Пуерилізм

Пуерилізм – це варіант реактивного психозу, що характеризується регресом психічної сфери рівня дитячого віку. Поведінка, мова, емоції стають схожі з такими у дитини. Типові симптоми: істеричні реакції (гучний сміх, плач, крики), порушення звуковимови, погіршення дрібної моторики та рівноваги, швидка стомлюваність, зниження здатності до аналізу ситуацій, планування, контролю. Діагностика проводиться методом збору анамнезу, спостереження та клінічної бесіди. Лікування включає терапію основного захворювання, психофармакологічну корекцію емоцій та поведінки, психотерапію.

Термін «пуерилізм» походить з латинської мови і в перекладі означає «дитина», «дитяча». Синонімічна назва – «пуерилізм Дюпре» – утворена від прізвища французького психіатра та невропатолога Ернеста Дюпре, який докладно досліджував даний психоз. Поширеність пуерилізму серед пацієнтів психіатричного профілю становить близько 2%. Синдром найчастіше діагностується при ендогенних психотичних розладах.

Психоз виникає як реакція на психотравмуючу подію. Але ймовірність його розвитку неоднакова для здорових людей та пацієнтів з неврологічними та психіатричними захворюваннями. Сприятливими факторами є істероїдні особистісні риси. Безпосередньо причинами пуерилізму стають:

• Шизофренія. Психічна регресія у пацієнтів зрілого віку відбувається внаслідок шизофренії. Найчастіше вона діагностується при гебефренічній формі хвороби.
• Органічні патології центральної нервової системи. Пуерилізм розвивається через старечого недоумства, прогресивного паралічу, пухлин головного мозку. Виразність симптомів корелює із прогресуванням основного захворювання.
• Черепно-мозкові травми. У гострому періоді ЧМТ можуть розвинутись симптоми психічного регресу. Як правило, вони мають транзиторний характер, повністю зникають у міру відновлення функцій головного мозку.
• Реактивні психози. У пацієнтів із псевдодеменцією, синдромом Ганзера ймовірність розвитку пуерилізму висока. Регрес психічного розвитку специфічний даних видів психозів.

У основі пуерилізму – регрес психічного функціонування до ранніх форм поведінки у преморбідно зрілої особистості. Синдром розглядається як прояв психогенно-провокованого істеричного дисоціативного психозу, що відноситься до розладів вікової ідентифікації. Істеричний, чи конверсійний, компонент у тому, що психотравмующая подія призводить до втрати вже набутих функцій, відповідальних поведінка з позиції дорослої, зрілої особистості.

Інший процес – дисоціація – також відноситься до психологічних захистів. Він оберігає психіку від важких емоцій, відчужуючи все, що походить від істинної особистості, замінюючи її іншою (у разі – дитиною). На рівні фізіології ЦНС для реактивних психозів характерний розвиток гальмування на великих областях мозку, зі збереженням патологічного збудження окремих зонах. Це забезпечує фіксацію на психотравмуючих подіях та рухове збудження.

Клінічна картина розгортається поетапно, згідно з картиною реактивного психозу. Після психотравмуючої події розвивається реакція горя, депресія. Потім маніфестують симптоми психозу. Розлади свідомості представлені дисоціацією. Пацієнти починають сприймати навколишній світ окремим від себе, відчуженим. Вони відчувають себе ніби уві сні, дезорієнтовані в часі та просторі: не можуть назвати поточну дату та рік, не впізнають звичну навколишню обстановку, губляться на вулиці, не можуть знайти дорогу додому.

Відбувається відчуження свідомості особистості, грубий психічний регрес, втрата зв’язку зі змістом психічної сфери та накопиченим досвідом. Зовні це проявляється «перевтіленням» хворого на маленьку дитину. Його висловлювання, судження, ерудиція відповідають рівню дошкільного віку. Мова набуває рис дитячості: прості пропозиції, сюсюкання, шепелявість, картавість. Інтонації інфантильні, міміка надміру активна, химерна (з ображеним надуванням губ, підніманням брів).

Емоції стають примітивними, неконтрольованими. Можливий раптовий сміх чи плач, відкрита агресія із криками, криками. Поведінкова активність зосереджена іграх (ляльки, конструктор, м’які іграшки). Відносини із близькими будуються з позиції дитини. Так, жінка починає називати чоловіка татом, сідає йому на коліна, проситься на ручки, одягає сукні дитячого фасону, робить відповідні зачіски. У більшості випадків спостерігається зниження інтелектуальної функції, швидке виснаження, погана працездатність. Ці симптоми обумовлені органічними причинами, але ідеально вписуються в картину поведінки втомленої, примхливої ​​дитини.

Пуерилізм, що спочатку виявляється як цілісна дитяча поведінка, при хронічній течії розпадається, втрачається мова та ігровий компонент. Віковий регрес досягає етапу дитинства. На перший план виходять негативні зміни психіки: когнітивний розлад, астенічний синдром з вираженою стомлюваністю, виснажливістю, втратою вітальності. Органічний дефект наростає. Пуерилізм змінюється синдромом здичавіння: психічний регрес досягає крайнього ступеня, повністю втрачається мова, здатність до самоконтролю, використання предметів побуту. Хворі повзають, скиглять, виють, їдять руками, кусаються.

Основні методи дослідження – психопатологічний та психометричний. Діагностику проводять лікар-психіатр та клінічний психолог. Основні завдання: виявити ознаки пуерилізму, оцінити глибину особистісного та когнітивного дефектів, визначити характер перебігу синдрому. На основі отриманих даних складається схема лікування та прогноз. Діагностичний процес складається з кількох етапів:

1. Збір анамнезу. Значну частину пацієнтів з пуерилізмом складають хворі на шизофренію. Серед інших основних захворювань – старече недоумство, прогресивний параліч, псевдодеменція, наслідки ЧМТ, синдром Ганзера. До захворювання у пацієнтів відзначалися істеричні реакції, нестабільність свідомості (дежавю, мрії, реакції заціпеніння). У зрілому періоді у них відбувалися події, що травмували психіку, що призводило до нестабільності афекту, конверсійної симптоматики за типом випадання функції (приступи нестачі повітря, відчуття грудки в горлі, абазія, втрата чутливості, параліч).
2. Бесіда та спостереження. Клінічні методи діагностики дозволяють виявити основні ознаки пуерилізму: регрес рівня дитинства у мові, судженнях, емоціях, поведінці. Пацієнти не критичні до свого стану, тому на питання про тривалість та особливості перебігу синдрому відповідають родичі. При тривалості симптомів понад 6 місяців діагностується хронічна форма, за наявності періодів покращення стану – нападоподібна. Гострий (транзиторний) пуерилізм швидко розгортається, але протягом півроку симптоми повністю проходять.
3. Дослідження когнітивної сфери. Оцінка безпеки інтелектуальних функцій проводиться за допомогою батареї тестів, таких як коректурна проба, таблиці Шульте, тест прогресивних матриць Равена та інших. Ступінь порушення уваги, мислення, пам’яті та працездатності буває різною. Характерна низька концентрація, зниження функції абстрагування, швидка стомлюваність.
4. Дослідження емоційно-особистісної сфери. При відносній безпеці інтелектуальних здібностей пацієнт заповнює ряд опитувальників: шкала дисоціації DES, Методика оцінки особистісної зрілості В.А. Руженкова, опитувальник характеристик характеру дорослої людини В.М. Русалова та інші. Ця група методик дозволяє оцінити вираженість пуерилізму, переважаючі риси особистості (частіше істероїдні, шизоїдні).

Методи терапії залежать від його тяжкості та характеру перебігу. Пацієнтів у гострому стані госпіталізують у психіатричне відділення чи стаціонар ПНД. Нерідко стан хворих дозволяє проводити лікувальні заходи амбулаторно. Терапія реактивного психозу проводиться паралельно з лікуванням основного захворювання і включає:

1. Медикаментозну корекцію. Препарати підбираються згідно з клінічною картиною. У гострому періоді, коли переважає психічне та моторне збудження, марення, призначаються нейролептики. Для корекції афективних порушень використовуються анксіолітики, антидепресанти, нормотиміки.
2. Психотерапію. Після усунення психотичної симптоматики, при відносній безпеці психічних функцій можливе проведення психотерапії. Сеанси націлені на усвідомлення та прийняття наслідків психотравмуючої ситуації, адаптацію до нових умов життя, освоєння способів боротьби зі стресом. Класичні методи терапії при істероїдних рисах особистості та конверсійної симптоматики розроблені у психоаналізі (вільні асоціації, сугестія).

При проведенні комплексної терапії прогноз пуерилізму сприятливий, особливо у випадках, не пов’язаних із прогресуючими органічними патологіями нервової системи. Повне одужання найімовірніше у пацієнтів, які перенесли ЧМТ, які не мають хронічних психічних захворювань. Профілактика пуерилізму зводиться до підвищення рівня стійкості до стресів особистості, до створення умов, що мінімізують ризик психотравмуючих подій.