Психоорганічний синдром

Психоорганічний синдром – симптомокомплекс, що спостерігається при органічних ураженнях головного мозку. Супроводжується погіршенням пам’яті, зниженням інтелекту та емоційною нестійкістю. Відзначається зниження критики, ослаблення вольових якостей, збіднення мови, погіршення здатності запам’ятовувати нові дані та активізувати раніше засвоєні. Психоорганічний синдром є поліетиологічним захворюванням, найчастіше проявляється у старечому віці. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, клінічних проявів та даних додаткових досліджень. Лікування – симптоматична фармакотерапія, терапія основного захворювання.

Психоорганічний синдром – патологічний стан, що виникає на тлі органічної патології головного мозку. Супроводжується порушеннями інтелекту, пам’яті та емоційно-вольової сфери. Є досить поширеною патологією. Може вражати людей будь-якого віку та статі, проте особливо часто розвивається у літньому та старечому віці внаслідок атрофічних процесів у головному мозку. Психоорганічний синдром зазвичай носить прогресуючий характер, іноді відзначається стабільний перебіг або зменшення симптоматики. Діагностику та лікування даної патології здійснюють фахівці у галузі психіатрії, неврології та лікарі деяких інших спеціальностей.

Найчастіше симптоми захворювання з’являються на тлі вікової атрофії головного мозку при старечому недоумстві та хворобі Альцгеймера. Нерідко патологія є наслідком судинних уражень центральної нервової системи. Крім того, психоорганічний синдром може розвиватися внаслідок черепно-мозкових травм, неспецифічних інфекційних захворювань ЦНС (енцефаліту, менінгоенцефаліту) та специфічних інфекцій (нейросифілісу, туберкульозу, лептоспірозу, бруцельозу). При ВІЛ психоорганічний синдром виникає в результаті безпосереднього вірусного ураження тканин головного мозку та вторинних інфекцій, зумовлених зниженням імунітету.

Причиною розвитку психоорганічного синдрому також можуть стати злоякісні та доброякісні новоутворення у паренхімі головного мозку, епілепсія та епілептиформні напади. Психоорганічний синдром виникає при соматичних та ендокринних захворюваннях, що супроводжуються порушенням обміну речовин та трофічними розладами у тканинах головного мозку: при цукровому діабеті, серцево-судинних захворюваннях, нирковій та печінковій недостатності. Можливе формування психоорганічного синдрому при екзогенних інтоксикаціях: алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, отруєння лікарськими препаратами, постійний контакт з небезпечними хімічними речовинами в побуті або на роботі.

Основна симптоматика психоорганічного синдрому представлена ​​тріадою Вальтер-Бюеля, що включає розлади пам’яті, зниження інтелекту і емоційно-вольові порушення. На початковому етапі спостерігаються астенія, емоційна нестійкість, залежність загального стану від погоди, зниження здатності до концентрації уваги, швидке виснаження та зниження працездатності. Надалі на перший план виходять розлади пам’яті та інтелекту. У тяжких випадках розвивається деменція.

Мнестичні розлади при психоорганічному синдромі торкаються всіх трьох видів пам’яті. Хворі гірше запам’ятовують нові дані, гірше утримують в пам’яті і гірше згадують вже засвоєні факти. Може спостерігатися дисмнезія (непропорційність ураження різних аспектів пам’яті, швидка зміна клінічної картини протягом короткого проміжку часу), амнезія (повне випадання з пам’яті окремих подій) та конфабуляції (хибні спогади, спотворення реальних фактів або їх заміна вигаданими подіями).

Першим проявом інтелектуальних порушень при психоорганічному синдромі стає зниження критики до власної поведінки та деяка неадекватність в оцінці різних подій. «Теоретична база», здатність розрізняти погане і хороше при абстрагуванні від конкретної ситуації зберігається, при цьому пацієнт, який страждає на психоорганічний синдром, у реальному житті може виявляти черствість, нетактовність, непорядність і егоїзм по відношенню до інших людей.

Коло інтересів звужується, мислення стає ригідним. Знижується здатність до цілісної оцінки обставин, хворий із психоорганічним синдромом розглядає окремі фрагменти того, що відбувається, і на підставі цього формує своє уявлення про ситуацію. Страждає здатність до розрізнення головного та другорядного. Змінюється мова: словниковий запас зменшується, речення стають простими та короткими, при розмові пацієнт часто використовує допоміжні слова та шаблонні фрази.

Афективні порушення при психоорганічному синдромі виявляються наростаючою емоційною лабільністю та зниженням здатності в адекватній формі демонструвати свої емоції з урахуванням обставин. Емоції хворого на психоорганічний синдром набувають вибухового характеру, вони раптово виникають, бурхливо проявляються і швидко зникають. Знижується «поріг сприйняття», пацієнт виявляє бурхливі емоційні реакції у відповідь на незначні події, погано переносить тривалу емоційну напругу, швидко виснажується.

Виділяють чотири варіанти перебігу (вони ж – фази розвитку психоорганічного синдрому): астенічний (переважає астенія), експлозивний (превалює дисфорія), ейфоричний (злісність і дратівливість змінюються ейфорією, помітними порушеннями пам’яті та інтелекту) та апатичний (спостерігаються глибокі меністичні, розлади). Перелічені варіанти відображають об’єм та глибину ураження психічної сфери при прогресуванні органічної патології.

Астенічна фаза психоорганічного синдрому супроводжується стійкою астенією. Відзначається швидка психічна та фізична стомлюваність, емоційна нестійкість, підвищена чутливість та дратівлива слабкість. Інтелектуальні та мнестичні порушення слабо виражені, відзначається незначне зниження продуктивності при інтелектуальних навантаженнях і легкі розлади пам’яті у вигляді короткочасного забування слів, окремих фактів тощо. Характерною ознакою є метеозалежність, при цьому тяжкість психоорганічного синдрому можна оцінити з урахуванням часу погіршення стану. Якщо стан погіршується одночасно із зміною погодних умов – це легший варіант, якщо заздалегідь – важчий.

Експлозивна фаза психоорганічного синдрому проявляється у підвищеній дратівливості, гнівливості, нападах агресії та надмірної емоційної збудливості. Незадоволення вимог пацієнта чи порушення його планів провокує істеричні реакції. Типові для психоорганічного синдрому порушення пам’яті стають помітнішими. Знижуються вольові якості, здібності до адаптації та контролю за власною поведінкою. Нерідко пацієнти починають приймати алкоголь, щоб упоратися з підвищеною дратівливістю, що призводить до подальшого прогресування психоорганічного синдрому, посилення симптоматики та тягне за собою підвищення доз алкоголю. Можливий швидкий розвиток алкоголізму. У багатьох пацієнтів виникають надцінні паранояльні ідеї, з’являється схильність до сутяжництва. Ейфорична фаза психоорганічного синдрому характеризується зміною переважаючого афекту. Настрій підвищується, хворі стають лагідними. У деяких випадках спостерігаються різкі переходи від агресії та гніву до сліз та безпорадності. Одночасно у пацієнтів, які страждають на психоорганічний синдром, знижується критика до власного стану, наростають розлади пам’яті і розгальмованість потягів. Несприятливою ознакою є виникнення насильницького сміху чи плачу. При цьому хворі забувають причину емоційної реакції, але довго зберігають на обличчі безглузду гримасу, позбавлену внутрішнього наповнення.

Апатична фаза психоорганічного синдрому супроводжується втратою спонтанності та вираженими порушеннями пам’яті. Інтелектуальні розлади прогресують. Коло інтересів пацієнта різко звужується, він виявляє байдужість до будь-яких змін, у тому числі – безпосередньо зачіпає його самого та його близьких людей. Зберігається астенія, насильницький сміх та плач. У важких випадках результатом психоорганічного синдрому стає деменція.

Діагноз виставляють на підставі анамнезу та характерних клінічних проявів. Для виявлення основного захворювання, що спричинило розвиток психоорганічного синдрому, хворого можуть направити на консультацію до невролога, судинного хірурга, інфекціоніста, венеролога, ендокринолога, кардіолога, гастроентеролога та інших фахівців. Перелік додаткових досліджень визначається змінами з боку різних органів та систем. Хворих із підозрою на психоорганічний синдром направляють на МРТ головного мозку, ЕЕГ та інші дослідження.

План лікування складають з урахуванням основного захворювання. Призначають ноотропи, вітаміни, антиоксиданти, засоби поліпшення мозкового кровообігу. За потреби застосовують антипсихотики. Прогноз при психоорганічному синдромі визначається перебігом основної патології. При стабільних органічних ураженнях головного мозку (після черепно-мозкових травм, видалення пухлин) можлива стабілізація. При прогресуючих захворюваннях спостерігається поступове збільшення симптоматики.