Рак прямої кишки – симптоми, діагностика, лікування

Рак прямої кишки – різні за гістологічною будовою та локалізації злоякісні новоутворення прямої кишки. Серед злоякісних уражень ШКТ ця патологія становить 45%; разом з тим, 70% випадків раку товстого кишечника локалізується саме у його дистальному відділі. Захворювання частіше зустрічається в країнах із західним характером харчування і рідше в Азії та Африці.

Рак прямої кишки у півтора рази частіше виникає у чоловіків, ризик його розвитку підвищується з віком, до групи ризику входять особи старше сорока років. Імовірно, це пов’язано з віковими змінами в епітеліальних клітинах внутрішньокишкової вистилки. Незважаючи на доступність прямої кишки для огляду та дослідження, більшість випадків раку даної локалізації діагностується вже на пізніх термінах, коли радикальні методи лікування виявляються малоефективними. П’ятирічна виживання при раку прямої кишки становить 40-60%, що обумовлює актуальність цієї проблеми для фахівців у галузі практичної онкології та проктології.

Відзначено залежність розвитку раку прямої кишки від особливостей харчування. Хвороба частіше зустрічається у людей, які вживають їжу, багату на жири і бідну рослинною клітковиною. Раціон харчування, перевантажений м’ясними продуктами, сприяє виникненню злоякісних утворень у товстому кишечнику. Крім того, факторами, що підвищують ризик розвитку ракової пухлини, є хронічні запальні захворювання товстого кишківника, хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт, уроджені патології (сімейний дифузний поліпоз, ферментні недостатності). Обмінні захворювання (цукровий діабет, метаболічний синдром, ожиріння) також є канцерогенними факторами.

Поліпи прямої кишки є одним з найпоширеніших передракових станів, що озлоякісні приблизно в 4% випадків (ризик озлоякісності прямо пропорційний розміру і поширеності поліпів), особливо небезпечний щодо малігнізації сімейний поліпоз. Спадковий фактор також відіграє певну роль у захворюваності на рак прямої кишки. Збільшують ризик розвитку злоякісного процесу та знижують ймовірність сприятливого результату при лікуванні куріння та зловживання алкоголем.

Рак прямої кишки класифікується згідно з міжнародною класифікацією TNM, де T – розмір пухлини та ступінь ураження нею стінки кишки, N – ураження регіонарних лімфовузлів, а M – наявність метастазів у віддалених органах.

Крім цього, в нашій країні нерідко застосовується класифікація раку по стадіях (I; IIa; IIb; IIIa; IIIb; IV) залежно від величини пухлини, ступеня проростання нею стінки кишечника та навколишніх тканин, наявних метастазів. Остаточний діагноз раку прямої кишки здійснюється після хірургічного видалення та цитологічного дослідження пухлини та лімфатичних вузлів.

Найчастіше ранні стадії раку прямої кишки протікають без клінічної симптоматики, що значно ускладнює діагностування та своєчасне виявлення злоякісного процесу. Згодом прогресування пухлини починає проявлятися різноманітними симптомами. Найпоширеніші прояви: порушення дефекації (запори чи проноси), кишкова непрохідність, кровотеча із заднього проходу, домішка крові у калі, анемія неясної етіології, біль унизу живота, «стрічковий» («олівцевий») стілець. З розвитком онкологічного процесу посилюється вираженість загальної симптоматики, що включає відсутність апетиту, загальну слабкість, нездужання, втрату ваги до кахексії.

Рак прямої кишки ускладнюється кровотечею, а за регулярних втрат крові – анемією, зниженням маси тіла аж до виснаження. Пацієнти з онкологічними патологіями пізніх стадій страждають від інтоксикації організму продуктами некрозу пухлинної тканини. Рак прямої кишки може сприяти розвитку інфекційного запалення. Хіміотерапія сприяє розвитку таких побічних ефектів, як облисіння, слабкість, втрата апетиту, діарея, нудота.

Діагностика раку прямої кишки передбачає опитування хворого, виявлення скарг, збирання анамнезу. При цьому звертають увагу на канцерогенні ризики, що мали місце пухлинні утворення та сімейний онкоанамнез. Лабораторні методи включають загальний та біохімічний аналіз крові, тестування на онкомаркери, копрограму.

Для ракових пухлин прямої кишки характерно виявлення ракового ембріонального антигену та онкомаркера СА-19-9. Виявлення онкомаркерів може також свідчити про неспецифічний виразковий коліт, доброякісні пухлини. Концентрація ембріонального ракового антигену підвищується у затятих курців.

До інструментальних методів діагностики пухлин товстого кишечника відноситься ректороманоскопія (обстежується внутрішня стінка прямої та сигмовидної кишки), колоноскопія (ендоскопічне дослідження всього товстого кишечника), іригоскопія (рентгенографічне дослідження товстого кишечника з контрастною речовиною).

Ендоскопічні методики дозволяють детально вивчити стан слизової оболонки кишкової стінки, наявні пухлинні утворення, зробити біопсію для подальшого гістологічного та цитологічного дослідження. Діагностика раку прямої кишки проводиться тільки на початку виявлення ракових клітин при цитологічному дослідженні біоптату.

Крім того, виявити пухлинну освіту в кишечнику можливо за допомогою ультразвукового дослідження (для обстеження прямої кишки виробляють інтраректальне УЗД), магнітно-резонансної та комп’ютерної томографії. Спіральна комп’ютерна томографія (МСКТ) застосовується для дослідження органів і систем щодо виявлення метастазів, а також дозволяє здійснити прицільну біопсію печінки при наявності в ній сумнівних щодо метастазування ділянок.

Методикою з високим ступенем специфічності щодо виявлення метастазів є позитронно-емісійна томографія (ПЕТ). Методика полягає у веденні в організм позитрон-випромінюючих ізотопів та скануванні їх розподілу в тканинах. Уражені злоякісними клітинами тканини схильні накопичувати радіоізотопи та визначатися при скануванні у вигляді ділянок із підвищеним випромінюванням. Ангіографію проводять для візуалізації судинної мережі перед операцією (щоб уникнути постопераційних ускладнень та масованих кровотеч).

Основною методикою лікування даного злоякісного новоутворення є хірургічне видалення пухлини, прилеглих тканин та лімфовузлів. Вибір методики здійснюється хірургом-онкологом залежно від стадії захворювання, розміру пухлини, ступеня ураження метастазами лімфатичних вузлів та інших органів та тканин.

Видалення поліпа прямої кишки часто виконується у процесі проведення колоноскопії методом електрокоагуляції. Якщо при подальшій гістології тканин поліпа виявляють злоякісні клітини, які, однак, не поширюються на основу поліпа, лікування на даному етапі можна вважати досить повним. Однак такий підхід можна вважати виправданим лише на початковій стадії хвороби. У більшості випадків раку прямої кишки потрібна радикальна резекція або екстирпація (повне видалення) прямої кишки з накладенням постійної колостоми, іноді наступною реконструктивною операцією.

При виявленні раку на пізніх стадіях з глибоким проростанням у навколишні тканини та присутністю множинних метастазів, проводять паліативну операцію: видалення пухлини для звільнення просвіту кишечника та полегшення стану пацієнта. Лікування на пізніх стадіях ракових пухлин неможливе. В онкологічній практиці в більшості випадків хірургічне видалення пухлини поєднують із хіміотерапією або радіопроменевою терапією для профілактики рецидивування та пригнічення поширення злоякісних клітин.

Метод хіміотерапевтичного лікування має на увазі використання лікарських препаратів, що пригнічують зростання злоякісних клітин. На жаль, цитотоксичні препарати, що застосовуються при хіміотерапії, недостатньо специфічні щодо ракових клітин і таке лікування має багато побічних ефектів. Однак комбіноване застосування хіміотерапії та хірургічного лікування при своєчасно виявленому раку прямої кишки дає помітний позитивний ефект та значно знижує ризик рецидиву захворювання, збільшуючи виживання пацієнтів.

Променева терапія при раку прямої та товстої кишки іноді застосовується як додатковий захід профілактики рецидивів після оперативного видалення пухлини, а також може використовуватися для зменшення розмірів освіти та полегшення симптоматики.

Виявлення та видалення раку прямої кишки на ранніх стадіях сприяє 5-річній виживаності у 90% випадків. Однак, лише 39% виявлених колоректальних злоякісних пухлин знаходяться на придатній для успішного лікування стадії, в інших випадках, навіть із застосуванням паліативного видалення пухлини, прогноз несприятливий. Якщо протягом 5-ти років після видалення пухлини не відмічено її рецидив, то підтверджують одужання. Рак IV стадії лікуванню не підлягає.

Профілактичні заходи включають регулярне обстеження осіб, які входять до групи ризику (люди старше 50 років, хворі на хронічні захворювання товстого кишечника). Особлива увага приділяється пацієнтам із поліпами товстого кишечника. У скринінгові заходи входять: щорічний аналіз калу на приховану кров, сигмоїдоскопію кожні 5 років, кожні 10 років – колоноскопію. Особи, які страждають на сімейний поліпоз, підлягають обстеженню кожні 2-3 роки. План обстеження громадян, які входять до групи онкологічного ризику, обговорюється з лікарем індивідуально.

Загальні заходи профілактики раку прямої кишки включають активний спосіб життя, правильне збалансоване харчування, багате на рослинну клітковину без перевантаженості тваринними жирами, відмову від куріння та зловживання алкогольними напоями, своєчасне виявлення та лікування захворювань, що провокують розвиток злоякісних пухлин.