Пухлини гіпофіза

Пухлини гіпофіза – Група доброякісних, рідше – злоякісних новоутворень передньої частки (аденогіпофіза) або задньої частки (нейрогіпофіза) залози. Пухлини гіпофіза, за статистикою, становлять близько 15% новоутворень внутрішньочерепної локалізації. Вони однаково часто діагностуються в осіб обох статей, зазвичай у віці 30-40 років. Переважна більшість пухлин гіпофіза становлять аденоми, які поділяються на кілька видів залежно від розмірів та гормональної активності. Симптоми пухлини гіпофіза є поєднанням ознак об’ємного внутрішньомозкового процесу і гормональних порушень. Діагностика пухлини гіпофіза здійснюється проведенням цілого ряду клінічних та гормональних досліджень, ангіографії та МРТ головного мозку.

Пухлини гіпофіза – Група доброякісних, рідше – злоякісних новоутворень передньої частки (аденогіпофіза) або задньої частки (нейрогіпофіза) залози. Пухлини гіпофіза, за статистикою, становлять близько 15% новоутворень внутрішньочерепної локалізації. Вони однаково часто діагностуються в осіб обох статей, зазвичай у віці 30-40 років.

Гіпофіз є залозою внутрішньої секреції, що здійснює регулятивно-координуючу функцію щодо деяких інших ендокринних залоз. Гіпофіз розташований у ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа, анатомічно та функціонально пов’язаний з відділом головного мозку – гіпоталамусом. Разом з гіпоталамусом гіпофіз становить єдину нейроендокринну систему, що забезпечує сталість гомеостазу організму.

У гіпофізі виділяють дві частки: передню – аденогіпофіз та задню – нейрогіпофіз. Гормонами передньої частки, що виробляються аденогіпофізом, є пролактин, що стимулює секрецію молока; соматотропний гормон, що впливає зростання організму через регуляцію білкового обміну; тиреотропний гормон, що стимулює метаболічні процеси у щитовидній залозі; АКТГ, що регулює функцію надниркових залоз; гонадотропні гормони, що впливають на розвиток та функцію статевих залоз. У нейрогіпофізі утворюються окситоцин, що стимулює скорочувальну здатність матки, та антидіуретичний гормон, що регулює процес реабсорбції води в канальцях нирок.

Аномальне розростання клітин залози призводить до утворення пухлин переднього або заднього відділу гіпофіза та порушення гормонального балансу. Іноді в ділянку гіпофіза проростають менінгіоми – пухлини мозкових оболонок; рідше заліза уражається метастатичними відсіваннями злоякісних новоутворень інших локалізацій.

Достовірні причини розвитку пухлин гіпофіза до кінця не вивчені, хоча відомо, деякі види новоутворень можуть бути зумовлені генетично.

До факторів, що привертають до розвитку пухлин гіпофіза, входять нейроінфекції, хронічні синусити, черепно-мозкові травми, гормональні зміни (у тому числі внаслідок тривалого застосування гормональних препаратів), несприятливий вплив на плід у період вагітності.

Пухлини гіпофіза класифікуються з урахуванням їх розмірів, анатомічного розташування, ендокринних функцій, особливостей мікроскопічного фарбування і т. д. Залежно від розміру новоутворення виділяють мікроаденоми (менше 10 мм у максимальному діаметрі) та макроаденоми (при найбільшому діаметрі більше 10 мм)

По локалізації в залозі розрізняють пухлини аденогіпофіза та нейрогіпофіза. Пухлини гіпофіза по топографії щодо турецького сідла та оточуючих його структур бувають ендоселлярними (що виходять за межі турецького сідла) та інтраселлярними (розташованими в межах турецького сідла). З урахуванням гістологічної структури пухлини гіпофіза поділяються на злоякісні та доброякісні новоутворення (аденоми). Аденоми виходять із залізистої тканини передньої частки гіпофіза (аденогіпофіза).

За функціональною активністю пухлини гіпофіза діляться на гормонально-неактивні («німі», інсиденталоми) і гормонально-активні аденоми (що виробляють той чи інший гормон), які трапляються у 75% випадків. Серед гормонально-активних пухлин гіпофіза виділяють:

Соматотропінпродукуючі аденоми:

• соматотропна аденома
• соматотропінома – пухлина гіпофіза, що синтезує соматотропін – гормон росту;

Пролактинсекретуючі аденоми:

• пролактинова аденома
• пролактинома – пухлина гіпофіза, що синтезує гормон пролактин;

Адренокортикотропінпродукуючі аденоми:

• кортикотропна аденома
• кортикотропінома – пухлина гіпофіза, що секретує АКТГ, що стимулює функцію кори надниркових залоз;

Тиротропінпродукуючі аденоми:

• тиротропна аденома
• тиротропінома – пухлина гіпофіза, що секретує тиротропний гормон, що стимулює функцію щитовидної залози;

Фоллтропінпродукуючі або лютропінпродукуючі аденоми (гонадотропні). Ці пухлини гіпофіза секретують гонадотропіни, що стимулюють функцію статевих залоз.

Гормонально-неактивні пухлини гіпофіза та пролактиноми зустрічаються найчастіше (у 35% випадків відповідно), соматотропінпродукуючі та АКТГ-продукуючі аденоми – у 10-15% випадків від усіх пухлин гіпофіза, інші види пухлин утворюються рідко. За особливостями мікроскопії розрізняють хромофобні пухлини гіпофіза (гормонально-неактивні аденоми), ацидофіліни (пролактиноми, тиротропіноми, соматотропіноми) та базофільні (гонадотропіноми, кортикотропіноми).

Розвиток гормонально-активних пухлин гіпофіза, які продукують один або кілька гормонів, може призводити до розвитку центрального гіпотиреозу, синдрому Кушинга, акромегалії або гігантизму і т. д. Пошкодження гормонопродукуючих клітин при зростанні аденоми може викликати стан гіпопітуаризму (гіпофізарної недостатності). У 20% пацієнтів відзначається безсимптомний перебіг пухлин гіпофіза, які виявляються лише при аутопсії. Клінічні прояви пухлин гіпофіза залежать від гіперсекреції того чи іншого гормону, розмірів та швидкості зростання аденоми.

У міру збільшення пухлини гіпофіза розвиваються симптоми з боку ендокринної та нервової систем. Соматотропінпродукуючі аденоми гіпофіза призводять до виникнення акромегалії у дорослих пацієнтів або гігантизму, якщо вони розвиваються у дітей. Пролактинсекретуючі аденоми характеризуються повільним зростанням, проявляються аменореєю, гінекомастією та галактореєю. Якщо такі пухлини гіпофіза продукують неповноцінний пролактин, то клінічні прояви можуть бути відсутніми.

АКТГ-продукуючі аденоми стимулюють секрецію гормонів кори надниркових залоз і ведуть до розвитку гіперкортицизму (хвороби Кушинга). Зазвичай такі аденоми зростають повільно. Тиротропінпродукуючі аденоми нерідко супроводжують перебіг гіпотиреозу (функціональної недостатності щитовидної залози). Вони можуть викликати завзятий тиреотоксикоз, надзвичайно стійкий до медикаментозного та хірургічного лікування. Гонадотропні аденоми, що синтезують статеві гормони, у чоловіків призводять до розвитку гінекомастії та імпотенції, у жінок – до порушення менструального циклу та маткових кровотеч.

Збільшення розмірів пухлини гіпофіза веде до розвитку проявів нервової системи. Оскільки гіпофіз анатомічно є сусідами з перехрестом зорових нервів (хіазмом), то при збільшенні розмірів аденоми до 2 см в діаметрі розвиваються зорові порушення: звуження полів зору, набряк сосочків зорового нерва та його атрофія, що ведуть до падіння зору, аж до сліпоти.

Аденоми гіпофіза великих розмірів викликають здавлення черепних нервів, що супроводжується симптомами ураження нервової системи: головний біль; двоїння в очах, птоз, ністагм, обмеження рухів очних яблук; судоми; завзятий нежить; деменцію та зміни особистості; підвищення внутрішньочерепного тиску; крововиливу в гіпофіз з розвитком гострої серцево-судинної недостатності При залученості до процесу гіпоталамуса можуть спостерігатися епізоди порушення свідомості. Злоякісні пухлини гіпофіза трапляються дуже рідко.

Необхідними дослідженнями при підозрі на пухлину гіпофіза є ретельне офтальмологічне та гормональне обстеження, нейровізуалізація аденоми. Дослідження сечі та крові на вміст гормонів дозволяє встановити вид пухлини гіпофіза та ступінь її активності. Офтальмологічне обстеження включає оцінку гостроти та полів зору, що дозволяють судити про залучення до процесу зорових нервів.

Нейровізуалізацію пухлини гіпофіза дозволяє здійснити рентгенографія черепа та зони турецького сідла, МРТ та КТ головного мозку. Рентгенологічно можуть визначатися збільшення розмірів турецького сідла та ерозія його дна, а також збільшення нижньої щелепи та пазух носа, потовщення кісток черепа та розширення міжзубних проміжків. За допомогою МРТ мозку можна побачити пухлини гіпофіза діаметром не більше 5 мм. Комп’ютерна томографія підтверджує наявність аденоми та її точні розміри.

При макроаденомах ангіографія судин головного мозку вказує на зміщення сонної артерії та дозволяє диференціювати пухлину гіпофіза із внутрішньочерепною аневризмою. В аналізі спинномозкової рідини може визначатись підвищений рівень протеїнів.

На сьогоднішній день у лікуванні пухлин гіпофіза ендокринологія застосовує хірургічний, променевий та лікарський методи. Для кожного виду пухлин гіпофіза існує специфічний, найбільш оптимальний варіант лікування, який підбирається ендокринологом та нейрохірургом. Найбільш ефективним вважається хірургічне видалення пухлини гіпофіза. Залежно від розмірів та локалізації аденоми проводиться або її фронтальне видалення через оптичний прилад, або резекція через клиноподібну кістку черепа. Оперативне видалення пухлин гіпофіза доповнюється променевою терапією.

Гормонально-неактивні мікроаденоми лікуються за допомогою променевої терапії. Проведення променевої терапії показано за наявності протипоказань до оперативного лікування, а також пацієнтам похилого віку. У післяопераційному періоді проводиться гормонозамісна терапія (кортизоном, тиреоїдними або статевими гормонами), при необхідності – корекція електролітного обміну та інсулінотерапія.

З лікарських препаратів використовують агоністи дофаміну (каберголін, бромокриптин), що викликають зморщування пролактин- та АКТГ-секретуючих пухлин гіпофіза, а також ципрогептадин, що знижує рівень кортикостероїдів у пацієнтів із синдромом Кушинга. Альтернативним методом лікування пухлин гіпофіза є заморожування ділянки тканини залози за допомогою зонда, введеного через клиноподібну кістку.

Подальший прогноз при пухлинах гіпофіза багато в чому визначається розмірами аденом, можливістю їхнього радикального видалення та гормональної активністю. У пацієнтів з пролактиномами та соматотропіномами повне відновлення гормональної функції спостерігається у чверті випадків, при адренокортикотропінпродукуючих аденомах – у 70-80% випадків.

Макроаденоми гіпофіза розміром більше 2 см повністю видалити неможливо, тому можливі рецидиви їх протягом 5-річного терміну після операції.