Ріносинусит у дітей

Ріносинусит у дітей – це запалення порожнини носа та придаткових пазух. Основними збудниками хвороби є респіраторні віруси, рідше патологію викликають бактерії та грибкові інфекції. Захворювання проявляється утрудненим носовим диханням, слизовими або гнійними виділеннями з носа, болями в ділянці чола, перенісся, щік. Діагностика включає риноскопію, УЗД, рентгенографію та КТ приносових пазух, комплекс лабораторних аналізів. Лікування гострої форми проводять консервативно: промивання синусів, антибіотики, патогенетична терапія (деконгестанти, НПЗЗ). При хронічній формі може знадобитися хірургічне втручання.

Риносинусит – збірний термін, який включає різні варіанти гострих та хронічних запальних процесів у назальній слизовій оболонці, придаткових пазухах носа. Захворювання становить 35-37% всіх випадків ураження верхніх дихальних шляхів у дітей. Частота запалення різних приносових синусів залежить від віку пацієнта, оскільки ці структури продовжують формуватися в постнатальному періоді. Враховуючи високу поширеність та схильність до хронізації, риносинусити – одна з основних проблем сучасної дитячої оториноларингології.

Головним етіологічним фактором виступають вірусні інфекції: риновіруси, аденовіруси, коронавіруси, респіраторно-синцитіальний вірус. Більше 95% випадків ГРВІ супроводжуються патологічними змінами у придаткових пазухах, тому у дітей дошкільного та шкільного віку буває до 10 епізодів гострого вірусного риносинуситу протягом року. Набагато рідше захворювання провокують інші види інфекційних агентів:

• Бактерії. Бактеріальне запалення назальних синусів ускладнює 2-5% ГРВІ у педіатричних пацієнтів. Гостру інфекцію викликають 3 основні збудники: Streptococcus pneumoniae, Heamophilus influenzae, Moraxella catarrhalis. При хронічній формі хвороби нерідко виявляється анаеробна бактеріальна флора.
• Грибки. Мікотична інфекція зустрічається вкрай рідко, переважно у дітей з імунодефіцитними станами, супутніми патологіями, вродженими аномаліями розвитку. Найчастіше зміни в порожнині носа та придаткових пазухах викликані грибами роду Aspergillus.

Чинники ризик

Риносинусит розвивається за наявності сприятливих факторів. Найчастіші з них: переохолодження, низька вологість повітря у приміщенні, механічні та хімічні подразнення слизової оболонки. Наявність гіпертрофованих аденоїдних вегетацій – незалежний фактор ризику розвитку та затяжного перебігу захворювання. Часті риносинусити у дітей раннього віку спостерігаються при вроджених аномаліях будови носової порожнини та назальних синусів.

При риносинусіті у дітей запальний процес проходить стандартні стадії. Цитокіни сприяють міграції імунних клітин до осередку ураження, викликають розширення та підвищення проникності судин. Виникає набряк та інфільтрація слизової оболонки, внаслідок чого порушується вентиляційна функція, утруднюється відтік секрету з приносових пазух. При застій секрету змінюється його склад і рівень рН, що сприяє приєднанню бактеріальної інфекції.

Типова локалізація патології залежить від віку дитини. У дитячому та ранньому дитячому віці понад 80% випадків становить запалення ґратчастого лабіринту – етмоїдит, оскільки це єдина пазуха, яка сформована на момент народження. У дошкільному періоді розвиваються верхньощелепні пазухи, тому з 4-5 років діагностуються гайморити. Запалення лобової (фронтит) та клиноподібної пазухи (сфеноїдит) характерне для шкільного віку.

За етіологією риносинусит буває вірусним, бактеріальним, грибковим. За інтенсивністю симптоматики виділяють легкий, середньотяжкий та тяжкий перебіг захворювання. У практичній оториноларингології велике значення має класифікація хвороби за тривалістю та частотою епізодів, згідно з якою розрізняють такі форми риносинуситу у дітей:

• Гострий. Тривалість епізоду захворювання не перевищує 12 тижнів, протягом цього періоду відбувається повне одужання.
• Хронічний. Незважаючи на лікування, що проводяться, болі, утруднення дихання та інші симптоми зберігаються довше 3 місяців.
• Рецидивуючий. Діагностується за наявності 4 та більше епізодів риносинуситу протягом року. У кожному випадку симптоми продовжуються довше 7 днів, між ними є періоди повного одужання.

Більшість випадків розвиваються на тлі ГРВІ. Через 5-7 днів респіраторної інфекції замість очікуваного покращення у дитини посилюються симптоми. Підвищується температура тіла, з’являється густе слизове або слизово-гнійне відокремлюване з носа, утруднення носового дихання. Частина виділень стікає по задній стінці глотки, викликаючи кашель нападу, особливо вночі. Зрідка виникає реактивний набряк повік та м’яких тканин обличчя.

Дитині турбують головний біль та болючість у місці проекції запаленої пазухи. При гаймориті неприємні відчуття локалізовані біля крил носа та на прилеглій поверхні щік. Для етмоїдиту характерні болі в області перенісся та кореня носа. Фронтит маніфестує інтенсивними хворобливими відчуттями в області чола, при сфеноїдиті болі поширюються на очницю, скроневу та потиличну ділянку.

Особливості клінічних проявів залежить від віку пацієнта. При риносинусіті у дітей раннього та дошкільного віку спостерігається бурхливий розвиток захворювання, виражені ознаки інтоксикації: підвищена температура, слабкість, відсутність апетиту. Характерно поширення патології на нижчі дихальні шляхи з розвитком фарингіту, ларинготрахеїту. У підлітків, навпаки, у 50% випадків захворювання протікає у латентній формі.

У несприятливих випадках запалення поширюється інші органи і тканини. Найбільшу небезпеку для дітей становлять внутрішньочерепні ускладнення: менінгіт, абсцес мозку, тромбоз мозкових вен. Також можливе ураження орбіти ока: абсцес століття, флегмона очниці, періостит. У маленьких дітей риносинусит часто ускладнюється пневмонією. При ослабленні імунітету існує ризик системного поширення інфекції з розвитком риногенного сепсису.

Пацієнту необхідна допомога педіатра чи дитячого ЛОР-лікаря. Цінну інформацію отримують при зборі анамнезу та фізикальному огляді. Запідозрити риносинусит можна за тривалістю респіраторної інфекції більше 7 днів, болючість при пальпації в проекції приносових пазух, наявність рясних слизово-гнійних виділень з носа. Повний діагностичний комплекс включає такі методи:

• Риноскопія. При обстеженні порожнини носа визначають гіперемію та набряк слизової оболонки, густе відокремлюване, особливо в середньому носовому ході у вигляді «смужки гною». При хронічному захворюванні можливе потовщення стінок назальної порожнини, розростання поліпів.
• УЗД приносових пазух. Ультразвукове дослідження виключає променеве навантаження на організм, тому рекомендовано у дитячому віці. Методика найінформативніша при обстеженні верхньощелепних синусів на попередньому етапі діагностики.
• Рентгенографія придаткових пазух. Стандартне рентгенологічне дослідження – основний спосіб встановлення діагнозу. Риносинусит визначають при тотальному затемненні синуса, наявності рівня рідини в пазусі, пристінковому потовщенні слизової оболонки.
• КТ пазух носа. Комп’ютерна томографія дає найбільш чіткі та докладні зображення, тому її використовують для підтвердження діагнозу у складних випадках. Ознаки синуситу такі ж, як і на стандартній рентгенограмі: потовщення слизової оболонки, повне або часткове затемнення пазухи.
• Лабораторний комплекс. У клінічному аналізі крові можливий лейкоцитоз чи лейкопенія, зсув лейкоцитарної формули вліво, прискорення ШОЕ. При бактеріальному риносинусіті у крові підвищується концентрація С-реактивного білка. Наявність гнійного відокремлюваного з носа – показання до бактеріологічного посіву з визначенням чутливості до антибіотиків.

Диференційна діагностика

При стертих клінічних проявах необхідно диференціювати вірусні та бактеріальні риносинусити, оскільки вони мають різні підходи до терапії. У педіатричній практиці диференціальна діагностика також проводиться з аденоїдитом – у постановці правильного діагнозу допомагають результати носоглотки ендоскопії. При незначних катаральних явищах та активному больовому синдромі слід виключити невралгію трійчастого нерва, захворювання зубів.

Консервативна терапія

Медикаментозне лікування – основний напрямок за будь-яких різновидів захворювання. Пацієнтам підбирається комплексна терапія, яка спрямована на відновлення прохідності співуст між порожниною носа та параназальними синусами, ліквідацію запального процесу, зменшення симптоматики. Основні групи препаратів при риносинусіті у дітей:

• Антибіотики. Ліки призначаються при бактеріальному запаленні середньотяжкого та тяжкого перебігу. Як стартові препарати використовують бета-лактамні антибіотики або макроліди.
• Назальні деконгестанти. Препарати ліквідують набряклість слизової оболонки, внаслідок чого відкриваються природні сполучення навколоносових синусів, створюються умови для відтоку секрету.
• Інгаляційні глюкокортикостероїди. Препарати рекомендовані як ад’ювантна терапія для зменшення запальних реакцій, боротьби з набряком назальної слизової оболонки, поліпшення вентиляційної функції.
• Антигістамінні засоби. Медикаменти застосовуються при риносинусіті, що виник на тлі алергічного риніту. Вони мають патогенетичну дію на основні ланки запального процесу.
• Нестероїдні протизапальні ліки. Представники групи НПЗС показані при лихоманці, сильних головних та м’язових болях. Також вони мають локальну дію – блокують каскад реакцій, що підтримують запалення в дихальних шляхах.

По можливості у дітей уникають інвазивних втручань, тому пункцію приносової пазухи проводять лише за абсолютними показаннями. Для очищення синусів застосовується метод за Проєтцем, за допомогою якого видаляють слизово-гнійний вміст без травмування тканин і з мінімальними неприємними відчуттями. Промивання носа сольовими розчинами допомагає видаляти надлишок слизу та патогенні бактерії, боротися з набряклістю слизової оболонки.

Хірургічне лікування

Оперативне втручання проводять при хронічній формі риносинуситу та неефективності консервативної тактики. Використовуються різні техніки розтину пазух для видалення вмісту, висічення кіст та поліпів. Розширення співустя під час операції покращує аерацію та дренаж синуса, щоб уникнути загострень захворювання у майбутньому. Хороші результати показує ендоскопічна синус-хіругія, яка не потребує значної травматизації тканин.

Більшість риносинуситів у дітей мають легку або середньотяжку течію, успішно виліковуються комбінацією промивання носа, місцевих та системних медикаментозних засобів. Менш сприятливий прогноз при переході хвороби в хронічну форму, яка може призвести до утворення поліпів. Враховуючи зв’язок патології з респіраторними інфекціями, заходи профілактики аналогічні до тих, які передбачені для зниження захворюваності на ГРВІ.