторне порушення – синдром, який проявляється на двох рівнях. Паралельно наростають хаотичність і швидкість рухів та психічних процесів (емоцій, думок, мови). Розлад проявляється в гострому періоді деяких неврологічних та психічних захворювань, інших станів, може протікати ізольовано або у поєднанні з абсурдними, галюцинаторними, депресивними симптомами. Поліетіологічність патології не дозволяє відстежити загальну поширеність. Наприклад, при туберкульозі цей симптом спостерігається у 16,7% хворих.

Психомоторне збудження є симптомом гострого періоду захворювання. В його основі лежить органічна поразка головного мозку або тяжкий психогенний вплив, що змінює функціональність центральної нервової системи. Етіологія визначає наявність додаткових симптомів, тактику лікування пацієнта після усунення гострого стану. Можливі причини:

1. Реактивний психоз. Руховий та психічний неспокій формується в рамках гострої реакції на стрес. Симптом проявляється відразу після психотравмуючої ситуації, може виражатися як монотонним збудженням з нерозділеною мовою, так і панічним станом зі спробами самоушкодження, суїциду.
2. Ендогенні психічні розлади. У стані патологічного збудження періодично перебувають пацієнти з нападоподібною та рекурентною шизофренією. Також причиною може стати біполярний афективний розлад: при депресивному психозі хворі кидаються і стогнуть від розпачу, при маніакальному епізоді гіперактивні, гнівливі, веселі.
3. Органічні ураження ЦНС. Психомоторне збудження присутнє при травмах мозку, скроневій епілепсії, деменціях, гіпоксичних ушкодженнях мозку. Може розвиватися з ясним чи похмурим свідомістю, супроводжуватися галюцинаціями, маренням, вегетативними симптомами.
4. Інтоксикація. Гострі та хронічні отруєння організму можуть протікати з руховим занепокоєнням та емоційним збудженням. Розлад провокується вживанням алкоголю, наркотиків (опіатів, галюциногенів, ЛСД) та деяких ліків.
5. Гострі стадії інфекцій. Причиною патологічно високого збудження може стати безпосереднє ураження ЦНС вірусами чи бактеріями, отруєння продуктами їхнього обміну. Симптом діагностується при кліщовому вірусному енцефаліті, менінгококовому менінгоенцефаліті, туберкульозі.

В основі психомоторного збудження лежить дисбаланс обміну речовин, порушення нейрорефлекторних механізмів регуляції, аутоімунні реакції, токсичні, травматичні та ішемічні зміни нервової передачі. Патогенез визначається захворюванням, що спровокував симптом. Спільними для всіх випадків є два процеси: підвищення збудливості та зниження гальмівного контролю ЦНС.

Висока збудливість буває обумовлена ​​зміною властивостей мембрани нервової клітини та збільшенням її деполяризації. Такі зрушення притаманні інтоксикацій, гострого стресу, цереброваскулярних порушень. Другий патологічний механізм – дисфункція калій-натрієвого насоса нейронів. Третій – механічне подразнення нервових клітин рубцевою чи пухлинною тканиною.

Зниження гальмівної функції нейронів часто пов’язане з недостатньою активністю ГАМКергічних синапсів. Воно спостерігається на тлі виснаження гальмівних нейромодуляторів та нейротрансмітерів (норадреналіну, серотоніну, ГАМК), ішемічного дефіциту функціональності гальмівних інтернейронів, пригнічення активності нейронів зворотного гальмування в зонах денервації.

Залежно від синдрому, який став основою цього стану, виділяють кілька варіантів його клінічного перебігу. При галюцинаторно-маячному збудженні руху хворого рвучкі, можливі загрозливі або захисні жести та дії. Увага звужена, зосереджена на образах, що виникають, і ідеях. Переважають емоції гніву, озлобленості, підозрілості. Міміка мінлива, мова представлена ​​нескладними уривчастими фразами.

Кататонічний варіант психомоторного збудження проявляється химерністю поведінки, манеруванням, імпульсивними діями пацієнта. Рухи розкоординовані чи ритмічні, однакові. Такий стан характерний для шизофренії та шизофреноподібних синдромів. Дисфоричне збудження проявляється негативним афектом. Пацієнти напружені, похмурі, похмурі. Двигуна активність реалізується нападками на оточуючих, провокаціями бійок.

Хворі з гебефренічним збудженням дурні, емоційно нестійкі, необґрунтовано веселі, іноді озлоблені. Їх моторика відрізняється безглуздими рвучкими жестами та діями, що мають агресивний характер. Маніакальна форма проявляється підвищеним настроєм, непослідовністю вчинків, асоціативністю мислення. Пацієнти прагнуть активних дій, але залишаються нецілеспрямованими.

Психомоторне збудження тривожного типу супроводжує депресивні розлади. Його основні симптоми – занепокоєння, безцільне ходіння, розгойдування тулуба, стереотипні рухи (потирання рук, смикання одягу). У мові присутні стогін, звучні зітхання, уривчасті слова. При посиленні тривоги хворі виявляють ауто- та гетероагресію, кричать, кидаються.

При епілептиморфному збудженні переважають афективно-рухові симптоми – метання по кімнаті, переживання страху та паніки, прагнення втекти. При спробі перешкоджати діям хворого спалахує агресія. Можливі галюцинації, марення, дезорієнтація у просторі та часі. При олігофренії спостерігається еретичне занепокоєння з діями руйнівного характеру, криками.

Психомоторне збудження психогенного походження супроводжується звуженням свідомості, концентрацією на подіях, що травмують. Хворі перебувають у панічному стані, безглуздо кидаються, відчувають некерований страх. При психопатичному варіанті розладу спостерігається підвищена афективна запальність: пацієнти кричать, лаються, спрямовують агресію на осіб, із якими виник конфлікт. Рідше їхня некерована рухова активність прямує на самих себе.

Неадекватна допомога хворому – залишення його без належного спостереження та контролю, недооцінка небезпеки психомоторного збудження, відмова від виклику бригади швидкої допомоги, нехтування фізичним утриманням підвищують ризик заподіяння шкоди пацієнтом собі чи оточуючим. Збуджений стан стає причиною травм із подальшою інвалідизацією, спонтанних суїцидальних спроб зі смертельними наслідками, насильства над іншими людьми.

Психомоторне збудження первинно діагностується персоналом бригади невідкладної медичної допомоги, потім лікарем-психіатром. Зазвичай визначення такого стану не становить особливих труднощів. Завдання фахівців – оцінити рівень можливої ​​агресії пацієнта, встановити причину порушення. Після усунення гострих симптомів проводиться диференціальна діагностика провідного етіологічного чинника. Первинне обстеження хворого включає:

• Спостереження. Патологічна рухова активність проявляється метушливістю, стереотипними рухами, хаотичними жестами. Найбільш виражена симптоматика – метання по кабінету або палаті, удари об стіну (кулаками, головою), агресивні нападки на персонал. Двигуни супроводжуються стогонами, криками, сильним афектом – страхом, гнівом, сміхом.
• Опитування. Виражене психомоторне збудження пацієнта заважає лікареві провести опитування, але при легких і помірних симптомах застосовується коротка розмова, спрямовану встановлення причин стану – інтоксикації, ЧМТ, психічного розладу. По можливості опитуються члени сім’ї хворого, особи, які були поруч у момент початку неспокійної поведінки.
• Огляд. Оцінка фізичного стану може зазначити наявність черепно-мозкових травм, слідів від запровадження наркотичних засобів, запах алкоголю. Огляд необхідний встановлення причини збудженого стану та визначення необхідності надання невідкладної допомоги.

Психічне та рухове занепокоєння на висоті прояву втрачає етіологічні ознаки і потребує швидкої симптоматичної терапії. Допомога пацієнту націлена на усунення збудження, попередження його можливих несприятливих впливів. Зазвичай вона проводиться у три етапи:

• Догляд та нагляд. До прибуття швидкої та поліції проводяться заходи, що забезпечують безпеку пацієнта та оточуючих його людей. З приміщення виводять всіх сторонніх чи ізолюють хворого на окрему кімнату. Його оглядають, виключають наявність потенційно небезпечних предметів, організують нагляд, вживають заходів щодо запобігання можливої ​​втечі. Якщо свідомість залишається ясним, проводять заспокійливу розмову.
• Фіксація. Сильне психомоторне збудження та неможливість встановити з хворим продуктивний контакт є основою застосування заходів фізичного утримання. Пацієнта укладають на спину або садять на стілець, фіксують великі суглоби пов’язками, утримують у такому стані до приїзду лікарів або до початку дії ліків.
• Медикаментозне лікування. Для усунення збудження на догоспітальному етапі застосовуються типові нейролептики в комплексі з бензодіазепінами або без них. У стаціонарі відділення психіатрії частіше призначається парентеральне введення атипових антипсихотиків, які не провокують екстрапірамідні та холінолітичні побічні ефекти. Якщо можливо, проводиться внутрішньовенне вливання антипсихотичного препарату, оскільки внутрішньом’язові ін’єкції затримують дію ліків.

Психомоторне збудження успішно усувається за допомогою медикаментів. При правильному лікуванні основного захворювання прогноз є сприятливим. Профілактичні заходи включають відміну прийому наркотичних речовин і алкоголю, за наявності інфекційних, психічних або неврологічних захворювань – регулярне спостереження у лікаря і виконання його лікувальних рекомендацій.