Пухлини очеревини

Розрізняють три основні групи новоутворень очеревини:

• Доброякісні пухлини очеревини (ангіоми, нейрофіброми, фіброми, ліпоми, лімфангіоми)
• Первинні злоякісні пухлини очеревини (мезотеліоми)
• Побічні злоякісні пухлини очеревини, що виникають при поширенні злоякісних клітин з іншого органу.

Існують також слизеобразующие новоутворення (псевдоміксоми), які одні дослідники розглядають, як первинні, інші – як вторинні пухлини очеревини різного ступеня злоякісності. У більшості випадків вторинне ураження очеревини розвивається в результаті агресивного місцевого зростання новоутворень та імплантаційного поширення ракових клітин з органів, розташованих інтраперитонеально, мезоперитонеально або екстраперитонеально.

Пухлини очеревини, що виникли в результаті імплантаційного метастазування, можуть виявлятися при раку шлунка, тонкого і товстого кишечника, печінки, підшлункової залози, жовчного міхура, нирки, тіла матки, шийки матки, яєчників, передміхурової залози, передньої черевної стінки. спостерігається лімфогенне поширення метастазів пухлин грудної клітки (наприклад, раку легень), обумовлене ретроградним рухом лімфи лімфатичними шляхами.

Доброякісні пухлини очеревини

Є дуже рідкісною патологією. Причин розвитку невідомі. Хвороба може роками протікати безсимптомно. В окремих випадках пухлини очеревини досягають величезних розмірів, не суттєво впливаючи на стан пацієнта. У літературі описано випадок видалення ліпоми сальника вагою 22 кілограми. При великих вузлах виявляється збільшення живота. Іноді доброякісні пухлини очеревини стають причиною здавлення довколишніх органів. Болі нехарактерні. Асцит виникає винятково рідко. Діагноз встановлюється за наслідками лапароскопії. Показанням до операції є компресійна дія новоутворення на сусідні органи.

Первинні злоякісні пухлини очеревини

Мезотеліоми очеревини трапляються рідко. Зазвичай виявляються у чоловіків віком понад 50 років. Чинником ризику є тривалий контакт із азбестом. Проявляються больовим синдромом, зниженням маси тіла та симптомами здавлення прилеглих органів. При досить великих пухлинах очеревини може виявлятися асиметричне випинання в животі. При пальпації виявляються поодинокі або множинні пухлиноподібні утворення різного розміру.

Характерно швидке прогресування симптоматики. При здавленні ворітної вени розвивається асцит. Через відсутність специфічних ознак діагностика злоякісних пухлин очеревини скрутна. Нерідко діагноз виставляється лише після висічення новоутворення та подальшого гістологічного дослідження віддалених тканин. Прогноз несприятливий. Радикальне видалення можливе лише за обмежених процесів. В інших випадках пацієнти з пухлинами очеревини гинуть від кахексії або ускладнень, зумовлених порушенням функцій органів черевної порожнини.

Псевдоміксома очеревини

Виникає при розриві цистаденоми яєчника, псевдомуцинозної кісти апендикса або дивертикулу кишківника. Слизеобразующие епітеліальні клітини поширюються на поверхні очеревини і починають виробляти густу желеподібну рідину, що заповнює черевну порожнину. Зазвичай темпи розвитку цієї пухлини очеревини відповідають низьким ступенем злоякісності. Хвороба прогресує протягом кількох років. Залізоподібна рідина поступово викликає фіброзні зміни тканин. Наявність слизу та пухлиноподібної освіти перешкоджає діяльності внутрішніх органів.

Рідше виявляються пухлини очеревини високого ступеня злоякісності, здатні до лімфогенного та гематогенного метастазування. За відсутності лікування у всіх випадках настає летальний кінець. Причиною загибелі пацієнтів є кишкова непрохідність, виснаження та інші ускладнення. Про наявність слизоутворюючої пухлини очеревини свідчить збільшення розмірів живота при зниженні маси тіла, порушення травлення та желеподібні виділення з пупка.

Діагноз встановлюється на підставі КТ, лапароскопії, гістологічного та імуногістохімічного дослідження. При злоякісних пухлинах очеревини може використовуватися позитронно-емісійна томографія. При доброякісному варіанті хвороби це дослідження неінформативно. Тактика лікування пухлин очеревини визначається індивідуально. У ряді випадків можливе хірургічне висічення уражених ділянок у поєднанні з інтраперитонеальною внутрішньопорожнинною хіміотерапією. При своєчасному початку лікування прогноз досить сприятливий, особливо при пухлинах очеревини низького ступеня злоякісності.

Поодинокі вторинні злоякісні пухлини очеревини

Поразка виникає при проростанні злоякісних пухлин, розташованих у органах, частково чи повністю покритих очеревиною. Поява пухлин очеревини супроводжується посиленням больового синдрому та погіршенням стану хворого. При пальпації живота можуть виявлятись пухлиноподібні утворення. При розпаді вогнища в порожнистому органі (шлунку, кишечнику) спостерігаються явища прободного перитоніту. В окремих випадках первинна пухлина одночасно проростає стінку порожнього органу, листки очеревини та передню черевну стінку. При розпаді конгломерату, що утворився, виникає флегмона м’яких тканин.

Пухлини очеревини діагностуються на підставі анамнезу (є злоякісне новоутворення органу, покритого очеревиною), клінічних проявів, даних УЗД черевної порожнини та інших досліджень. При обмеженому процесі можливе радикальне висічення первинної пухлини разом із ураженою ділянкою очеревини. За наявності віддалених метастазів проводиться симптоматична терапія. Пацієнтам з пухлинами очеревини призначають знеболювальні препарати, при накопиченні рідини в черевній порожнині виконують лапароцентез тощо. Прогноз залежить від поширеності процесу.

Канцероматоз очеревини

Злоякісні клітини, що потрапляють у черевну порожнину, швидко поширюються по очеревині і утворюють дрібні осередки. На момент встановлення діагнозу «рак шлунка» канцероматоз очеревини виявляється у 30-40% пацієнтів. При раку яєчників вторинні пухлини очеревини виявляються у 70% хворих. Патологія супроводжується появою рясного випоту в черевній порожнині. Хворі виснажені, виявляються слабкість, стомлюваність, порушення випорожнень, нудота та блювання. Великі пухлини очеревини можуть пальпуватись через черевну стінку.

Розрізняють три ступені канцероматозу: локальний (виявляється одна зона ураження), з ураженням кількох ділянок (осередки ураження чергуються із зонами незміненої очеревини) і поширений (виявляються множинні вторинні пухлини очеревини). При недіагностованій первинної пухлини та множинних вузлах очеревини клінічна діагностика у ряді випадків становить труднощі через схожість з картиною туберкульозного перитоніту. На користь вторинних пухлин очеревини свідчить геморагічний характер випоту та швидке повторне виникнення асциту після проведення лапароцентезу.

Діагноз встановлюється з урахуванням анамнезу, клінічних проявів, даних УЗД органів черевної порожнини, МСКТ черевної порожнини з контрастуванням, цитологія асцитичної рідини, отриманої при проведенні лапароцентезу, та гістологічного дослідження зразка тканини пухлини очеревини, взятого в ході. Як додаткова діагностична методика може застосовуватися тест на онкомаркери, що дозволяє більш точно визначати прогноз, своєчасно виявляти рецидиви та оцінювати ефективність терапії.

При можливості повного видалення первинного новоутворення та пухлин очеревини виконують радикальні операції. Залежно від локалізації первинного вогнища здійснюють перитонектомію у поєднанні з колектомією, резекцією шлунка або гастректомією, пангістеректомією та іншими хірургічними втручаннями. Через небезпеку обсіменіння черевної порожнини раковими клітинами і можливої ​​наявності візуально невизначених пухлин очеревини в процесі операції або після закінчення здійснюють інтреперитонеальну гіпертермічну хіміотерапію. Процедура дозволяє забезпечити потужний локальний вплив на ракові клітини за мінімальної токсичної дії хіміопрепаратів на організм пацієнта.

Незважаючи на використання нових методів лікування, прогноз при дисемінованих вторинних пухлинах очеревини поки що залишається несприятливим. Канцероматоз є однією з основних причин загибелі хворих з онкологічними ураженнями черевної порожнини та малого тазу. Середня виживання хворих з раком шлунка у поєднанні з пухлинами очеревини становить близько 5 місяців. Рецидиви після радикальних хірургічних втручань щодо вторинних новоутворень очеревини виникають у 34% хворих. Фахівці продовжують пошук нових, ефективніших методів лікування вторинних пухлин очеревини. Використовуються нові хіміопрепарати, імунохіміотерапія, радіоімунотерапія, генна антисенс-терапія, фотодинамічна терапія та інші методики.