Пухлини мошонки

Пухлини мошонки – новоутворення, що походять з епітелію, сполучної або м’язової тканини органу. Єдиним проявом здебільшого стають вузли різного розміру, забарвлення та консистенції. Деякі доброякісні пухлини можуть досягати значних розмірів, спричиняти грубий косметичний дефект і створювати незручності при ходьбі. При прогресуванні злоякісних пухлин мошонки можливе виразка, проростання прилеглих органів та метастазування в лімфатичні вузли. На пізніх стадіях спостерігаються виснаження, слабкість та гіпертермія. Діагноз встановлюється на підставі огляду та даних додаткових досліджень. Лікування хірургічне.

Пухлини мошонки – група первинних та вторинних пухлинних утворень мошонної області. Первинні доброякісні пухлини є надзвичайно рідкісною патологією (за винятком кіст та папілом), у вітчизняній літературі описані поодинокі ліпоми, фіброміоми, хондрофіброми, гемангіоми та лімфангіоми та деякі інші новоутворення. Первинні злоякісні пухлини мошонки виявляються частіше за доброякісні, але також відносяться до категорії мало поширених захворювань. Найчастіше виявляються вторинні пухлини мошонки, зумовлені агресивним зростанням злоякісних новоутворень, розташованих у прилеглих органах і тканинах (наприклад, при проростанні раку яєчка, раку статевого члена чи раку передміхурової залози). Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології та андрології.

Анатомія мошонки. Класифікація пухлин мошонки

Мошонка – мішковидне утворення в області промежини у чоловіків. Являє собою випинання черевної стінки, складається зі шкіри, м’ясистої оболонки, фасцій та м’язів. Є вмістищем для яєчок, придатків яєчок та насіннєвих канатиків. Доброякісні та злоякісні пухлини перерахованих органів розглядаються окремо, до категорії пухлин мошонки включають лише ураження покривних м’яких тканин. З урахуванням походження та гістологічної будови розрізняють такі новоутворення мошонки:

• Епітеліальні пухлини.
• Пігментні пухлини.
• Новоутворення та пухлиноподібні ураження м’яких тканин.
• Новоутворення та пухлиноподібні ураження лімфоїдної та гемопоетичної тканини.
• Вторинні осередки, що виникли під час поширення злоякісних клітин інших органів.
• Некласифіковані пухлини.

Найбільш поширеними доброякісними пухлинами мошонки є епідермальні кісти (атероми) та папіломи. Рідше зустрічаються фіброми, ліпоми, епітеліоми, базаліоми та лейоміоми. Дуже рідко діагностуються лімфангіоми, гемангіоми, тератоми та дермоїдні кісти. Епідермальні кісти виникають у підлітків або молодих чоловіків, які зазвичай бувають множинними. Є напруженими пухлинами мошонки жовтуватого забарвлення діаметром від 1 мм до 2 см. У більшості випадків протікають безсимптомно, рідше супроводжуються свербінням. На поверхні кіст можуть виявлятися невеликі отвори, з яких при натисканні виділяється жовтувато-білий вміст. Можливе запалення. Довго існуючі кісти можуть кальцифікуватися. Лікування – хірургічне видалення атером мошонки.

Папіломи – пухлини мошонки епітеліального походження. Можуть бути одиночними чи множинними. Іноді поєднуються з папіломами промежини, пахових областей та статевого члена. Є дрібними вузлами тілесного, рожевого або коричневого кольору. Лікування – електроексцизія чи електрокоагуляція. Інші пухлини мошонки, як правило, поодинокі, протікають безсимптомно і не досягають значних розмірів. Винятком є ​​великі лімфангіоми та гемангіоми, які можуть стати причиною вираженого косметичного дефекту та створювати труднощі під час ходьби. Лікування доброякісних пухлин мошонки оперативне.

Найчастіше діагностуються новоутворення епідермального походження. Рідше зустрічаються ліпосаркоми, нейрофібросаркоми, лійоміосаркоми та рабдоміосаркоми мошонки. Рак мошонки може бути плоскоклітинним або базальноклітинним. Плоскоклітинні пухлини мошонки – найбільш поширені, як правило, розвиваються на тлі тривалих виразок і свищів. При тривалому професійному контакті з дьогтем, сажею, мазутом та іншими канцерогенними речовинами можуть виникати на незміненій шкірі. Встановлено, що пухлини мошонки найчастіше діагностуються через 10-15 років після контакту з канцерогеном. Середній вік хворих – 40-60 років.

На ранніх стадіях плоскоклітинний рак шкіри мошонки є щільним безболісним вузолом. У подальшому спостерігаються виразка та інфільтрація навколишніх тканин. Пухлина мошонки досить швидко метастазує в пахвинно-стегнові лімфатичні вузли. Через мізерну клінічну симптоматику пацієнти нерідко вперше звертаються до лікаря тільки після появи виразок або розвитку больового синдрому, обумовленого поширенням процесу на прилеглі анатомічні утворення.

Базальноклітинні пухлини мошонки діагностуються дуже рідко, в літературі описано лише близько 30 випадків цього онкологічного захворювання. Причини розвитку та фактори ризику не встановлені. Пухлина мошонки повільно зростає і виявляє низьку схильність до метастазування. Діагноз плоскоклітинного та базальноклітинного раку мошонки виставляється на підставі анамнезу, даних зовнішнього огляду, результатів УЗД органів мошонки, УЗД статевого члена, УЗДГ простати, МРТ простати та інших досліджень.

Метою перерахованих досліджень є визначення розмірів та поширеності пухлини мошонки, оцінка залучення регіонарних лімфатичних вузлів та прилеглих органів, а також диференціальна діагностика первинного та вторинного злоякісного ураження мошонки. Остаточний діагноз виставляється після проведення аспіраційної біопсії або хірургічного видалення пухлини мошонки з наступним гістологічним дослідженням.

Тактику лікування визначають залежно від поширеності онкологічного процесу. При локальних вузлах виконують висічення пухлини мошонки з 2-3 см здорових тканин по периферії і м’ясистим шаром, що підлягає. За великих дефектів здійснюють пластичні операції. За наявності метастазів у регіонарних лімфовузлах виробляють лімфаденектомію. Показання до профілактичного видалення лімфатичних вузлів поки що не визначені через малу кількість випадків злоякісної пухлини мошонки.

Більшість онкологів за відсутності явних ознак метастазування пухлини мошонки здійснюють відкриту або аспіраційну біопсію лімфатичних вузлів з подальшим гістологічним дослідженням, і видаляють лімфовузли тільки при виявленні злоякісних клітин в отриманому матеріалі. Прогноз визначається видом та стадією пухлини мошонки. П’ятирічне виживання при локальних процесах становить 75%, при ураженні лімфатичних вузлів та прилеглих органів – 8%.