Пухлини слинних залоз

Пухлини слинних залоз – Різні за своєю морфологічною будовою новоутворення малих і великих слинних залоз. Доброякісні пухлини слинних залоз розвиваються повільно та практично не дають клінічних проявів; злоякісні новоутворення відрізняються швидким зростанням та метастазуванням, викликають болі, виразку шкіри над пухлиною, параліч лицьової мускулатури. Діагностика пухлин слинних залоз включає УЗД, сіалографію, сіалосцинтиграфію, біопсію слинних залоз з цитологічним та морфологічним дослідженням. Пухлини слинних залоз підлягають лікуванню хірургічним шляхом або комбінованому лікуванню.

Пухлини слинних залоз – доброякісні, проміжні та злоякісні новоутворення, що виходять з малих або великих (навколошних, підщелепних, під’язикових) слинних залоз або вторинні їх. Серед пухлинних процесів різних органів частку пухлин слинних залоз припадає 0,5-1,5%. Пухлини слинних залоз можуть розвиватися у будь-якому віці, проте найчастіше виникають у віці 40-60 років, удвічі частіше у жінок. Схильність пухлин слинних залоз до малігнізації, місцевого рецидивування та метастазування обумовлюють інтерес до них не лише з боку хірургічної стоматології, а й онкології.

Причини появи пухлин слинних залоз остаточно не з’ясовані. Передбачається можливий етіологічний зв’язок пухлинних процесів із попередніми травмами слинних залоз або їх запаленням (сіаладенітами, епідемічним паротитом), однак і те й інше в анамнезі пацієнтів простежується далеко не завжди. Існує думка, що пухлини слинних залоз розвиваються внаслідок вроджених дистопій. Є повідомлення щодо можливої ​​ролі онкогенних вірусів (Епштейна-Барр, цитомегаловірусу, вірусу герпесу) у виникненні пухлин слинних залоз.

Як і у випадку з новоутвореннями інших локалізацій, розглядається етіологічна роль генних мутацій, гормональних факторів, неблагополучних впливів зовнішнього середовища (надмірного ультрафіолетового опромінення, частих рентгенологічних досліджень області голови та шиї, що передує терапії радіоактивним йодом з приводу). Висловлюється думка про можливі аліментарні фактори ризику (високий вміст холестерину в їжі, нестачу вітамінів, свіжих овочів і фруктів у раціоні тощо).

Прийнято вважати, що до груп професійного ризику розвитку злоякісних пухлин слинних залоз належать працівники деревообробної, металургійної, хімічної промисловості, перукарень і салонів краси; виробництв, пов’язаних з впливом цементного пилу, гасу, компонентів нікелю, свинцю, хрому, кремнію, азбесту та ін.

На підставі клініко-морфологічних показників усі пухлини слинних залоз діляться на три групи: доброякісні, місцево деструюючі та злоякісні. Групу доброякісних пухлин слинних залоз складають епітеліальні (аденолімфоми, аденоми, змішані пухлини) та неепітеліальні (хондроми, гемангіоми, невриноми, фіброми, ліпоми) сполучнотканинні новоутворення.

Місцево деструюючі (проміжні) пухлини слинних залоз представлені циліндромами, ацинозноклітинними та мукоепітеліальними пухлинами. До злоякісних пухлин слинних залоз відносяться епітеліальні (карциноми), неепітеліальні (саркоми), малігнізовані та метастатичні (вторинні).

Для стадування раку великих слинних залоз використовується наступна класифікація системи TNM.

• Т0 – пухлина слинної залози не виявляється
• Т1 – пухлина діаметром до 2 см не поширюється за межі слинної залози.
• Т2 – пухлина діаметром до 4 см не поширюється за межі слинної залози
• ТЗ – пухлина діаметром від 4 до 6 см не поширюється межі слинної залози чи поширюється межі слинної залози без ураження лицьового нерва
• Т4 – пухлина слинної залози діаметром понад 6 див чи меншого розміру, але з поширенням основу черепа, лицьової нерв.
• N0 – відсутність метастазів у регіонарні лімфовузли
• N1 – метастатична ураження одного лімфовузла діаметром до 3 см
• N2 – метастатичне ураження одного або кількох лімфовузлів діаметром 3-6 см
• N3 – метастатичне ураження одного або кількох лімфовузлів діаметром понад 6 см
• М0 – відсутність віддалених метастазів
• M1 – наявність віддалених метастазів.

Доброякісні пухлини слинних залоз

Найчастішим представником цієї групи є змішана пухлина слинної залози або поліморфна аденома. Її типовою локалізацією служать привушна, рідше – під’язикова або піднижньощелепна залоза, малі слинні залози щічної області. Пухлина росте повільно (багато років), при цьому може досягати значних розмірів та викликати асиметрію обличчя. Поліморфна аденома не завдає больових відчуттів, не викликає парезу лицьового нерва. Після видалення змішана пухлина слинної залози може рецидивувати; у 6% випадків можлива малігнізація.

Мономорфна аденома – доброякісна епітеліальна пухлина слинної залози; частіше розвивається у вивідних протоках залоз. Клінічне протягом аналогічно поліморфної аденомі; діагноз зазвичай встановлюється після гістологічного дослідження віддаленого новоутворення. Характерною особливістю аденолімфоми є переважне ураження привушної слинної залози з неодмінним розвитком її реактивного запалення.

Доброякісні сполучнотканинні пухлини слинних залоз зустрічаються рідше за епітеліальні. У дитячому віці серед них переважають ангіоми (лімфангіоми, гемангіоми); невриноми та ліпоми можуть виникати у будь-якому віці. Неврогенні пухлини частіше виникають у привушній слинній залозі, виходячи з гілок лицевого нерва. За клініко-морфологічними ознаками нічим не відрізняються від аналогічних пухлин інших локалізацій. Пухлини, які належать до глоточному відростку привушної слинної залози, можуть викликати дисфагію, оталгію, тризм.

Проміжні пухлини слинних залоз

Циліндроми, мукоепідермоїдні (мукоепітеліальні) та ацинозноклітинні пухлини слинних залоз характеризуються інфільтративним, місцево-деструюючим зростанням, тому відносяться до новоутворень проміжного типу. Циліндроми вражають переважно малі слинні залози; інші пухлини – привушні залози.

Зазвичай розвиваються повільно, проте за певних умов набувають усі риси злоякісних пухлин – швидке інвазивне зростання, схильність до рецидивів, метастазування у легені та кістки.

Злоякісні пухлини слинних залоз

Можуть виникати як первинно, так і внаслідок малігнізації доброякісних та проміжних пухлин слинних залоз.

Карциноми та саркоми слинних залоз швидко збільшуються у розмірах, інфільтрують навколишні м’які тканини (шкіру, слизову оболонку, м’язи). Шкіра над пухлиною може бути гіперемійована і виразка. Характерними ознаками є біль, парез лицевого нерва, контрактури жувальних м’язів, збільшення регіонарних лімфовузлів, наявність віддалених метастазів.

Основу діагностики пухлин слинних залоз складає комплекс клінічних та інструментальних даних. При первинному огляді пацієнта стоматологом або онкологом проводиться аналіз скарг, огляд обличчя та порожнини рота, пальпація слинних залоз та лімфатичних вузлів. При цьому особлива увага звертається на локалізацію, форму, консистенцію, розміри, контури, болючість пухлини слинних залоз, амплітуду відкриття рота, зацікавленість лицевого нерва.

Для розпізнавання пухлинних та непухлинних уражень слинних залоз проводиться додаткова інструментальна діагностика – рентгенографія черепа, УЗД слинних залоз, сіалографія, сіалосцинтиграфія. Найбільш достовірним методом верифікації доброякісних, проміжних та злоякісних пухлин слинних залоз є морфологічна діагностика – пункція та цитологічне дослідження мазка, біопсія слинних залоз та гістологічне дослідження матеріалу.

З метою уточнення стадії злоякісного процесу можуть знадобитися КТ слинних залоз, УЗД лімфатичних вузлів, рентгенографія органів грудної клітки та ін. Диференціальна діагностика пухлин слинних залоз проводиться з лімфаденітом, кістами слинних залоз, сіалолітіазом.

Доброякісні пухлини слинних залоз підлягають обов’язковому видаленню. Обсяг оперативного втручання визначається локалізацією новоутворення та може включати енуклеацію пухлини, субтотальну резекцію або екстирпацію залози разом із пухлиною. При цьому обов’язковим є проведення інтраопераційного гістологічного дослідження для вирішення питання про характер освіти та адекватність обсягу операції.

Видалення пухлин привушних слинних залоз пов’язане з небезпекою ушкодження лицевого нерва, тому потребує ретельного візуального контролю. Післяопераційними ускладненнями можуть бути парез або параліч мімічних м’язів, утворення післяопераційних слинних нориць.

При раку слинних залоз у більшості випадків показано комбіноване лікування – передопераційна променева терапія з подальшим хірургічним лікуванням в обсязі субтотальної резекції або екстирпації слинних залоз з лімфаденектомією та фасціально-футлярним висіченням клітковини шиї. Хіміотерапія при злоякісних пухлинах слинних залоз не знаходить широкого застосування через свою малу ефективність.

Хірургічне лікування доброякісних пухлин слинних залоз дає добрі віддалені результати. Частота рецидивів становить від 15 до 35%. Перебіг злоякісних пухлин слинних залоз несприятливий. Повне лікування досягається в 20-25% випадків; рецидиви виникають у 45% пацієнтів; метастази виявляються майже у половині випадків. Найбільш агресивна течія відзначається при раку підщелепних залоз.