Ротове дихання

Ротове дихання – Це патологічний тип дихання, при якому в будь-яких умовах вдих і видих відбувається через відкритий рот. Губи і зуби при цьому розімкнені, нижня щелепа опущена, язик лежить міжзубно або на дні ротової порожнини, дихання шумне. Дихання ротом призводить до порушень розвитку ЩЛВ, мови, лицьової естетики. Діагностується за допомогою огляду та спеціальних проб, для з’ясування причин проводиться стоматологічне та ЛОР-обстеження. Корекція включає відновлення прохідності носа, носіння вестибулярних платівок, міофункціональну та дихальну гімнастику.

Існує три типи дихання: ротове, носове та змішане. Фізіологічним та оптимальним для людини вважається носовий тип дихання, а звичне ротове дихання розглядається як порушення дихальної функції, що негативно впливає на оклюзію, формування лицьового скелета та дитяче здоров’я в цілому. Ротове дихання виявляється приблизно у третини дітей із зубощелепними аномаліями. Ця проблема актуальна для дитячої оториноларингології, ортодонтії, логопедії.

Ротове або змішане дихання в нормі виникає під час активного фізичного навантаження, спортивних занять. В інших випадках звичка дихати через рот є патологічною, вона може бути обумовлена ​​утрудненням носового дихання, міофункціональними порушеннями, дизоклюзією, пов’язаними з такими станами:

• ЛОР-захворювання. Найчастіше дитина чи дорослий дихає ротом внаслідок хронічної інфекції (риніт, синусит, аденоїдит), утворень назофарингеальної області (поліпи, аденоїди), інших захворювань назальної порожнини (гіпертрофії носових раковин, викривлення перегородки носа, вазомоторний та алергічний риніт). В усіх випадках носове дихання стає неможливим, що змушує людину постійно дихати ротом.
• Стоматологічна патологія. Причиною ротового дихання може бути укорочена під’язична вуздечка, порушений прикус (відкритий різцевий, дистальний, мезіальний) та інші зубощелепні аномалії, які зумовлюють слабкість кругового м’яза рота та перешкоджають змиканню губ у спокої.
• Неправильний стереотип дихання. Як патологічна звичка (за відсутності органічних причин) ротове дихання формується внаслідок закладеності носа при частих ГРВІ, неправильної пози під час сну та неспання (звичка спати із закинутою головою, сутулитися), звичного міжзубного становища мови. Аномальний дихальний стереотип часто зберігається у дітей, які перенесли операцію з видалення аденоїдів..
• Дисфункція зовнішнього дихання. При хронічних захворюваннях бронхолегеневої системи (трахеобронхіт, бронхіоліт, астма, бронхоектатична хвороба) ротове дихання стає пристосувальним механізмом, що дозволяє збільшити дихальний об’єм та компенсувати супутню дихальну недостатність.

Фактори ризику

Ротовий тип дихання частіше зустрічається у дітей, які мають в анамнезі такі патологічні фактори:

• шкідливі оральні звички (тривале смоктання пустушки, смоктання губи, пальця, інших сторонніх предметів);
• міофункціональні порушення (інфантильне ковтання, слабкість жувальних м’язів при тривалому годуванні рідкою їжею);
• неврологічні патології (парез артикуляційної та мімічної мускулатури при ДЦП).

Фізіологічною нормою в людини є носове дихання. При проходженні через носові ходи відбувається зігрівання, зволоження та очищення повітря від сторонніх механічних частинок, вірусів та бактерій. Дихання через ніс допомагає забезпечити нормальну терморегуляцію. Постійне ротове дихання робить людину сприйнятливішою до інфекцій дихальних шляхів.

Опір повітряному потоку, що виникає в порожнині носа, створює градієнт між негативним тиском у грудній порожнині і позитивним у черевній порожнині, необхідний для адекватного крово- і лімфообігу, збільшення площі альвеол і підтримки нормального газообміну. При ротовому диханні легенева вентиляція падає на 25-30%, що призводить до зміни КОС крові, погіршення церебральної оксигенації.

При носовому диханні сповільнюється ЧДД та ЧСС, знижується АТ, Дихання ротом та пов’язана з ним гіпервентиляція викликають звуження судин та дихальних шляхів, підвищення ВЧД, посилюють перебіг артеріальної гіпертензії, бронхіальної астми, сприяють гіпертрофії правих відділів серця.

У закритій ротовій порожнині язик займає верхнє положення, притискаючись до твердого неба. Завдяки цьому стимулюється правильний розвиток альвеолярних відростків, зубів, лицьового черепа. При ротовому диханні язик лежить на дні ротової порожнини, у результаті верхня зубна дуга звужується і висувається вперед, формується готичне небо. На вузькій верхній щелепі не вистачає місця для постійних зубів, що зумовлює їхню скупченість. При регулярно відкритому роті зуби недостатньо омиваються слиною, унаслідок чого порушуються процеси мінералізації емалі, у роті легко розмножуються карієсогенні бактерії.

У разі гіпертрофії глоткової мигдалики для полегшення дихання нижня щелепа зміщується (дистальний прикус). Збільшення язичної або піднебінних мигдаликів спричиняє зміщення нижньої щелепи вперед, що сприяє розмиканню кореня язика та надгортанника (мезіальний прикус). При ротовому диханні порушується будова лицьового скелета: череп витягується, сплощується.

Діти, які страждають на звичне дихання через рот, мають характерний аденоїдний тип обличчя: рот відкритий (верхня губа піднята, нижня щелепа відвисає, утворюється друге підборіддя), носогубні складки згладжені, міміка не виражена. У 2-3 рази частіше у них формуються зубощелепні аномалії (прогнання, відкритий прикус, скупченість зубів), ранній карієс. Міжзубне прокладання язика перешкоджає нормальному прорізу передніх зубів. Сухість слизових призводить до появи тріщин на червоній облямівці губ, розвитку хейліту.

Недорозвинення нижньої щелепи сприяє неправильному положенню голови щодо осі хребта (голова нахилена і висунута вперед), як наслідок – порушення постави, недорозвинення грудної клітки, зменшення ЖЕЛ. Результатом хронічно випробуваної гіпоксії стає послаблення пам’яті, зниження концентрації уваги, розсіяність, зниження толерантності до фізичних та розумових навантажень, погана шкільна успішність. Діти можуть бути як гіпоактивні, так і гіперактивні, розгальмовані. Можлива затримка психосоматичного розвитку.

При пережовуванні їжі відбуваються короткочасні зупинки дихання. Ротове дихання у нічний час супроводжується хропінням, апное уві сні. Внаслідок непрохідності носа відзначається назалізація голосу, нечітка вимова звуків, страждає просодія і виразність мови. Важко фонематичний аналіз, що стає причиною акустичної та артикуляторно-акустичної дисграфії.

З метою з’ясування причин та наслідків ротового дихання необхідний комплексний огляд дитини дитячим оториноларингологом, ортодонтом, логопедом. Уважно вивчаються скарги батьків, ретельно збирається анамнез, проводиться загальноклінічний огляд. Об’єктивні методи дослідження включають:

• Дослідження функції носа. Для уточнення прохідності носа проводять пробу Воячека: одну ніздрю затискають, до другої підносять вату (нитку з марлі, смужку паперу) – за її коливаннями судять про наявність та характер носового дихання. При проведенні проби з утриманням води в ротовій порожнині пацієнти, що дихають ротом, змушені швидко її ковтати. З інструментальних методів використовують передню ендоскопію носоглотки, риноманометрію, акустичну ринометрію, рентген носоглотки та ППН.
• Стоматологічне обстеження. На прийомі у ортодонта вивчають лицьовий профіль, проводять огляд ротової порожнини, альвеолярних відростків і зубних рядів. Для оцінки прикусу виконують ТРГ із цефалометричним аналізом, зняття відбитків, аналіз гіпсових моделей щелеп. Стан м’язової функції аналізують за даними електроміографії.

Усунення причини ротового дихання

Якщо непрохідність носа та ротове дихання викликані органічними причинами, на початковому етапі рекомендується радикальне усунення етіологічного фактора. Характер оперативного втручання залежить від виявленої патології, може мати на увазі виконання аденотомії, поліпотомії носа, тонзилектомії, септопластики, пластики під’язикової зв’язки. Лікування алергічного риніту потребує призначення інтраназальних кортикостероїдів, антигістамінних засобів, деконгестантів, проведення АСІТ.

Формування носового дихання

Оскільки навіть після усунення ЛОР-патології звичка дихати ротом часто залишається, паралельно з основним лікуванням призначається комплекс заходів щодо формування фізіологічного дихання через ніс. Робота з корекції ротового дихання включає:

Збереження неправильного стереотипу ротового дихання неминуче спричиняє формування патологічної оклюзії, скелетних аномалій, порушень у функціонуванні ЦНС та ССС. Відновлення назальної прохідності та усунення дихання через рот сприяють покращенню морфофункціонального стану зубощелепної системи, формуванню гармонійних рис обличчя, підвищенню функціональних резервів організму. Таке лікування вимагає високого рівня дисципліни та комплаентності від батьків та самої дитини.

Профілактикою ротового дихання необхідно починати займатися з самого народження малюка, дотримуючись рекомендацій педіатра щодо годування дитини, використання пустушки. Необхідно своєчасно лікувати патології ЛОР-органів, регулярно проходити стоматологічні огляди.