Реактивні артрити

Реактивні артрити – асептичне запалення, що вражає суглоби, одночасно або за перенесеною позасуглобовою інфекцією (носоглотковою, кишковою, урогенітальною). Реактивні артрити характеризуються асиметричним ураженням суглобів, сухожиль, слизових оболонок (кон’юнктивіт, уевіт, ерозії в ротовій порожнині, уретрит, цервіцит, баланіт), шкіри (кератодермія), нігтів, лімфовузлів, системними реакціями. Діагностика реактивних артритів ґрунтується на достовірних клінічних ознаках, підтверджених лабораторно. Лікування спрямоване на усунення інфекції та ліквідацію запалення. Реактивний артрит має прогностично сприятливий перебіг, можливо повне одужання.

Найчастішою причиною реактивного артриту є урогенітальна чи кишкова інфекція. Однак маніфестація реактивного артриту безпосередньо не пов’язана з потраплянням інфекції до суглоба, а вторинне запалення суглобів розвивається не у всіх пацієнтів, які перенесли інфекційне захворювання.

Подібна вибірковість, з точки зору імуногенетичної теорії, пояснюється схильністю до реактивного артриту осіб з гіперреакцією імунної системи на мікробних агентів, що циркулюють у крові та персистують у суглобовій рідині та тканинах. Внаслідок мікробної мімікрії – подібності антигенів інфекційного збудника та суглобових тканин – імунна гіпервідповідь звернена не тільки на мікроорганізми, а й на аутотканини суглоба. Внаслідок складних імунохімічних процесів у суглобах розвивається асептичне (негнійне) реактивне запалення.

З урахуванням етіологічної обумовленості виділяють такі групи реактивних артритів:

Класична тріада ознак реактивного артриту включає розвиток кон’юнктивіту, уретриту та власне артриту. Симптоматика реактивного артриту зазвичай з’являється через 2-4 тижні після клініки венеричної чи кишкової інфекції. Спочатку розвивається уретрит, що характеризується прискореним сечовипусканням з болями та печінням. Слідом з’являються ознаки кон’юнктивіту – сльозотеча, почервоніння та різі в очах. У типових випадках ознаки уретриту та кон’юнктивіту виражені слабо.

Останнім маніфестує артрит, який проявляється артралгіями, набряком, локальною гіпертермією, почервонінням шкіри суглобів. Початок артриту гострий із субфебрилітетом, погіршенням самопочуття, залученням 1-2-х суглобів нижніх кінцівок (міжфалангових, плюснефалангових, гомілковостопних, п’яткових, колінних), рідше – суглобів рук. Через виражений набряк і болі страждають на функції суглобів, нерідко відзначаються вертебралгії.

Симптоматика реактивного артриту зберігається протягом 3-12 місяців, потім відбувається повний зворотний розвиток клініки. Небезпека реактивного артриту полягає у високій ймовірності рецидивування та хронізації запалення з поступовим ураженням дедалі більшої кількості суглобів. До типових форм реактивного артриту відноситься хвороба Рейтера, що поєднує запальні зміни суглобів, очей та сечостатевих шляхів.

У зв’язку з перенесеним реактивним артритом частина пацієнтів (близько 12%) розвивається деформація стоп. Тяжкі форми запалення можуть викликати деструкцію та нерухомість (анкілоз) суглоба. Рецидивуючий або нелікований увеїт сприяє швидкому розвитку катаракти.

Зміни у периферичній крові при реактивному артриті проявляються підвищенням швидкості осідання еритроцитів; у венозній крові виявляється зростання С-реактивного білка на тлі негативних тестів ревматоїдного фактора (РФ) та антинуклеарного фактора (АНФ). Специфічним маркером, що свідчить про наявність реактивного артриту, є виявлення антигену HLA 27. Для диференціальної діагностики реактивного артриту від ревматичного артриту необхідна консультація ревматолога. Залежно від інфекції, що спричинила реактивний артрит, пацієнт прямує для обстеження до уролога або венеролога.

ПЛР-дослідження біологічного матеріалу (крові, мазка зі статевих шляхів, калу) дозволяє припустити ймовірного збудника інфекції та причину реактивного артриту. При цьому в сівбі суглобової рідини збудники відсутні, що дозволяє диференціювати діагноз з бактеріальним артритом. При реактивному артриті рентгенографія суглобів не має вирішального діагностичного значення, однак нерідко виявляє наявність шпор п’яти, паравертебральної осифікації, періоститу кісток стоп. Проведення пункції суглоба або артроскопії зазвичай не потрібне.

Основним принципом терапії реактивного артриту є усунення первинного інфекційного вогнища в урогенітальному чи кишечнику. Призначається етіологічно обґрунтована протимікробна терапія в оптимальних дозах терміном не менше 4-х тижнів. При реактивному артриті, зумовленому хламідійною інфекцією, застосовуються препарати груп макролідів, тетрациклінів, фторхінолонів. Одномоментному лікуванню підлягають статеві партнери навіть за негативних аналізах на хламідіоз. У разі відсутності динаміки після проведеного антибактеріального курсу, повторно призначають препарати іншої групи.

Для ліквідації запальної реакції у суглобах проводиться лікування НПЗЗ; при тяжкому перебігу артриту – кортикостероїдами (преднізолоном), як системно, так і за допомогою внутрішньосуглобових та періартикулярних ін’єкцій. Введення кортикостероїдів в область крижово-клубових суглобів здійснюється під контролем КТ. Затяжний перебіг реактивного артриту може вимагати призначення протизапальної терапії базисними препаратами – сульфасалазином, метотрексатом.

За допомогою препаратів-інгібіторів ФНП (етанерцепту, інфліксимабу) піддаються лікуванню навіть резистентні до терапії форми хвороби, купіруються ознаки артриту, спондиліту, гострого увеїту. Введення стволових клітин при реактивному артриті допомагає відновити структуру пошкодженого хряща, нормалізувати метаболізм, ліквідувати запалення у суглобі.

При утворенні запального випоту виробляють його евакуацію із порожнини суглоба. Локально застосовують протизапальні креми, мазі, гелі, аплікації димексиду. З методів фізіотерапії при реактивному артриті перевагу надають фонофорезу гідрокортизону, синусоїдально-модулюючим струмам (СМТ), кріотерапії, ЛФК. Після усунення гострого ступеня запалення призначаються процедури, спрямовані на відновлення функцій суглобів – лікувальні ванни (з солями Мертвого моря, сірководневі, сірчистоводородні), грязелікування.

Віддалений прогноз реактивного артриту варіабельний. У 35% пацієнтів запальні ознаки зникають протягом півроку, і надалі хвороба не відновлюється. У такої кількості пацієнтів відзначаються рецидиви з явищами артриту, ентериту, системними реакціями. У 25% випадків перебіг артриту набуває первинно хронічного характеру з тенденцією до незначного прогресування. Ще у 5% хворих спостерігається важка форма реактивного артриту, що веде з часом до деструктивних та анкілозуючих змін суглобів та хребта.

Основним заходом попередження реактивного запалення суглобів є профілактика первинних кишкових (сальмонельозу, ієрсиніозу, кампілобактеріозу, дизентерії) та сечостатевих (хламідіозу) інфекцій.