Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5

Головна unsorted Ротавірусний гастроентерит

Ротавірусний гастроентерит

Ротавірусний гастроентерит – Захворювання з групи гострих вірусних діарів, що протікає з ознаками ураження шлунково-кишкового та респіраторного тракту. Перебіг ротавірусного гастроентериту характеризується субфебрильною або фебрильною температурою, помірною гіперемією зіва, блюванням, болями в животі, частим водянистим випорожненням кратністю до 5-15 разів на добу. Діагноз ротавірусного гастроентериту підтверджується за допомогою ПЛР-аналізу випорожнень та серологічного дослідження крові методами ІФА, РЗК, РТГА. Лікувальні заходи при ротавірусному гастроентериті включають дієту, регідратацію, прийом ферментних препаратів, ентеросорбентів, противірусних препаратів.

Загальні відомості

Ротавірусний гастроентерит (ротавірусна інфекція) – гостра кишкова інфекція, що характеризується діарейним синдромом, короткочасною лихоманкою та катаральними явищами. За свою специфічну симптоматику ротавірусний гастроентерит часто називають “малою холерою” або “кишковим грипом”. Ротавірусна інфекція є найбільш поширеною причиною діареї у новонароджених та дітей раннього віку (40%). У світі щорічно реєструється близько 111 млн. випадків захворювання та понад 600 тис. смертей від ротавірусного гастроентериту. У структурі інфекційної захворюваності на ротавірусні гастроентерити поступаються тільки ГРВІ. Захворювання нерідко виникає у вигляді сімейних та групових спалахів. Дані обставини зумовлюють актуальність ротавірусної інфекції для педіатрії, гастроентерології та інфекційних хвороб.

Ротавірусний гастроентерит

Причини ротавірусного гастроентериту

Інфекційний збудник відноситься до роду Rotavirus, сімейства Reoviridae. Віріон має сферичну форму, двошарову капсидну оболонку, діаметр 70-75 нм, містить рибонуклеїнову кислоту. Розрізняють 9 серотипів ротавіруса, з яких для людини патогенні серотипи 1-4, 8 та 9; решта викликають діарейні захворювання у тварин. Ротавіруси тривалий час, від 1 до декількох місяців, зберігають життєздатність у зовнішньому середовищі (у фекаліях, водопровідній воді, на овочах і т. д.), відносно стійкі до дезінфікуючих засобів.

Епідемічну небезпеку для оточуючих становлять вірусоносії та хворі на ротавірусний гастроентерит: перші можуть виділяти вірус до декількох місяців, другі найбільш контагіозні в перший тиждень захворювання (іноді до 20-30 днів). Передача інфекції відбувається за фекально-оральним механізмом; харчовим, водним, повітряно-краплинним чи побутовим шляхом. Інфікуючими чинниками здебільшого виступають водопровідна вода, молоко та молочні продукти, овочі та фрукти, іграшки та предмети побуту.

Найбільша сприйнятливість до ротавірусу відзначається серед новонароджених з несприятливим преморбідним фоном і на штучному вигодовуванні, а також дітей до 3-х років. Вважається, що до 5 років 95% дітей хоча б раз перехворюють на ротавірусний гастроентерит. Після перенесеної ротавірусної інфекції залишається нетривалий типоспецифічний імунітет. Ротавірусний гастроентерит нерідко виникає у вигляді внутрішньолікарняних спалахів у пологових будинках та дитячих стаціонарах різного профілю, а також групових спалахів в організованих дошкільних колективах. Для захворювання характерна весняно-зимова сезонність.

При попаданні в травний тракт ротавіруси починають розмножуватися в ентероцитах тонкої кишки, викликаючи дистрофію та руйнування епітелію ворсинок. Це призводить до порушення синтезу дисахаридаз та скупчення в кишечнику нерозщеплених дисахаридів. Ферментна недостатність супроводжується порушенням перетравлення їжі та всмоктування води в товстому кишечнику, гіпермоторикою кишечника, що зрештою спричиняє розвиток осмотичного діарейного синдрому.

Симптоми ротавірусного гастроентериту

Симптоматика ротавірусного гастроентериту розгортається після короткочасного інкубаційного періоду, що триває від 15 до 3-5 діб (в середньому 1-2 дні). Клінічні прояви маніфестують гостро та досягають максимальної вираженості протягом 12-24 годин. Найхарактернішими синдромом ротавірусного гастроентериту є розлад травлення: гостра діарея, нудота, блювання, біль у животі. Зазвичай блювання повторюється трохи більше 3-4 разів лише протягом першої доби. Стілець частішає до 5-15 разів на добу; при легкій течії ротавірусного гастроентериту має кашкоподібну консистенцію; при важкій формі набуває водянистого, пінистого характеру, жовтого або жовто-зеленого кольору, має різкий кислий запах, не містить патологічних домішок (слизу, крові). У деяких випадках випорожнення стають каламутними, білуватим забарвленням і нагадують стілець при холері. Діарея супроводжується постійними або переймоподібними болями в епігастральній ділянці та в районі пупка, гурчанням у животі. Проявами дегідратації у грудних дітей є зниження маси тіла і тургору тканин; можливі сильна слабкість, запаморочення, судоми.

Температура тіла під час ротавірусного гастроентериту підвищується до субфебрильних або фебрильних значень і зазвичай утримується 3-4 дні. У 60-70% пацієнтів одночасно з ураженням шлунково-кишкового тракту розвивається респіраторний синдром, що характеризується гіперемією слизової оболонки м’якого піднебіння, ринітом, першінням у горлі, фарингітом. Зміни нирок зазвичай короткочасні; можуть містити альбумінурію, мікрогематурію, циліндрурію, олігурію. В окремих випадках розвивається декомпенсований метаболічний ацидоз та гостра ниркова недостатність.

Загальна тривалість ротавірусного гастроентериту становить 7-10 діб. Гарячково-інтоксикаційний синдром виражений у перші 2-3 дні, тривалість діарейного синдрому становить 3-6 днів, блювання відзначається у перші 2 доби. У осіб з імунодефіцитами, включаючи ВІЛ-інфікованих, ротавірусний гастроентерит може ускладнитися геморагічним гастроентеритом або некротичним ентероколітом.

Діагностика

Підтвердити діагноз ротавірусного гастроентериту дозволяє сукупність епідеміологічних, клінічних та лабораторних даних. На користь вірусної діареї свідчать сімейні або колективні спалахи, зимово-весняна сезонність, бурхливий розвиток симптоматики (рясий водянистий випорожнення, болі в животі, приступоподібні болі в животі, імперативні позиви на дефекацію, короткочасна лихоманка і т. п.).

Діагностична ректороманоскопія не виявляє будь-яких специфічних змін, крім слабкої гіперемії та набряклості слизової оболонки кишки. Критерієм лабораторної діагностики ротавірусного гастроентериту є виявлення антигену збудника у випорожненнях за допомогою ПЛР або РЛА. Чотириразове наростання титру антитіл до ротавірусу, що виявляється методами ІФА, РЗК та РТГА, дозволяє переконатися в правильності діагнозу лише через 2 тижні.

Відсутність знахідок при бактеріологічному дослідженні калу на кишкову групу є підставою для виключення сальмонельозу, дизентерії, ешеріхіозу та інших кишкових інфекцій. Також необхідне проведення диференціальної діагностики з харчовими токсикоінфекціями, ентеровірусною інфекцією, єрсиніозом, лямбліозом, криптоспоридіозом, балантидіазом, холерою.

Лікування ротавірусного гастроентериту

У легких та середньоважких випадках лікування ротавірусного гастроентериту проводиться амбулаторно під наглядом дільничного педіатра чи інфекціоніста; госпіталізації полежать діти раннього віку та особи з важким ексікозом. У гострому періоді ротавірусного гастроентериту хворим показаний спокій, дієта з винятком молочних продуктів, обмеженням вуглеводів та збільшенням кількості білка. Показано прийом ферментних препаратів (панкреатину), ентеросорбентів, пробіотиків. Регідратаційна та дезінтоксикаційна терапія у легких випадках проводиться перорально; у тяжких – парентерально відповідно до обсягу втраченої рідини. Рекомендовано пиття чаю, морсів, мінеральної води; внутрішньовенне введення розчинів натрію хлориду, калію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюкози та ін. Антибактеріальні препарати при ротавірусному гастроентериті не показані; як етіотропна терапія призначають уміфеновір, альфа інтерферон.

Прогноз та профілактика

Прогноз перебігу ротавірусного гастроентериту майже завжди сприятливий. Вкрай рідко, переважно у немовлят, спостерігаються летальні наслідки, зумовлені серцево-судинною недостатністю, ГНН або приєднанням бактеріальної інфекції. Профілактичні заходи полягають у ранньому виявленні та ізоляції хворого, дотриманні санітарно-гігієнічного режиму в ДНЗ, проведення заключної дезінфекції. Для дітей першого року життя профілактикою ротавірусного гастроентериту є грудне вигодовування. У старшій віковій групі пропонується додаткова вакцинація ротавірусної інфекції.