Рак тонкого кишечника

Рак тонкого кишечника – злоякісна пухлинна поразка відділів тонкого кишечника: дванадцятипалої, худої або клубової кишки. Рак тонкого кишечника поводиться диспепсичними розладами (нудотою, блюванням, метеоризмом, спастичними болями в животі), схудненням, кровотечами, кишковою непрохідністю. Діагностика раку відділів тонкого кишечника може проводитись за допомогою ФГДС, рентгенографії, капсульної ендоскопії, колоноскопії, сцинтиграфії ШКТ, томографії, ендоскопічної біопсії, лапароскопії. Лікування раку тонкого кишечника полягає в резекції ураженої ділянки кишки, висічення регіонарних лімфовузлів і брижі, накладення ентероентероанастомозу.

У структурі злоякісних пухлин травного тракту рак тонкого кишківника становить 1-2%. Серед новоутворень тонкого кишечника в гастроентерології найчастіше зустрічається рак 12-палої кишки (близько 50% випадків); рідше – рак худої кишки (30%) та рак клубової кишки (20%). Рак тонкого кишечника – захворювання, що вражає переважно чоловіків віком від 60 років.

У більшості випадків рак тонкого кишечника розвивається на тлі хронічних ферментативних або запальних захворювань шлунково-кишкового тракту (целіакії, дуоденіту, виразкової хвороби, ентериту, хвороби Крона, неспецифічного виразкового коліту, дивертикуліту) або епітеліальних доброякісних пухлин кишечника. Переважна поразка 12-палої кишки пояснюється дратівливою дією жовчі та соку підшлункової залози на початковий відділ тонкого кишечника, а також його активним контактом з канцерогенами, що надходять у травний тракт з їжею.

Випадки спорадичного або сімейного аденоматозного поліпозу є факторами підвищеного ризику раку тонкого кишечника. Ймовірність виникнення раку тонкого кишечника вище у курців, осіб, які зазнали радіаційного опромінення, які страждають на алкогольну залежність; людей, у раціоні яких переважають тваринні жири, консервовані продукти, смажена їжа.

Існує певна взаємна залежність між раком товстої кишки та пухлинним ураженням тонкого кишечника.

За характером росту пухлинної тканини розрізняють екзофітний та ендофітний рак тонкого кишечника. Екзофітні пухлини ростуть у просвіт кишки, викликаючи її звуження та розвиток кишкової непрохідності; макроскопічно можуть нагадувати поліп чи цвітну капусту. Ендофітні форми раку інфільтрують стінку тонкого кишечника в глибину, супроводжуючись кишковою кровотечею, перфорацією та перитонітом.

За гістологічною структурою злоякісні пухлини тонкого кишечника найчастіше представлені аденокарциномою; рідше в онкологічній практиці трапляються саркоми, карциноїд, лімфома кишечника.

Згідно з клініко-анатомічною класифікацією за міжнародною системою TNM, у розвитку раку тонкого кишечника виділяють стадії:

• Tis – преінвазивний рак
• T1 – пухлинна інвазія підслизового шару кишки
• Т2 – пухлинна інвазія м’язового шару кишки
• ТЗ – пухлинна інвазія субсерозного шару кишки або заочеревинного простору на ділянці не більше 2-х см
• Т4 – проростання пухлиною вісцеральної очеревини, неперитонізованих ділянок довжиною більше 2-х см, що належать до кишки структур або органів.
• N0 та M0 – відсутність регіонарного та відокремленого метастазування
• N1 – метастатична ураження регіонарних лімфовузлів (панкреатодуоденальних, пілоричних, печінкових, брижових).
• Ml – наявність віддалених метастазів у очеревину, печінку, сальник, легені, нирки, кістки, надниркові залози.

Прояви раку тонкого кишечника характеризуються поліморфізмом, що пов’язано з варіабельністю локалізації, гістології та розмірів пухлини. У початкових стадіях турбують спастичні болі в животі, що періодично повторюються, нестійкість стільця (проноси і запори), метеоризм, нудота і блювання. Відзначається інтоксикація, що прогресує зниження маси тіла, що пов’язано як зі зниженим харчуванням, так і зі зростанням пухлини.

Деструктивні процеси при раку тонкого кишечника можуть призводити до розвитку кишкової кровотечі, перфорації кишкової стінки, потрапляння вмісту в черевну порожнину та перитоніту. Екзофітне зростання пухлин часто супроводжується обструктивною кишковою непрохідністю з відповідною клінікою. При стисканні пухлиною сусідніх органів може розвиватися панкреатит, жовтяниця, асцит, ішемія кишечника.

Іноді відзначається зрощення пухлини із сусідніми кишковими петлями, сечовим міхуром, товстим кишечником, сальником з утворенням єдиного малорухливого конгломерату. При виразці і розпаді раку тонкого кишечника можуть виникати кишкові нориці.

Діагностичний алгоритм при раку тонкого кишківника різної локалізації має свої особливості. Так, у розпізнаванні пухлин 12-палої кишки провідну роль відіграє фіброгастродуоденоскопія та контрастна рентгеноскопія. Для діагностики пухлин термінального відділу клубової кишки інформативними можуть бути колоноскопія та іригоскопія.

Важливу роль діагностиці раку тонкого кишечника грає рентгенографія пасажу барію, що дозволяє виявити перешкоди шляху просування контрастного препарату, ділянки стенозів і супрастенотичного розширення кишки. Цінність ендоскопічних досліджень полягає у можливості проведення біопсії для подальшої морфологічної верифікації діагнозу. Певний діагностичний інтерес може становити проведення селективної ангіографії черевної порожнини.

З метою виявлення метастазів та проростання раку тонкого кишечника до органів черевної порожнини виконується УЗД (печінки, підшлункової залози, нирок, надниркових залоз), МСКТ черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, сцинтиграфія кісток. У неясних випадках доцільним є проведення діагностичної лапароскопії.

Рак тонкого кишечника необхідно диференціювати від туберкульозу кишечника, оклюзії мезентеріальних судин, доброякісних пухлин тонкого кишечника, хвороби Крона, дистопії нирки, заочеревинних пухлин, у жінок від пухлин придатків і матки.

Віддалений прогноз при раку тонкого кишечника визначається стадіальністю процесу та гістологічною структурою новоутворення. При локалізованих пухлинних процесах без регіонарних та віддалених метастазів радикальна резекція дозволяє досягти 35-40% виживання протягом наступного 5-річного періоду.

Профілактика раку тонкого кишечника вимагає своєчасного видалення доброякісних пухлин кишки, спостереження у гастроентеролога пацієнтів із хронічними запальними процесами ШКТ, відмова від куріння, нормалізацію харчування.