Пухлини сигмовидної кишки

Пухлини сигмовидної кишки – це гетерогенна група новоутворень термінального відділу ободової кишки. Неоплазії можуть бути доброякісними та злоякісними. Патологія проявляється дискомфортом у проекції сигмовидної кишки, запорами, виділеннями крові із заднього проходу та порушенням загального стану. Для діагностики використовують загальний аналіз крові, визначення онкомаркерів у крові, колоноскопію, іригоскопію, комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію. Лікування передбачає проведення хірургічних операцій, променевої та хіміотерапії.

Пухлини сигмовидної кишки включають групу новоутворень, які ростуть зі стінок кінцевого відділу ободової частини товстого кишечника. За поширеністю рак сигмовидної кишки лише трохи поступається раку шлунка, раку легень, раку простати та раку молочної залози. Смертність від злоякісних пухлин сигмовидної кишки знаходиться на відносно високому рівні, оскільки захворювання рідко діагностується на ранніх стадіях. У структурі онкологічної патології товстого кишечника пухлини даної локалізації займають 17%, поступаючись лише раку прямої кишки. При цьому чоловіки страждають на рак сигмовидної кишки значно частіше, ніж жінки. Доброякісні пухлини, що локалізуються у сигмовидній кишці, відрізняються відносно сприятливим прогнозом. Вивченням особливостей перебігу пухлин сигми займаються фахівці у галузі хірургічної онкології та проктології.

На сьогоднішній день вчені не визначили однозначних причин формування пухлин сигмоподібної кишки. Однак останнім часом були виявлені фактори ризику розвитку цієї групи новоутворень, до яких належать наявність у раціоні великої кількості м’яса та жирів, куріння, надмірне вживання алкоголю, підвищена вага та гіподинамія, хронічна гіпотонія кишечника, постійна травматизація епітелію щільними каловими масами, вплив ендогенних канцерогенів. (Індол, скатол, продукти розпаду стероїдних гормонів). Важливу роль розвитку пухлин сигмовидної кишки грають спадкові механізми (у 15% випадків захворювання обумовлено саме ними).

Злоякісні новоутворення даної локалізації часто розвиваються на тлі хронічної запальної патології кишечника, особливо хвороби Крона та неспецифічного виразкового коліту, дивертикуліту сигмоподібної кишки. Ризик появи раку сигми набагато вищий у людей з наявністю поліпів кишечника (сімейний, спорадичний та змішаний поліпоз, синдром Кронкхайта-Канада, Пейтца-Егерса, Тюрка та ін.).

Пухлини сигмовидної кишки можуть мати доброякісний чи злоякісний характер. Доброякісні пухлини класифікують на епітеліальні та неепітеліальні. До епітеліальних новоутворень сигми відносять аденоматозні (тубулярні, ворсинчасті, змішані), гіперпластичні та запальні поліпи, гамартоми, ворсинчасту пухлину (стеля або вузлову), істинний і вторинний дифузний поліпоз. Неепітеліальні новоутворення (міоми, кавернозні гемангіоми, пухлини лімфатичних судин, ліпоми) виявляються вкрай рідко.

Серед злоякісних пухлин сигмовидної кишки у переважній більшості випадків діагностується рак, проте можливе виявлення саркоми (гладких м’язів, лімфатичних та кровоносних судин, нервів), меланобластоми. Рак сигмовидної кишки вітчизняні онкологи класифікують на слизовий, солідний, аденокарциному, скирр; пухлина з високим, середнім або низьким ступенем диференціювання. Міжнародна класифікація включає мало-, помірно- та високодиференційовану аденокарциному; мукоїдний, слизовий та колоїдний рак (різновиди слизової аденокарциноми); мукоцелюлярний рак; недиференційований рак (трабекулярна та медулярна карцинома, карцинома симплекс); некласифікований рак.

Довгий час пухлини сигмовидної кишки можуть не проявлятися або мати невиражену симптоматику. Як правило, від первинної появи дискомфорту в ободовій кишці до встановлення остаточного діагнозу проходить більше року. Злоякісні пухлини сигмовидної кишки найчастіше виявляються прогресуючими запорами, які в результаті закінчуються кишковою непрохідністю. Ця симптоматика обумовлена ​​стенозом просвіту кишечника. Крім того, на ранніх етапах розвитку захворювання можливе чергування запорів та проносів. Для пухлин великих розмірів характерним є порушення загального стану: поява загальної слабкості, субфебрильної температури тіла, запаморочення і так далі. Також у хворих з пухлинами сигмовидної кишки виявляється огида до м’яса, втрата апетиту та зниження ваги. Усі ці симптоми зумовлені пухлинною інтоксикацією. При злоякісних новоутвореннях сигмовидної кишки утворюється кров у калі.

Доброякісні пухлини сигмовидної кишки здебільшого протікають без вираженої клінічної симптоматики. У деяких ситуаціях можуть спостерігатися кров’янисті виділення, ознаки кишкової непрохідності та симптоми інвагінації кишечника. Ліпоми можуть викликати хронічну часткову непрохідність кишечника, з якою хворі та звертаються до лікаря. Однак у більшості випадків такі доброякісні пухлини, як ліпоми та фіброми, виявляються випадково при ендоскопії або лапаротомії. Основним симптомом гемангіом є суттєві кровотечі із прямої кишки.

Для діагностики пухлин сигмовидної кишки застосовуються лабораторні та інструментальні методи досліджень. Істотну роль ранній діагностиці захворювання грають клінічні методики, такі як збирання анамнезу і пальпація живота. При великих розмірах новоутворення кишківника лікар-онколог може пальпаторно визначити його під час огляду. З лабораторних методів дослідження використовують загальноклінічний аналіз крові та визначення онкомаркерів. У загальному аналізі крові спостерігаються зміни, пов’язані з пухлинною інтоксикацією. Найчастіше виявляється анемія та прискорення ШОЕ. Аналіз крові на онкомаркери дає можливість запідозрити пухлинний процес та призначити додаткові методи інструментального дослідження.

Інструментальні методики грають вирішальну роль діагностиці пухлин сигмовидної кишки. Стандартними методами діагностики захворювання вважаються колоноскопія та іригоскопія. Колоноскопія – ендоскопічне дослідження, яке дає можливість візуалізувати слизову оболонку кишечника. Пухлина сигмовидної кишки при ендоскопії виявляється у вигляді екзофітно або ендофітно новоутворення, що росте, з нерівними краями, щільно спаяного з прилеглими тканинами.

У процесі проведення колоноскопії ендоскопіст завжди проводить біопсію – отриманий матеріал піддають гістологічному вивченню визначення морфологічної структури пухлини і її злоякісності. З рентгенологічних методів дослідження найбільшого поширення набула іригоскопія з барієм, яка дозволяє виявляти пухлини, що ростуть у просвіт кишечника. Комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія черевної порожнини дають можливість не тільки виявити новоутворення та визначити його розміри, а й виявити регіонарні та віддалені метастази. Ультразвукове дослідження переважно використовується для пошуку метастазів у печінці, які часто можуть виявлятися при злоякісних пухлинах сигмовидної кишки.

Основним методом лікування новоутворень даної локалізації є хірургічне втручання. При злоякісних новоутвореннях проводиться видалення усієї сигмовидної кишки з прилеглими тканинами. У тому випадку, якщо на тлі пухлини вже розвинулася кишкова непрохідність, оперативне лікування починається із пластики товстої кишки та накладання штучного заднього проходу (колостоми). Після успішного видалення пухлини колостому підлягає усуненню з подальшим відновленням цілісності кишківника. Після такої операції пацієнти зможуть повернутись до звичного способу життя.

Променева терапія є додатковим методом лікування пухлин сигмовидної кишки, що дозволяє покращити результати оперативного втручання. Найчастіше її проводять до хірургічного лікування зменшення розмірів новоутворення. Також така терапія дає можливість знизити можливість обсіменіння черевної порожнини пухлинними клітинами. Променеве лікування може бути призначене і після хірургічного втручання для запобігання появі рецидивів злоякісного процесу.

Наступним додатковим методом лікування пухлин сигмоподібної кишки є хіміотерапія. Її використовують збільшення ефективності ерадикації злоякісних клітин. Хіміотерапія пригнічує метастазування пухлини. У сучасній онкології хіміотерапевтичні курси проводяться за спеціальними протоколами. План терапії підбирається індивідуально кожному за хворого.

Лікування доброякісних пухлин сигмовидної кишки полягає у видаленні новоутворення. Метод хірургічного втручання визначається локалізацією пухлини, розмірами та поширеністю процесу. При виявленні одиничних поліпів сигмовидної кишки проводиться їхнє ендоскопічне висічення. Новоутворення дистального відділу видаляються через трансректальний доступ. У деяких випадках, наприклад, при діагностуванні дифузного поліпозу потрібна резекція сигмовидної кишки.

Прогноз при пухлинах сигмовидної кишки залежить від злоякісності та стадії неопластичного процесу. При злоякісних новоутвореннях кишечника прогноз переважно несприятливий. У той же час при своєчасній діагностиці на ранніх стадіях захворювання можливе повне лікування. Виживання пацієнтів суттєво знижується у міру прогресування. За наявності віддаленого метастазування проводиться лише паліативна терапія. Доброякісні пухлини сигмовидної кишки здебільшого мають сприятливий прогноз.

Для профілактики пухлин сигмовидної кишки необхідно вести здоровий спосіб життя, що передбачає відмову від куріння та прийому надмірної кількості алкоголю. Важливу роль у профілактиці пухлин сигмовидної кишки відіграє правильне харчування: раціон повинен включати достатню кількість овочів та фруктів. Крім того, важливу роль у профілактиці захворювання відіграє своєчасне адекватне лікування хронічної запальної патології кишківника, яка є передраковим станом. Людям, які мають хронічні захворювання кишківника, рекомендується регулярно проходити медичні огляди з проведенням колоноскопії з біопсією.