Пирогенна реакція

Пирогенна реакція – це один із варіантів посттрансфузійних ускладнень, який проявляється підвищенням температури та ознобом. Стан розвивається під час або невдовзі після переливання крові або її компонентів деяких інших лікарських розчинів. Воно обумовлено проникненням пірогенних речовин у організм. Діагностика ґрунтується на клінічній оцінці стану пацієнта, вивченні результатів гемограми, бактеріологічних та імунологічних аналізів. Лікування визначається ступенем тяжкості реакції, включає немедикаментозні способи зігрівання або охолодження, застосування жарознижувальних та антигістамінних препаратів.

Ускладнення виникають у 0,5-1% усіх випадків гемотрансфузії. Близько половини з них складають пірогенні реакції, які є найчастішими та одними з найбезпечніших побічних ефектів переливання крові. За своєчасної та комплексної медичної допомоги вони не викликають віддалених наслідків для здоров’я, однак у тяжких випадках можуть спричиняти порушення роботи внутрішніх органів та посилення загального стану пацієнта. Фебрильні реакції не втрачають актуальності у сучасній трансфузіології та інтенсивній терапії.

Етіологічні чинники розвитку пирогенных реакцій при гемотрансфузіях поділяються на 2 групи. До першої з них відносять пірогени, які містяться у компонентах крові – продукти розпаду лейкоцитів та плазмових білків. Другу категорію складають різні типи мікроорганізмів та їх ендотоксини, здатні проникати у кровоносне русло у разі порушення стерильності під час трансфузії.

Поява фебрильної реакції може бути пов’язана з помилками медичного персоналу, який займається парканом, транспортуванням та введенням компонентів крові. Ризик утворення пірогенів підвищується при порушенні термінів та температурного режиму зберігання препаратів, недотриманні протоколу проведення гемотрансфузії, помилковому введенні занадто великого об’єму крові.

Пирогенні реакції при переливанні крові є типовим патологічним процесом, що відповідає лихоманці. Під впливом екзогенних пірогенів відбуваються порушення терморегуляції та усунення настановної точки температурного гомеостазу на більш високий рівень. При цьому активізуються клітинно-молекулярні, гуморальні, рефлекторні та центральні механізми гіпертермії.

Фебрильні реакції на гемотрансфузію викликають закономірні зміни всіх органів та систем: порушується баланс між збудженням та гальмуванням у головному мозку, посилюється кровотік, збільшується частота дихання. Гарячка впливає на травну систему, пригнічуючи секреторну функцію залоз ротової порожнини, шлунка та кишечника. Також підвищується основний обмін та посилюються катаболічні процеси.

У типових випадках клінічні прояви маніфестують протягом 20-30 хвилин після закінчення процедури переливання крові. Температура тіла різко підвищується, у результаті пацієнти відчувають почуття жару чи ознобу, слабкість, нездужання. Пирогенна реакція супроводжується головними болями, хворобливістю в м’язах та суглобах, почастішанням дихання та серцебиття. Деякі хворі скаржаться на свербіж шкіри.

За інтенсивністю симптоматики виділяють 3 ступеня тяжкості посттрансфузійного ускладнення. При легкій формі температура тіла підвищується не більше ніж на 1°С та супроводжується легкими грипоподібними симптомами, які швидко минають, не потребують специфічної терапії. Для ускладнення середнього ступеня тяжкості характерний підйом температури на 1,5-2 ° С, тривалий озноб, зміна параметрів роботи дихальної та серцево-судинної системи.

Найбільш несприятливою є важка фебрильна реакція, коли пацієнта турбує тривала лихоманка з підвищенням температури більш ніж 2°С. Також виникають чудові озноби, які охоплюють все тіло і виявляються безперервним неконтрольованим тремтінням. Симптоматика доповнюється рожево-червоними висипаннями, що сверблять на шкірі, зневодненням, ломотою в тілі.

Легкі та середньоважкі варіанти пірогенних реакцій протікають без віддалених негативних наслідків для організму. Через недовго їх симптоми повністю зникають. Загрозу здоров’ю становлять важкі посттрансфузійні ускладнення, у яких температура перевищує 40°С. Такі ситуації частіше спостерігаються у маленьких дітей, ослаблених пацієнтів, людей із супутніми хронічними захворюваннями.

Небезпечні фебрильні реакції супроводжуються почастішанням серцевих скорочень, централізацією кровотоку, зростанням артеріального тиску. Ситуація посилюється електролітним дисбалансом, спровокованим рясним пітливістю і натомість лихоманки. Такі зміни у поєднанні з порушеннями складу периферичної крові, що викликали необхідність гемотрансфузії, загрожують втратою свідомості, судомами, поліорганною недостатністю.

Запідозрити пірогенну реакцію вдається за клінічними критеріями: підвищення температури невдовзі після закінчення гемотрансфузії, відсутність інших причин, які б пояснили лихоманку. При постановці діагнозу враховуються особливості виконання процедури, дотримання медичним персоналом вимог до переливання крові. При необхідності вивчаються зразки препаратів, які використовувалися для гемотрансфузії.

У багатьох випадках виявлення пірогенної реакції не потрібні результати лабораторних чи інструментальних досліджень. Пацієнтам із гемотрансфузійними ускладненнями легкого ступеня додаткова діагностика не проводиться, оскільки стан залишається задовільним, неприємні відчуття швидко зникають. В інших ситуаціях призначається стандартний комплекс обстежень, який включає такі методи:

• Клінічний аналіз крові. Характерна зміна рівня лейкоцитів та співвідношення різних фракцій білих кров’яних клітин використовується для підтвердження чи виключення інфекційного процесу, алергічних реакцій. За показником гематокриту, рівнем гемоглобіну та еритроцитів визначають ступінь анемії та необхідність повторних трансфузій.
• Аналіз на групу та резус-фактор. Базові дослідження проводяться перед переливанням, але при нетипових реакціях на процедуру показано повторну діагностику, щоб виключити технічні помилки. У пацієнтів з негативним резусом виконується проба Кумбса на наявність специфічних еритроцитів-зв’язуючих антитіл.
• Бакпосів крові. Мікробіологічне дослідження зразків, взятих на висоті лихоманки, необхідне при підозрі на інфекційну реакцію, яка спричинена зараженими розчинами або застосуванням нестерильних систем для гемотрансфузії. Для отримання достовірних результатів повторюється аналіз кілька разів.

Диференційна діагностика

Пирогенні реакції необхідно відрізняти від інших видів посттрансфузійних ускладнень: бактеріального шоку, анафілаксії, гострого гемолізу. Диференціальна діагностика проводиться з внутрішньочерепними крововиливами, церебральним тромбозом, емболією легені та іншими гострими станами, які нерідко виникають у пацієнтів, які потребують інтенсивної терапії та гемотрансфузії. Також слід виключити загострення колагенозів, спровоковане переливанням крові.

За легкої форми патологічного процесу обмежуються немедикаментозними заходами. Щоб зменшити познажування та інші неприємні симптоми, використовують процедури, що зігрівають: теплу ковдру, ножну грілку, гарячий чай. Через кілька годин клінічні прояви безвісти зникають. Наявність та ступінь тяжкості пірогенної реакції обов’язково заносять до медичної карти хворого.

При фебрильній лихоманці показані фізичні методи охолодження. З пацієнта знімають теплий одяг та прибирають зайві ковдри, на лоб кладуть прохолодну мокру пов’язку, тіло протирають губкою, змоченою у воді кімнатної температури. Для усунення лихоманки не використовують суміші на основі оцту та спирту, оскільки вони можуть викликати подразнення та опіки шкіри, залежно від концентрації застосовуваних розчинів.

При тяжкій формі фебрильної реакції обов’язково призначають медикаментозні методи. Для швидкого зниження температури показані препарати із групи нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). За показаннями лікування посилюють антигістамінними та десенсибілізуючими ліками, глюкокортикостероїдами. Додатково проводять внутрішньовенні інфузії розчинів глюкози та хлориду кальцію.

Оскільки пірогенні реакції виникають в умовах медичного закладу під контролем лікарів, у більшості хворих такий стан успішно усувається і закінчується нормалізацією самопочуття. Результат посттрансфузійного ускладнення більшою мірою залежить від загального стану здоров’я та тяжкості основної патології, що спричинила переливання компонентів крові.

Профілактика полягає у ретельному дотриманні протоколу гемотрансфузії. Для взяття, обробки та зберігання компонентів повинні використовуватися лише одноразові та стерильні ємності із дозволених матеріалів. Процес переливання крові виконується із дотриманням правил асептики, застосуванням одноразових систем. Превентивні заходи включають також ретельний збір трансфузійного анамнезу перед призначенням процедури.