Ретинальна мігрень

Ретинальна мігрень – окремий вид пароксизмального мігренозного головного болю, що відрізняється наявністю тимчасових зорових порушень у вигляді монокулярних одиничних/множинних випадень у полі зору або повної сліпоти на одне око. Характерна тривалість порушень зору, що не перевищує 1 год. Ретинальна мігрень діагностується на підставі клінічних критеріїв та зафіксованих лікарем або пацієнтом епізодів порушень у полі зору. Додаткові дослідження (ЕЕГ, офтальмоскопія, УЗДГ, МРТ та ін.) спрямовані на виключення іншої патології, яка може бути причиною виникнення дефектів зорового поля. Лікування полягає у підборі оптимального препарату, виключенні впливу провокуючих факторів, нормалізації способу життя.

Ретинальна мігрень – пароксизмальна цефалгія (головний біль), напади якої супроводжуються транзиторними зоровими розладами у вигляді дефекту поля зору або повної сліпоти (амаврозу). Сліпа пляма в зоровому полі носить назву скотоми і може мати різну локалізацію та форму. У Міжнародній класифікації цефалгії виділено близько 18 видів мігрені. Серед них ретинальна мігрень є однією з рідкісних форм. Вона мало зустрічається в ізольованому вигляді, частіше її пароксизми поєднуються з атаками офтальмічної чи простої мігрені. Поширеність патології слабо вивчена через відсутність її контрольованого скринінгу. Ретинальна мігрень представляє практичний інтерес для фахівців у галузі неврології та офтальмології.

Виникнення ретинальної мігрені асоціюють із тимчасовим спазмом центральної артерії сітківки. Провідну роль патогенезі подібного спазму деякі дослідники відводять серотоніну — біогенному аміну, викид якого з тромбоцитів спостерігається на початку мігренозної атаки. Внаслідок спазму розвивається транзиторна (тобто оборотна) ішемія певної ділянки сітківки, що призводить до втрати їм здатності сприймати світлові подразнення. В результаті утворюється худоба. При ішемії кількох ділянок сітківки скотома носить множинний характер, а при ураженні практично всієї площі сітківки спостерігається амавроз. З урахуванням етіопатогенезу зорових розладів ретинальна мігрень також має назву сітчаста.

Тригери, що запускають мігренозну атаку, дуже індивідуальні. Серед них виділяють переохолодження, стрес, фізичну перевтому, недосипання, зміну метеоумов, сенсорну гіперстимуляцію (шум, неприємний запах, мерехтливе світло тощо), вживання окремих харчових продуктів (селери, шоколаду, цитрусових, горіхів, сиру, червоного вина та ін.). ); у жінок – менструацію, прийом гормональних контрацептивів. Дослідники відзначають, що не останнє місце в генезі мігренозних пароксизмів взагалі і ретинальної мігрені, зокрема, займає підвищена дратівливість, невдоволення, гнівливість. Крім того, сімейний характер мігрені, що спостерігається у більшості пацієнтів, наштовхує на думку про успадкування певної схильності до даної патології.

Клінічно ретинальна форма мігрені проявляється нападами гемікранії (болі в одній половині голови), що поєднується з порушенням зорової функції, що триває не довше 1 години у вигляді утворення однієї або множинної худоби або повної сліпоти. Розлади зору можуть передувати гемікранії, причому вони виникають не раніше, ніж за 1 годину до появи головного болю. В інших, більш рідкісних випадках ретинальна мігрень характеризується зоровими порушеннями, що виникають після початку цефалгії. Скотоми та амавроз завжди спостерігаються гомолатерально. тобто на тій же стороні, що і головний біль.

Ретинальна мігрень може починатися з появи однієї скотоми, потім виникає безліч дефектів зорового поля, які, зливаючись, можуть спричинити повну сліпоту на одне око. Найчастіше атака супроводжується відчуттям тиску на очне яблуко зсередини, субфебрилітетом, нудотою, гіперестезією (підвищеною чутливістю) до різних зовнішніх подразників (світла, звуку, запаху).

Ретинальна мігрень відрізняється малою тривалістю атак. Важливим клінічним критерієм є повне відновлення зорової функції не довше, ніж через 1 годину після початку порушень, та відсутність подібних проблем із зором у період між пароксизмами.

Основою для верифікації діагнозу “ретинальна мігрень” є клінічні критерії та виключення інших можливих причин аналогічних зорових розладів. При постановці діагнозу невролог визначає відповідність симптоматики наступним діагностичним критеріям:

• наявність не менше 2-х пароксизмів головного болю, що відповідає критеріям мігрені, що з’являється не пізніше ніж через 1 годину або під час порушень зору. Останні мають минущий характер і тривають трохи більше 1 години. Розлади зору повинні бути підтверджені або самим пацієнтом шляхом зображення на малюнку дефекту зору, що виникає, або лікарем, що обстежує хворого в період пароксизму.
• відсутність патологічних змін під час офтальмологічного обстеження в період між атаками мігрені
• відсутність інших причин зорових розладів, що виникають.

Неврологічний статус пацієнта у межах норми. Обстеження у офтальмолога, що включає визначення гостроти зору, периметрію, офтальмоскопію, у міжприступному періоді не виявляє відхилень, у період пароксизму визначає наявність одного або множинних дефектів у полі зору, гомолатеральному головному болю. С целью исключения другой патологии (аневризмы сосудов головного мозга, внутримозговой опухоли, нейропатии зрительного нерва, ретинопатии, ТИА или ишемического инсульта, дисциркуляторной энцефалопатии) проводится ЭЭГ, эхоэнцефалография, РЭГ, УЗДГ глазных сосудов, МРТ головного мозга, сканирующая томография сетчатки.

Дифдіагностика ретинальної та офтальмічної мігрені

На жаль, клініцисти іноді плутають поняття «ретинальна мігрень» з офтальмічною мігрень. У той же час це дві абсолютно різні форми мігрені. Ретинальна мігрень розвивається внаслідок спазму артерії сітківки, а офтальмічна внаслідок транзиторної ішемії структур кори потиличної частки мозку. Відмінною рисою є монокулярний тип порушень при ретинальній формі мігрені та бінокулярний при офтальмічній.

Офтальмічна мігрень є класичною мігрень із аурою. Характеризується більшою тривалістю пароксизму, появою менінгеальних, загальномозкових та вегетативних проявів. Зорові розлади при ній виражаються у вигляді блискавичних спалахів, блискучих точок, світлових зигзагів або куль. Дефекти в зорових полях спостерігаються як геміанопсії чи звуження полів зору.

На сьогоднішній день лікарі не володіють ефективним та однозначним методом лікування мігрені. Залежно від особливостей пацієнта, частоти та тяжкості пароксизмів ретинальна мігрень є показанням до призначення протизапальних засобів (напроксену, диклофенаку, ібупрофену), комбінованих анальгетиків, наркотичних анальгетиків (трамадолу, фентанілу), антиконвульсантів (вальпроатов, карба , суматриптану, елетриптану), препаратів ріжків (ерготаміну, дигідроерготаміну), бета-адреноблокаторів (пропранололу, метопрололу), антидепресантів (мілнаципрану, амітриптилліну, венлафаксину), протиблювотних (домперидону).

Як правило, найбільш підходящий для усунення атаки ретинальної мігрені препарат підбирається досвідченим шляхом. Методу лікування у міжпароксизмальний період, що має доведену ефективність, поки що не існує. За даними досліджень, більше 70% пацієнтів залишаються незадоволеними результатами терапії.

Прогноз та профілактика

Прогноз мігрені щодо одужання сумнівний. Однак пацієнти, які докладають власних зусиль для перемоги над мігренню (виключають вплив тригерних факторів, у т. ч. змінюють власні негативні реакції на більш доброзичливу поведінку), часто досягають успіху. Крім того, з віком ретинальна мігрень втрачає свою частоту та інтенсивність.

Профілактичні заходи мають переважно вторинний характер і полягають у попередженні чергового мігренозного пароксизму. Серед них можна виділити уникнення провокуючих факторів, дотримання адекватного трудового, харчового та психоемоційного режиму. Якщо пацієнту не вдалося уникнути впливу потенційного тригера (наприклад, відбулася стресова ситуація або зорова гіперстимуляція), уникнути атаки ретинальної мігрені йому допоможе застосування методів релаксації, профілактичний прийом попередньо підібраного препарату.