Рак гортаноглотки

Рак гортаноглотки – Злоякісна пухлина нижньої частини глотки. На початкових стадіях протікає безсимптомно. У подальшому виникають болі, відчуття стороннього тіла, першіння, рясне слиновиділення, захриплість голосу, кашель та утруднення дихання. Черговість появи ознак захворювання залежить від локалізації неоплазії. Рак гортаноглотки схильний до агресивної течії та раннього регіонарного метастазування. Діагноз встановлюють з урахуванням даних УЗД шиї, КТ та МРТ гортаноглотки та фіброфаринголарингоскопії з біопсією. Лікування – резекція гортаноглотки, розширена ларингектомія, лімфаденектомія, хіміотерапія, радіотерапія.

Рак гортаноглотки – злоякісна неоплазія нижньої частини глотки, розташованої між вільним краєм надгортанника та нижнім краєм перстнеподібного хряща. Рак гортаноглотки є поширеною патологією, становить 40-60% від загальної кількості злоякісних новоутворень ЛОР-органів, 8-10% від загальної кількості онкологічних уражень голови та шиї та 1,3% від загальної кількості ракових захворювань. Зазвичай вражає пацієнтів віком 40-60 років. Чоловіки страждають у 5 разів частіше за жінок.

Рак гортаноглотки вважається важким, несприятливо протікаючим онкологічним процесом, що обумовлено складністю анатомічної будови даної області, швидким місцевим зростанням неоплазії, ранньою появою лімфогенних метастазів, низькою ефективністю консервативної терапії і хірургічних втручань, що калічать. Середня п’ятирічна виживання при раку гортаноглотки становить приблизно 30%. Лікування здійснюють фахівці у сфері онкології та отоларингології.

Гортаноглотка – нижній відділ глотки, розташований між лінією, проведеною перпендикулярно від вільного краю надгортанника до задньої стінки глотки, та горизонтальною лінією, що проходить на рівні нижнього краю перстневидного хряща. Основна частина гортаноглотки знаходиться позаду гортані, при цьому передня стінка гортаноглотки є задньою стінкою гортані. Вхід у горло розташовується знизу і спереду від гортаноглотки. З боків від входу є конусоподібні заглиблення – грушоподібні синуси.

Від 60 до 75% раків гортаноглотки локалізуються у зоні грушоподібних синусів. 20-25% неоплазій виявляються на задній стінці гортаноглотки. Рідше спостерігається ураження позадиперсневидної зони. Приблизно в 50% випадків при проведенні гістологічного дослідження виявляється плоскоклітинний ороговіючий рак гортаноглотки. Близько 30% посідає плоскоклітинні неороговевающие новоутворення і близько 7% – на недиференційовані форми раку. В інших випадках дані про гістологічну будову пухлини відсутні. Зазвичай спостерігається екзофітне зростання раку гортаноглотки у напрямку гортані.

Підслизовий шар даної анатомічної зони містить велику кількість поздовжньо розташованих лімфатичних судин, що об’єднуються у великі колектори. Клітини раку гортаноглотки потрапляють у ці судини і поширюються лімфатичною системою, що пояснює високу частоту лімфогенного метастазування. Крім того, від гортаноглотки відходять колектори, що збирають лімфу із позаорганних лімфатичних судин, що розташовуються в області зовнішніх стінок органу.

Причини виникнення раку гортаноглотки точно не з’ясовані, проте встановлено, що істотне значення в розвитку даного захворювання мають несприятливі хімічні і термічні впливи, що повторюються. Серед інших чинників ризику раку гортаноглотки дослідники вказують куріння, частий прийом міцних спиртних напоїв, і навіть звичку вживати дуже гарячу і дуже гостру їжу. Певну роль грають спадкова схильність та імунні порушення.

З урахуванням поширеності місцевого онкологічного процесу відповідно до класифікації TNM розрізняють такі стадії раку гортаноглотки:

• Т1 – неоплазія діаметром менше 2 см розташовується в межах однієї анатомічної зони гортаноглотки.
• Т2 – рак гортаноглотки розміром 2-4 см поширюється на кілька анатомічних зон або вражає прилеглі структури, фіксація половини гортані відсутня.
• Т3 – виявляється вузол діаметром більше 4 см у поєднанні з ураженням кількох анатомічних зон або прилеглих структур, або неоплазія розміром 2-4 см у поєднанні з фіксацією половини гортані.
• Т4 – рак гортаноглотки вражає хрящі, м’язи та жирову клітковину, сонну артерію, щитовидну залозу, стравохід та інші прилеглі анатомічні утворення.

Літерою N позначають вторинні осередки у лімфовузлах, літерою M – у віддалених органах.

Якийсь час захворювання може протікати безсимптомно. Характерною ознакою раку гортаноглотки є тріада, що виявляється більш ніж у 50% хворих і включає дисфагію, болі в горлі та іррадіюють болі у вухах. Фахівці вважають за доцільне виділяти дві групи місцевих симптомів раку гортаноглотки: гортанні та глоткові. До глоткових симптомів відносять дисфагію, першіння, почуття стороннього тіла, болі і неприємні відчуття при ковтанні, а також посилене слиновиділення.

До списку гортанних симптомів включають зміну голосу, кашель (можливо – з кров’ю) та задишку, зумовлену звуженням гортані. Черговість виникнення клінічних ознак раку гортаноглотки визначається розташуванням та напрямом зростання неоплазії. Нерідко першим проявом пухлини стає збільшення шийних лімфовузлів. При прогресуванні раку гортаноглотки місцева симптоматика стає більш вираженою, доповнюється загальними ознаками онкологічного захворювання. Відзначаються слабкість та втрата ваги, виявляються ознаки ракової інтоксикації.

Діагноз встановлюється на підставі скарг, історії захворювання, пальпації шиї та даних додаткових досліджень. Через неспецифічність проявів початкові стадії раку гортаноглотки нерідко приймають за прояви хронічного тонзиліту або хронічного фарингіту, що вказує на необхідність виявляти підвищену онкологічну настороженість при обстеженні пацієнтів із групи ризику (у віці старше 40 років, які курять, зловживають алкоголем і алкоголем).

При постановці діагнозу враховують результати КТ та МРТ гортаноглотки та УЗД шиї. Вирішальну роль у виявленні раку гортаноглотки відіграють дані фіброфаринголарингоскопії. Під час проведення дослідження спеціаліст здійснює візуальну оцінку розміру, локалізації та структури новоутворення, а потім виконує біопсію підозрілої ділянки. Остаточний діагноз виставляють онкологи виходячи з гістологічного дослідження.

Лікування раку гортаноглотки є складним завданням, що обумовлено швидким поширенням пухлини, складністю анатомо-топографічних взаємин органів цієї зони, а також високою поширеністю супутніх захворювань. Згідно з даними досліджень, у 75% пацієнтів із раком гортаноглотки виявляються порушення діяльності серцево-судинної системи, у 68% – дихальної системи. Більш ніж у половини хворих діагностуються запальні захворювання легень та верхніх дихальних шляхів. Все перелічене створює обмеження при виборі способів лікування раку гортаноглотки та збільшує ймовірність розвитку ускладнень під час операцій та післяопераційного періоду.

Лікувальна тактика визначається поширеністю онкологічного процесу. При невеликих неоплазія першої стадії здійснюють дистанційну променеву терапію або проводять резекцію гортаноглотки. При раку гортаноглотки першої та другої стадії без залучення верхівки грушоподібного синуса необхідна ларингектомія вище за рівень голосової щілини. На пізніх стадіях раку гортаноглотки потрібна розширена ларингектомія, лімфаденектомія, висічення клітковини шиї та (при ураженні стравоходу) резекція шийного відділу стравоходу.

У перед- та післяопераційному періоді хворим з раком гортаноглотки призначають радіотерапію та поліхіміотерапію. Використання консервативних лікувальних методик не призводить до повної регресії пухлини, але дозволяє суттєво зменшити її діаметр та забезпечити оптимальні умови для радикального хірургічного втручання. У подальшому пацієнтам з раком гортаноглотки нерідко потрібні реконструктивні операції відновлення функції ковтання. Для закриття дефектів застосовують місцеві шкірні клапті та шкірно-м’язові клапті на ніжці. Для заміщення віддаленої частини стравоходу використовують ділянки шлунка та товстого кишечника.

Рак гортаноглотки вважається прогностично несприятливим онкологічним захворюванням. П’ятирічна виживання після радикальних операцій із приводу пухлин першої та другої стадії становить близько 50%. При поширених онкологічних процесах до п’яти років з моменту встановлення діагнозу вдається дожити приблизно 30% пацієнтів. У багатьох хворих на рак гортаноглотки відзначається суттєве зниження якості життя, зумовлене наявністю трахеостоми, порушенням голосоутворення, розладами функцій стравоходу, необхідністю використання канюль, постійного зондового харчування тощо.