Рак сечоводу

Рак сечоводу – злоякісне новоутворення, що походить зі слизової оболонки сечоводу або виникає внаслідок поширення ракових клітин з іншого органу (зазвичай – з ниркової балії). Виявляється гематурією, болями в ділянці нирок і різким підвищенням температури тіла у вечірній час. Надалі розвивається анемія, можливі порушення сечовипускання. При обтурації просвіту сечоводу виникає гідронефроз. Діагноз рак сечоводу виставляється з урахуванням клінічної картини, даних УЗД, КТ, нефроскопії, цистоскопії, біопсії пухлини та інших досліджень. Лікування оперативне у поєднанні з хіміотерапією та радіотерапією.

Рак сечоводу – рідкісна злоякісна пухлина, що вражає один або обидва сечоводи. Буває первинною чи вторинною. У 68% випадків локалізується в нижніх відділах, у 20% вражає середню третину органу, у 9% розташовується у верхніх відділах, у 2% поширюється на весь сечовод. З однаковою частотою діагностується праворуч і ліворуч, у 2-4% випадків виявляється в обох сечоводах. Страждають переважно чоловіки. У 80% випадків рак сечоводу виявляється у віці 40-70 років.

Первинні злоякісні новоутворення сечоводу становлять від 1 до 4% загальної кількості онкологічних уражень верхніх сечових шляхів. Вторинний рак сечоводу зазвичай виникає внаслідок імплантаційного метастазування раку ниркової балії. Наявність проксимально розташованої пухлини сечових шляхів різко збільшує ймовірність злоякісного процесу в нижніх відділах сечовивідної системи. Майже у половини пацієнтів з раком сечоводу надалі розвивається рак сечового міхура. При мультифокальних ураження ризик виникнення злоякісного новоутворення сечового міхура збільшується до 70%. Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології та урології.

Епітелій сечових шляхів дуже чутливий до різноманітних шкідливих впливів: хімічних, механічних, застійних, запальних і т.д. з нітробіфенілом, амінобіфенілом, діамінодіфенілом, нафтиламіном, бензидином, миш’яком та деякими іншими речовинами.

Імовірність виникнення раку сечоводу у курців безпосередньо корелює зі стажем курця і кількістю сигарет, що щодня викурюються. Постійний контакт з миш’яком та іншими сполуками зазвичай відноситься до категорії професійних шкідливостей, хоча можливі винятки. Зокрема, миш’як може утримуватись у воді, деякі інші речовини – в атмосфері екологічно несприятливих районів. Фахівці вважають, що високий рівень забруднення навколишнього середовища пояснює вищу частоту раку сечоводів у городян, порівняно із сільськими жителями.

Серед інших факторів, що провокують розвиток раку сечоводу, – сечокам’яна хвороба та запальні захворювання сечових шляхів. Просуваючись сечовими шляхами, конкременти викликають постійне подразнення слизової оболонки, що з часом призводить до її гіперплазії. Запалена або гіперплазована слизова оболонка стає більш вразливою до дії канцерогенів. Додаткову негативну роль грає застій сечі, при якому збільшується час контакту слизової оболонки зі шкідливими хімічними сполуками.

Крім того, серед факторів ризику розвитку раку сечоводу онкологи вказують артеріальну гіпертензію (як первинну, так і зумовлену іншими захворюваннями) та тривалий прийом діуретиків. Встановлено, що у пацієнтів, які мають близьких родичів із раком сечоводу та пухлинами ниркової балії, дана патологія розвивається частіше, ніж у середньому по популяції, проте ймовірність виникнення хвороби у подібних випадках збільшується незначно.

Пухлина сечоводу може бути первинною або вторинною. Первинне новоутворення розвивається безпосередньо з епітелію органу, вторинне виникає в результаті імплантації злоякісних клітин, які мігрують із струмом сечі з ниркової балії. Вторинний рак сечоводу, що розвинувся внаслідок віддаленого метастазування пухлин інших локалізацій, діагностується рідко. Рак сечоводів часто буває мультифокальним (з одночасною або практично одночасною появою кількох вогнищ малігнізації). Якщо вогнище одне – новоутворення вважають одиничним, якщо кілька – то множинним.

З урахуванням особливостей гістологічної будови виділяють три види раку сечоводу: плоскоклітинний, перехідноклітинний та аденокарцинома. У переважній більшості випадків (92-99%) фахівці діагностують перехідноклітинний рак. Плоскоклітинні пухлини виявляються у 1-8% хворих. Аденокарциноми зустрічаються дуже рідко. Крім того, рак сечоводу відрізняється за ступенем диференціювання клітин. Існує чотири групи: високодиференційовані, помірно диференційовані, низькодиференційовані та недиференційовані новоутворення.

Ще одним показником, що визначає лікувальну тактику та прогноз при злоякісних ураженнях сечоводу, є поширеність онкологічного процесу. Рак сечоводу може бути локальним, регіонарним або метастазами. Локальне новоутворення не за межі сечоводу, регіонарний рак сечоводу проростає прилеглі органи, периуретральную, периренальную чи перипельвикальную клітковину, вражає лімфатичні судини і регіонарні лімфовузли. При раку з метастазами виявляються вторинні пухлини інших органах.

Причиною першого звернення до лікаря зазвичай стає гематурія. Кров у сечі та болі в ділянці нирок на стороні ураження на ранніх стадіях спостерігаються приблизно у половини пацієнтів з раком сечоводу. В подальшому гематурія стає більш вираженою, крововтрати, що повторюються, призводять до анемії. Обтурація просвіту сечоводу пухлиною, що росте, провокує гідронефроз і ниркові коліки. У деяких хворих виявляються порушення сечовипускання.

Ще одним характерним симптомом раку сечоводу є підвищення температури до фебрильних цифр у вечірній час. В іншому прояви захворювання подібні до інших онкологічними ураженнями. Хворі на рак сечоводу втрачають апетит, страждають від слабкості та швидкої стомлюваності. У запущених випадках приєднуються кахексія, різко виражена анемія та симптоми ураження різних органів, зумовлені гематогенним метастазуванням.

Рак сечоводу діагностують на підставі клінічної симптоматики та даних додаткового обстеження. Програма обстеження включає КТ нирки, УЗД нирки, ниркову ангіографію, розгорнутий і цитологічний аналіз сечі та інші дослідження. Найбільш інформативними діагностичними методиками при раку сечоводу є екскреторна урографія та ретроградна уретеропієлографія (за наявності протипоказань призначають антеградну пієлографію) та цистоскопія.

При цистоскопії виявляють пухлиноподібну освіту, що виступає з гирла сечоводу. У деяких випадках видно виділення крові. Рентгенологічні дослідження з контрастуванням дозволяють визначити локалізацію раку сечоводу, побачити розширення балії та верхніх відділів сечоводу, а також розпізнати гідроуретеронефроз (за його наявності). На ретроградних уретерограмах проглядається характерна картина «мови змії», зумовлена ​​затіканням контрастної речовини з обох боків пухлини. Остаточний діагноз виставляють із урахуванням даних гістологічного дослідження матеріалу.

Лікування оперативне. При невеликій, низько розташованій пухлині сечовод видаляють разом з частиною сечового міхура, формують уретероцистоанастомоз. При поширеному раку сечоводу виконують нефроуретеректомію у поєднанні з видаленням сечового міхура. В окремих випадках (при тяжкій поєднаній патології, двосторонньому ураженні єдиної нирки та хронічної ниркової недостатності) застосовують менш радикальні ендоскопічні методики. У післяопераційному періоді хворим з раком сечоводу призначають радіотерапію, хіміотерапію або внутрішньосечовідну імунохіміотерапію. При неоперабельних новоутвореннях проводять консервативну паліативну терапію.

Прогноз при раку сечоводу визначається стадією пухлини, рівнем диференціювання клітин, станом другої нирки, віком хворого, супутніми соматичними захворюваннями та іншими факторами. При неінвазивному перехідноклітинному раку сечоводу одужання вдається досягти у 80% хворих, при інвазивному – лише у 15%. Хіміотерапія не дозволяє повністю усунути раковий процес, але приблизно в 40% випадків забезпечує тривалу стабілізацію захворювання, проте прогноз при метастатичних пухлинах та рецидивному раку сечоводу залишається несприятливим.