Рецидив раку простати

Рецидив раку простати – Повторний розвиток злоякісної пухлини після радикального лікування раку передміхурової залози. Може бути локальним, системним чи біохімічним. Протікає безсимптомно або проявляється болями, дизурією, гематурією, еректильною дисфункцією, гематоспермією та іншими симптомами. При системному рецидив раку простати виявляються порушення функцій різних органів. На пізніх стадіях відзначається виражена загальна онкологічна симптоматика. Діагноз виставляють з урахуванням аналізу для визначення рівня ПСА, МРТ, КТ, ПЕТ-КТ, сцинтиграфії та біопсії. Лікування – радіотерапія, гормонотерапія, операція, ультразвукова абляція.

Рецидив раку простати – злоякісне новоутворення, що виникло через кілька місяців або років після радикального консервативного або оперативного лікування раку передміхурової залози. Може бути місцевим (розвиненим в опроміненій тканині простати або в області ложа віддаленої передміхурової залози), системним (метастатичним ураженням віддалених органів, що супроводжується) або біохімічним (що проявляється тільки у вигляді збільшення рівня ПСА). Протягом 10 років після завершення терапії локальні та системні рецидиви раку простати виявляються у 27-53% хворих. Дані про поширеність біохімічних рецидивів різняться. Лікування проводять онкологи, урологи та андрологи.

Клінічна симптоматика захворювання визначається локалізацією рецидивного новоутворення та поширеністю онкологічного процесу. На початкових стадіях рецидив раку простати може протікати безсимптомно. При збільшенні діаметра місцевої рецидивної неоплазії виникають симптоми, зумовлені механічним стисненням сечівника, що проходить через передміхурову залозу або ложе віддаленої простати (у разі попереднього оперативного втручання). Відзначаються часті позиви на сечовипускання, уривчасте хворобливе сечовипускання, гематурія, ніктурія, печіння під час та після сечовипускання.

Поряд з переліченими симптомами при рецидиві раку простати можуть спостерігатися розлади статевої сфери, у тому числі імпотенція, еректильна дисфункція та гематоспермія. Можливі болі в пахвинній ділянці. Під час проведення ректальної пальпації передміхурової залози виявляється пухлина. При подальшому збільшенні розмірів місцевого рецидиву відзначається проростання шийки сечового міхура та прямої кишки. Виникають гостра затримка сечі, запори та домішки крові у калових масах.

Прояви системного рецидиву раку простати визначаються локалізацією метастазів. Найчастіше страждає опорно-руховий апарат. При метастазах у кістки (зазвичай у поперековий відділ хребта, рідше у грудні хребці, кістки таза, стегнові кістки та інші кісткові структури) виникають болі в зоні ураження, при великих осередках можливі патологічні переломи. При поразці хребта спостерігаються неврологічні розлади. Поряд з вторинними осередками в кістках при системному рецидиві раку простати можуть виявлятися метастази в легені, печінку, нирки та головний мозок.

Метастази в легенях проявляються болями в грудях, кашлем та кровохарканням. Поразка периферичних відділів легень може протікати безсимптомно. Для рецидиву раку простати з метастазами в печінку характерні болі, гепатомегалія та жовтяниця різного ступеня вираженості. Метастазування в нирки супроводжується болями в ділянці нирок, дизурією та гематурією. При метастатичних пухлинах мозку виявляються наполегливі головні болі, нудота, блювання. Характер неврологічних розладів визначається локалізацією метастатичного рецидиву раку простати. На пізніх стадіях спостерігаються виснаження, гіпертермія та симптоми ракової інтоксикації.

1999 року було встановлено, що рецидив злоякісної пухлини простати обов’язково супроводжується збільшенням рівня ПСА (простатичного специфічного антигену). Це відкриття змінило підхід до діагностики захворювання та зумовило збільшення ролі лабораторних досліджень у процесі виявлення рецидивів раку передміхурової залози. З’явилося нове поняття – біохімічний рецидив раку простати (ПСА-рецидив). Широке впровадження лабораторних методів діагностики цієї патології дозволило забезпечити ранню діагностику рецидивних процесів та збільшити частку радикальних методів лікування.

Збільшення рівня ПСА може бути обумовлено як розвитком рецидиву раку простати, так і наявністю нормальних клітин передміхурової залози, що залишилися, в області ложа віддаленого органу. Диференціальну діагностику локальних рецидивів раку простати, системних процесів і збільшення рівня ПСА, обумовленого клітинами передміхурової залози, що залишилися, здійснюють з урахуванням вихідного рівня простатичного специфічного антигену, швидкості його приросту і часу подвоєння.

Встановлено, що через 5 років з моменту виявлення біохімічного рецидиву летальний кінець настає у 4%, через 15 років – у 15% пацієнтів із біохімічним рецидивом раку простати. Усього 15% хворих гине від прогресування захворювання, при цьому середня тривалість періоду між підвищенням рівня ПСА та настанням смерті становить 13 або більше років. Ця статистика вказує на існування підгрупи підвищеного ризику всередині групи пацієнтів з діагностованим біохімічним рецидивом раку простати, проте визначення критеріїв відбору осіб, які входять до цієї підгрупи, поки що є серйозною проблемою.

Поряд з визначенням ПСА у процесі діагностики рецидиву раку простати використовують дані об’єктивного огляду та ректального дослідження, результати КТ, МРТ та УЗД органів малого тазу, біопсію ложа передміхурової залози та зони анастомозу. Для виявлення системного рецидиву раку простати з ураженням опорно-рухового апарату виконують сцинтиграфію кісток скелета. За відсутності клінічної симптоматики та рівня ПСА нижче 20 нг/мл УЗД та КТ зазвичай не показують жодних патологічних змін. Достовірніші результати вдається отримати при використанні ендоректальної МРТ.

При проведенні біопсії зразок, що містить злоякісні клітини, вдається отримати у 54% пацієнтів. За наявності пальпируемого чи що визначається УЗД рецидиву раку простати ефективність біопсії збільшується до 80%. Для виявлення метастазів у печінці проводять УЗД, КТ чи МРТ печінки. При рецидивах раку простати з метастатичним ураженням нирок виконують урографію, при вогнищах у легенях – рентгенографію органів грудної клітки. При метастазах у головному мозку проводять неврологічний огляд, здійснюють КТ та МРТ головного мозку.

Тактику лікування визначають з урахуванням локалізації, діаметра неоплазії та поширеності рецидиву раку простати. Зазвичай застосовують радіотерапію та гормонотерапію (самостійно або у поєднанні з опроміненням). Оперативні методики при рецидив раку простати використовують рідко. Хірургічні втручання зазвичай виконують за невеликих локальних процесів у молодих пацієнтів. Як перспективний метод терапії місцевих рецидивів розглядають ультразвукову абляцію. За відсутності ефекту після застосування променевої терапії та гормонотерапії пацієнтам із системними рецидивами раку простати призначають хіміотерапію.