Пухлини щелеп

Пухлини щелеп – новоутворення щелепних кісток, що виходять безпосередньо з кісткової тканини чи структур одонтогенного апарату. Пухлини щелеп можуть проявляти себе клінічно больовим синдромом, деформацією кістки, асиметрією обличчя, зміщенням і рухливістю зубів, порушенням функції СНЩС і ковтання, нерідко – проростанням в порожнину носа, верхньощелепну пазуху, орбіту і т.д. , сцинтиграфію; за потреби консультації окуліста, отоларинголога, риноскопію. Лікування доброякісних пухлин щелеп – лише хірургічне (вишкрібання, резекція фрагмента щелепи, видалення зубів); злоякісних – комбіноване (променева терапія та операція).

Пухлини щелеп – остеогенні та неостеогенні, доброякісні та злоякісні новоутворення щелепних кісток. Перед пухлин щелепно-лицьової області припадає близько 15% всіх захворювань у стоматології. Пухлини щелеп можуть виникати у будь-якому віці, у т. ч. досить часто вони зустрічаються у дітей. Пухлини щелеп різноманітні за своїм гістогенезом і можуть розвиватися з кісткової та сполучної тканини, кісткового мозку, тканин зубного зачатку, навколощелепних м’яких тканин.

У міру свого зростання пухлини щелеп викликають значні функціональні порушення та естетичні дефекти. Лікування пухлин щелеп є технічно непростим завданням, що вимагає об’єднання зусиль фахівців у галузі щелепно-лицьової хірургії, отоларингології, офтальмології, нейрохірургії.

Питання причинності виникнення пухлин щелеп перебуває у процесі вивчення. На сьогоднішній день доведено зв’язок пухлинного процесу з такими станами:

• одномоментною чи хронічною травмою (забоєм щелепи, пошкодженням слизової оболонки порожнини рота зруйнованими карієсом зубами, зубним каменем, краями пломб, некоректно підігнаними коронками та протезами тощо)
• тривало поточними запальними процесами (хронічним періодонтитом, остеомієлітом щелепи, актиномікозом, синуситами тощо).
• не виключається ймовірність розвитку пухлин щелепи на тлі сторонніх тіл верхньощелепної пазухи: пломбувального матеріалу, коріння зубів та ін.
• впливом несприятливих фізичних та хімічних факторів (іонізуючого випромінювання, радіойодтерапії, куріння та ін.).

Вторинні злоякісні пухлини щелеп можуть бути метастазами раку молочної залози, передміхурової залози, щитовидної залози, нирки, результатом місцевого поширення раку язика та ін. т.п.

Серед пухлин щелеп розрізняють одонтогенні (органоспецифічні) новоутворення, пов’язані із зубоутворюючими тканинами, та неодонтогенні (органонеспецифічні), пов’язані з кісткою. Одонтогенні пухлини щелеп, у свою чергу, можуть бути доброякісними та злоякісними; епітеліальними, мезенхімальними та змішаними (епітеліально-мезенхімальними).

1. Доброякісні одонтогенні пухлини щелеп представлені амелобластомою, обвапненою (кальцифікується) епітеліальною одонтогенною пухлиною, дентиномою, аденоамелобластомою, амелобластичною фібромою, одонтомою, одонтогенною фібромою, міксомою, цементомою, меланоам.
2. Злоякісні одонтогенні пухлини щелеп включають одонтогенний рак та одонтогенну саркому. До остеогенних пухлин щелеп відносяться костеутворюючі (остеоми, остеобластоми), хрящеутворюючі (хондроми), сполучнотканинні (фіброми), судинні (гемангіоми), кістково-мозкові, гладком’язові та ін.

Доброякісні одонтогенні пухлини щелеп

Амелобластома – Найчастіша одонтогенна пухлина щелеп, схильна до інвазивного, місцево-деструюючого зростання. Вражає переважно нижню щелепу в ділянці її тіла, кута або гілки. Розвивається внутрішньокістково, може проростати у м’які тканини дна порожнини рота та ясен. Найчастіше проявляється у віці 20-40 років.

У початковому періоді амелобластома протікає безсимптомно, проте зі збільшенням розмірів пухлини виникає деформація щелепи, асиметрія обличчя. Зуби в області ураження часто стають рухливими та зміщуються, може відзначатися зубний біль. Пухлина верхньої щелепи може проростати в порожнину носа, гайморову пазуху, орбіту; деформувати тверде піднебіння та альвеолярний відросток. Непоодинокі випадки нагноєння, рецидивування та малігнізації амелобластоми. Клінічний перебіг таких пухлин щелепи, як амелобластична фіброма та одонтоамелобластома, нагадує амелобластому.

Одонтома частіше виникає у дітей віком до 15 років. Зазвичай пухлини мають невеликі розміри, протікають безсимптомно, проте можуть викликати затримку прорізування постійних зубів, діастеми та треми. Пухлини великої величини можуть призводити до деформації щелепи, утворення свищів.

Одонтогенна фіброма розвивається із сполучної тканини зубного зачатку; частіше виникає у дитячому віці. Зростання пухлини повільне; локалізація – на верхній чи нижній щелепі. Одонтогенна фіброма зазвичай безсимптомна; в деяких випадках можуть відзначатися ниючі болі, ретенція зубів, запальні явища пухлини.

Цементома – Доброякісна пухлина щелепи, практично завжди спаяна з коренем зуба. Найчастіше розвивається в галузі премолярів або молярів нижньої щелепи. Протікає безсимптомно або з нерезко вираженою хворобливістю під час пальпації. Зрідка зустрічається величезна гігантська цементома, яка може бути спадковим захворюванням.

Доброякісні неодонтогенні пухлини щелеп

Остеома може мати внутрішньокісткове або поверхневе (екзофітне) зростання. Пухлина може поширюватися у верхньощелепну пазуху, порожнину носа, очницю; перешкоджати припасовування зубних протезів. Остеоми нижньощелепної локалізації викликають біль, асиметрію нижньої частини обличчя, порушення рухливості щелепи; верхньощелепної локалізації – порушення носового дихання, екзофтальм, диплопію та інші порушення.

Остеоїд-остеома супроводжується інтенсивним больовим синдромом, що загострюється ночами, під час їди; асиметрією обличчя. При огляді порожнини рота визначається вибухання кістки (частіше в області премолярів та молярів нижньої щелепи), гіперемія слизової оболонки.

Остеобластокластома (гігантоклітинна пухлина щелепи) переважно зустрічається у молодому віці (до 20 років). Розвиток клінічної картини характеризується наростанням болю в щелепі, асиметрії обличчя та рухливості зубів. Тканини над пухлиною покриваються виразками; утворюються нориці; відзначається підвищення температури тіла. Витончення кортикального шару призводить до виникнення патологічних переломів нижньої щелепи.

Гемангіома щелепи порівняно рідко буває ізольованою і здебільшого поєднується з гемангіомою м’яких тканин обличчя та порожнини рота. Судинні пухлини щелеп проявляються підвищеною кровоточивістю ясен, кровотечами з кореневих каналів при лікуванні пульпіту або періодонтиту, з лунки при видаленні зуба та ін.

Злоякісні пухлини щелеп

Злоякісні пухлини щелеп зустрічаються в 3-4 рази рідше за доброякісні. При раку щелепи рано виникають болі, що мають іррадіюючий характер, рухливість та випадання зубів, можливі патологічні переломи щелепи. Злоякісні пухлини щелеп руйнують кісткову тканину; проростають привушні та піднижньощелепні залози, жувальні м’язи; метастазують у шийні та піднижньощелепні лімфовузли.

Карцинома верхньої щелепи може проростати в очницю, порожнину носа або ґратчастий лабіринт. У цьому випадку відзначаються рецидивні носові кровотечі, однобічний гнійний риніт, утруднення носового дихання, головний біль, сльозотеча, екзофтальм, диплопія, хемоз. При залученні гілок трійчастого нерва непокоять оталгії.

Злоякісні пухлини нижньої щелепи рано інфільтрують м’які тканини дна порожнини рота і щік, покриваються виразками, кровоточать. Внаслідок контрактур крилоподібного та жувального м’язів утрудняється змикання та розмикання зубів. Остеогенні саркоми відрізняються стрімким зростанням, швидко прогресуючою інфільтрацією м’яких тканин, асиметрією обличчя, нестерпним болем, раннім метастазуванням у легені та інші органи.

У більшості випадків пухлини щелеп діагностуються вже в пізніх стадіях, що пояснюється неспецифічністю симптоматики або безсимптомним перебігом, низькою настороженістю онкологічної населення і фахівців (стоматологів, отоларингологів та ін.). У виявленні пухлин щелеп можуть допомогти ретельний збір анамнезу, візуальне та пальпаторне дослідження м’яких тканин обличчя та порожнини рота. Обов’язковим етапом діагностики є:

• Рентгенологічне обстеження. Рентгенографія та КТ щелеп, рентгенографія та КТ придаткових пазух носа. Певну діагностичну цінність може бути сцинтиграфія, термографія.
• Біопсія. При виявленні збільшених шийних або підщелепних лімфовузлів виконується біопсія пункції лімфатичного вузла.
• Консультації суміжних спеціалістів. При підозрі на злоякісну пухлину щелепи необхідна консультація отоларинголога з проведенням риноскопії та фарингоскопії; офтальмолога з комплексним офтальмологічним обстеженням.
• Діагностичні операції. У ряді випадків доводиться вдаватися до діагностичної гайморотомії або діагностичної пункції приносової пазухи з подальшим цитологічним дослідженням промивних вод. Остаточна гістологічна верифікація здійснюється за допомогою морфологічного дослідження біоптату.

Лікування переважної доброякісних пухлин щелеп – хірургічне. Найбільш оптимальним є видалення новоутворення з резекцією щелепної кістки у межах здорових кордонів; такий обсяг втручання дозволяє запобігти рецидивам та можливій малігнізації пухлини. Зуби, прилеглі до пухлини, також часто підлягають екстракції. Можливе видалення деяких доброякісних пухлин щелеп, не схильних до рецидивування, методом, що щадить, за допомогою кюретажу.

При злоякісних пухлинах щелеп використовується комбінований метод лікування: гамма-терапія з подальшим хірургічним лікуванням (резекцією або екзартикуляцією щелепи, лімфаденектомією, екзентерацією очної ямки, операцією на навколоносових пазухах та ін.). У запущених випадках призначається паліативна променева терапія чи хіміотерапевтичне лікування.

У післяопераційному періоді, особливо після великих резекцій, хворим може знадобитися ортопедичне лікування за допомогою спеціальних шин, реконструктивні операції (кісткова пластика), тривала функціональна реабілітація відновлення функцій жування, ковтання, промови.

При своєчасному та радикальному лікуванні доброякісних одонтогенних та неодонтогенних пухлин щелеп прогноз для життя хороший. У разі нерадикально виконаної операції чи неправильної оцінки характеру пухлини є ймовірність рецидиву чи малігнізації. Перебіг злоякісних пухлин щелеп украй несприятливий. При раку та саркомі щелепи п’ятирічна виживання пацієнтів після комбінованого лікування становить менше 20%.