Рання макрогенітосомія

Рання макрогенітосомія – це ендокринне захворювання дитячого віку, пов’язане з ураженням епіфіза і характеризується передчасним статевим дозріванням. Симптоматика розвивається поступово: наростає млявість та апатія, формується підвищена сексуальна збудливість, у хлопчиків починається сперматогенез, відзначається оволосіння обличчя та тіла, у дівчаток встановлюються менструації, збільшуються грудні залози. Діагностика заснована на інструментальних дослідженнях мозку (МРТ, вентрикулографії) та визначенні гормонального статусу. Найпоширенішим методом лікування є паліативні хірургічні операції.

Термін “макрогенітосомія” в перекладі означає “збільшення дітородних, статевих частин тіла”. При ранній макрогенітосомії передчасне дозрівання у дівчаток відбувається до 9 років, у хлопчиків – до 10-11 років. У МКХ-10 захворювання виділено в окрему нозологічну одиницю та віднесено до категорії «Адреногенітальні розлади». Достовірних епідеміологічних денних немає, але переважна кількість пацієнтів – хлопчики. Незважаючи на те, що патологія була вперше описана в 1910 році, фахівцям у галузі практичної ендокринології поки що не вдалося зібрати достатню інформацію про патогенетичні механізми, не розроблено безпечне лікування та способи профілактики.

Найбільш поширеним етіологічним фактором захворювання є пухлинні новоутворення епіфіза. Докладно досліджено випадки макрогенітосомії у дітей з тератомами – неоплазиями, що сформувалися з гермінативних клітин, які в ході ембріонального розвитку мали стати частиною яєчників та сім’яників. Також причиною патології нерідко стають гліоми – пухлини, що виникли з гліальних клітин, схильні до інтенсивного зростання, та злоякісні пінеаломи – новоутворення клітин паренхіми епіфіза. Рідко ранню макрогенітосомію провокують інфекційні захворювання – сифіліс та туберкульоз. Функція шишковидної залози порушується при розростанні сифілітичних гум та туберкулем.

Патогенетичні механізми захворювання вивчені недостатньо. Найбільш розробленим є припущення щодо порушення виробництва антигіпоталамічного фактора епіфіза. Згідно з гіпотезою дослідників, в епіфізі формується пухлина або він уражається інфекцією, що призводить до структурних змін залізистої тканини. В результаті функції шишкоподібного тіла знижуються. Зокрема, епіфіз більше не має достатнього гальмівного впливу на центри гіпоталамуса, які запускають та підтримують процес статевого дозрівання.

Через розростання пухлини або збільшення інфекційної освіти антигіпоталамічний фактор епіфіза не виробляється в потрібних кількостях, виникає гіперпродукція гонадотропних гормонів передньої частки гіпофіза – фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) та лютеїнізуючого гормону (ЛГ). Вони стимулюють передчасну секрецію яєчниками естрогенів та ініціюють овуляцію в організмі дівчаток. При посиленні виробництва гонадотропінів статеві залози хлопчиків починають активно виробляти тестостерон, запускається процес сперматогенезу. Зовні такі ендокринні зміни проявляються передчасним формуванням вторинних ознак статі.

Клінічні прояви поділяються на дві групи. Перші пов’язані із впливом захворювання на нервову систему, другі – з передчасним пубертатом. Симптоми наростають поступово. Спочатку хворі відзначають часті головні болі в лобовій та потиличній ділянці, млявість, сонливість, апатію у поєднанні з підвищеним та неконтрольованим статевим збудженням. При вираженості неврологічного компонента, збільшення внутрішньочерепного тиску (ВЧД) виникають напади нудоти і блювання, судоми, м’язова слабкість, погіршення зору аж до повної втрати.

Симптоми раннього пубертату включають передчасний розвиток статевих органів та вторинних статевих ознак. На початкових етапах захворювання зростання дітей прискорене, але епіфізарні пластинки – зони росту в кістках – швидко заміщаються твердою кістковою тканиною, тому пацієнти залишаються низькорослими, причому тулуб відносно довгий, кінцівки – короткі. Скелетна мускулатура добре розвинена як у дорослого. Характерна затримка психічного розвитку, що проявляється як інтелектуальної затримкою, а й інфантильністю.

До 8-10 років хлопчики мають повністю розвинені статеві органи, встановлюється сперматогенез. Періодично вони відчувають статевий потяг з ерекцією та еякуляцією. Добре виражені вторинні гендерні ознаки: голос низький і грубий, завершено процес оволосіння лобка, пахвових западин, грудей, обличчя. Тіло дівчаток набуває жіночих форм: збільшується обсяг стегон, молочних залоз, формується оволосіння лобкової області, пахвових ямок. У 5-7 років починаються менструації.

При пізньому початку лікування пухлина збільшується в розмірах і стискає мозкові структури, розташовані поблизу епіфізу. Поразка середнього мозку призводить до зорових розладів – сліпоті, птозу, порушення зіниці реакцій, вертикального ністагму. Іноді погіршується слух. Якщо в патологічний процес залучається мозок, розвивається атаксія – дискоординація узгоджених рухів різних м’язів. Мова стає скандованою (немає плавності та інтонацій), хода – хиткою, нестійкою. Тиск новоутворення на гіпоталамус провокує підвищену сонливість, посилення спраги, часті рясні сечовипускання. За відсутності лікування смерть настає протягом кількох місяців у результаті наростаючого ВЧД.

Діагноз ранньої макрогенітосомії встановлюється лікарем-ендокринологом. У процесі обстеження пацієнтів беруть активну участь неврологи, лікарі функціональної діагностики. Ключовими завданнями є виявлення симптомів захворювання, визначення розташування та типу пухлини. Макрогенітосомію необхідно диференціювати з раннім пубертатом, спровокованим пухлинами надниркових залоз або статевих залоз, а також з прискореним фізичним та статевим розвитком без ендокринної патології. Первинна діагностика проводиться клінічним методом – уточнюється анамнез, виявляється поєднання неврологічної мозкової симптоматики з передчасністю пубертату. Специфічними методами дослідження є:

• Неврологічний та офтальмологічний огляд. Відзначаються окорухові порушення, зниження зору, набряк дисків зорових нервів. При здавлюванні пухлиною мозочка і верхніх пагорбів четверохолмия спостерігається м’язовий гіпертонус, підвищення сухожильних рефлексів, ністагм, порушення ходи, атаксія, двосторонній птоз, параліч погляду вгору. При залученні латеральних петель та медіальних колінчастих тіл – слухові розлади.
• Аналізи гормонів. Призначається дослідження жіночого чи чоловічого гормонального профілю. Характерно підвищення рівня ЛГ та ФСГ. У результатах обстеження дівчаток визначається високий показник естрадіолу. Дані аналізів крові хлопчиків вказують на збільшену концентрацію тестостерону (загального та вільного).
• Інструментальні методи. Розташування неоплазії визначається методом МРТ, КТ мозку, вентрикулографії. На вентрикулограмах виявляється зміна форми та збільшення мозкових шлуночків, їх зміщення у протилежну пухлину сторону. ЕЕГ виявляє осередки патологічної електричної активності у базальних відділах мозку. На підвищення ВЧД вказує розбіжність швів черепа, розширений вхід та поглиблене дно турецького сідла.

При інфекційному походженні ранньої макрогенітосомії призначається тривалий курс антибактеріальної терапії. Зниження активності інфекційного процесу супроводжується редукцією неврологічних та ендокринних симптомів. Якщо причиною хвороби є новоутворення епіфіза, застосовуються такі методи:

• Хірургічне видалення пухлини. Операція є найбільш ефективним способом лікування, проте глибоке розташування шишковидної залози робить процедуру досить складною, а ризик післяопераційної смерті – високим.
• Паліативні втручання. Пацієнтам може бути показана вентрикулостомія – хірургічне відведення цереброспінальної рідини із шлуночків з метою зменшення гідроцефалії. Для зниження ВЧД виконується декомпресивна трепанація – створення отвору з видаленням кісткової пластинки та розсіченням твердої мозкової оболонки. Після операцій призначається курс радіотерапії.
• Симптоматичне лікування. Для поліпшення загального стану застосовують ін’єкції розчину сульфату магнію внутрішньом’язово, спинномозкові пункції, гормональні препарати. Дані методи зменшують больовий синдром, усувають судоми та блювання, покращують сон, гальмують пубертатний період.

Результат ранньої макрогенітосомії безпосередньо залежить від правильної діагностики та своєчасно розпочатого лікування. Позитивний прогноз найімовірніший у пацієнтів із інфекційним походженням захворювання. Специфічні заходи профілактики не розроблено, оскільки не з’ясовано механізми утворення та розвитку пухлин епіфіза. Зменшити ймовірність макрогенітосомії як результату інфекційного ураження залози можна шляхом адекватної та своєчасної терапії туберкульозу та сифілісу.