Рожа

Рожа являє собою інфекційне захворювання, що викликається стрептококом групи А, що переважно вражає шкірні покриви і слизові оболонки, що характеризується виникненням обмеженого серозного або серозно-геморагічного запалення, що супроводжується лихоманкою та загальною інтоксикацією. Клінічно пика характеризується типовим яскраво-червоним набряковим осередком ураження шкіри, що має чіткі межі та ознаки лімфостазу. До ускладнень пики відносяться: формування некротичних вогнищ, абсцеси та флегмони, тромбофлебіти, вторинна пневмонія, лімфедема, гіперкератоз та ін.

Рожа (бешихове запалення) являє собою інфекційне захворювання, що викликається стрептококом групи А, переважно вражає шкірні покриви і слизові оболонки, що характеризується виникненням обмеженого серозного або серозно-геморагічного запалення, що супроводжується лихоманкою та загальною інтоксикацією. Пика входить до найпоширеніших бактеріальних інфекцій.

Народжу викликає бета-гемолітичний стрептокок групи А, найчастіше виду Streptococcus pyogenes, що має різноманітний набір антигенів, ферментів, ендо- та екзотоксинів. Цей мікроорганізм може бути складовою нормальної флори ротоглотки, бути присутнім на шкірних покривах здорових людей. Резервуаром і джерелом розової інфекції є людина, яка страждає на одну з форм стрептококової інфекції, так і здоровий носій.

Народження передається по аерозольному механізму переважно повітряно-краплинним, іноді контактним шляхом. Вхідними воротами для цієї інфекції служать ушкодження та мікротравми шкіри та слизових оболонок ротової порожнини, носа, статевих органів. Оскільки стрептококи нерідко мешкають на поверхні шкіри та слизових оболонок здорових людей, небезпека зараження при недотриманні правил елементарної гігієни дуже велика. Розвитку інфекції сприяють фактори індивідуальної схильності.

Жінки хворіють частіше за чоловіків, сприйнятливість підвищується при тривалому прийомі препаратів групи стероїдних гормонів. Вище в 5-6 разів ризик розвитку пики у осіб, які страждають на хронічний тонзиліт, іншими стрептококовими інфекціями. Народжування обличчя частіше розвивається у людей з хронічними захворюваннями порожнини рота, ЛОР-органів, карієсом. Поразка грудної клітки та кінцівок нерідко виникає у хворих з лімфовенозною недостатністю, лімфедемою, набряками різноманітного походження, при грибкових ураженнях стоп, порушеннях трофіки. Інфекція може розвинутися в галузі посттравматичних та постопераційних рубців. Відзначається певна сезонність: пік захворюваності посідає другу половину літа – початок осені.

Збудник може потрапляти в організм через пошкоджені покривні тканини, або при хронічній інфекції проникати в капіляри шкіри зі струмом крові. Стрептокок розмножується в лімфатичних капілярах дерми і формує вогнище інфекції, провокуючи активне запалення, або латентне носійство. Активне розмноження бактерій сприяє масованому виділенню в кров’яне русло продуктів їхньої життєдіяльності (екзотоксинів, ферментів, антигенів). Наслідком цього стає інтоксикація, пропасниця, ймовірно розвиток токсико-інфекційного шоку.

Пижа класифікується за декількома ознаками: за характером місцевих проявів (еритематозна, еритематозно-бульозна, еритематозно-геморагічна та бульозно-геморагічна форми), за тяжкістю перебігу (легка, середньоважка та важка форми залежно від вираженості інтоксикації), за поширеністю процесу поширена, мігруюча (блукаюча, повзуча) та метастатична). Крім того, виділяють первинну, повторну та рецидивну пику.

Рецидивирующая бешиха є повторюваний випадок у період від двох днів до двох років після попереднього епізоду, або рецидив відбувається пізніше, але запалення неодноразово розвивається в тій же області. Повторна пика виникає не раніше ніж через два роки, або локалізується у відмінному від попереднього епізоду місці.

Локалізована бешиха характеризується обмеженням інфекції місцевим осередком запалення в одній анатомічній області. При виході вогнища за межі анатомічної області захворювання вважається поширеним. Приєднання флегмон або некротичні зміни в уражених тканинах вважаються ускладненнями основного захворювання.

Інкубаційний період визначається лише у разі посттравматичної пики і становить від кількох годин до п’яти днів. У переважній більшості випадків (більше 90%) бешиха має гострий початок (час появи клінічних симптомів відзначається з точністю до годин), швидко розвивається лихоманка, що супроводжується симптомами інтоксикації (озноб, головний біль, слабкість, ломота в тілі).

Тяжкий перебіг характеризується виникненням блювоти центрального генезу, судом, марення. Через кілька годин (іноді наступного дня) виявляються місцеві симптоми: на обмеженій ділянці шкіри або слизовій оболонці з’являється печіння, свербіж, почуття розпирання і помірна болючість при обмацуванні, натисканні. Виражений біль характерний при бешиховому запаленні волосистої частини голови. Може відзначатись болючість регіонарних лімфовузлів при пальпації та русі. В області вогнища з’являється еритема та набряклість.

Період розпалу характеризується прогресією інтоксикації, апатією, безсонням, нудотою та блюванням, симптоматикою з боку ЦНС (втрата свідомості, марення). Область вогнища є щільною яскраво-червоною плямою з чітко окресленими нерівними межами (симптом «мов полум’я» або «географічної карти»), з вираженим набряком. Колір еритеми може коливатися від ціанотичного (при лімфостазі) до бурого (при порушенні трофіки). Відзначається короткочасне (1-2 с) зникнення почервоніння після натискання. У більшості випадків виявляють ущільнення, обмеження рухливості та болючість при пальпації регіонарних лімфовузлів.

Лихоманка та інтоксикація зберігається близько тижня, після чого температура нормалізується, регрес шкірних симптомів відбувається дещо пізніше. Еритема залишає після себе дрібношуйчасте лущення, іноді – пігментацію. Регіонарний лімфаденіт та інфільтрація шкіри в деяких випадках може зберігатися тривалий час, що є ознакою ймовірного раннього рецидиву. Стійкий набряк є симптомом лімфостазу, що розвивається. Пижа найчастіше локалізується на нижніх кінцівках, потім за частотою розвитку йде пика обличчя, верхніх кінцівок, грудної клітини (бешихове запалення грудної клітини найбільш характерно при розвитку лімфостазу в області післяопераційного рубця).

Ерітематозно-геморагічна бешиха відрізняється присутністю з області місцевого вогнища на тлі загальної еритеми крововиливів: від дрібних (петехій) до великих, зливних. Гарячка при цій формі захворювання зазвичай більш тривала (до двох тижнів) та регрес клінічних проявів відбувається помітно повільніше. Крім того, така форма бешихи може ускладнюватися некрозом місцевих тканин.

При еритематозно-бульозній формі в області еритеми утворюються бульбашки (були), як дрібні, так і досить великі, з прозорим вмістом серозного характеру. Бульбашки виникають через 2-3 дні після формування еритеми, розкриваються самостійно, або їх розкривають стерильними ножицями. Рубців булли при пиці зазвичай не залишають. При бульозно-геморагічній формі вміст бульбашок носить серозно-геморагічний характер, і, нерідко, залишають після розтину ерозії та виразки. Така форма часто ускладнюється флегмоною або некрозом, після одужання можуть залишатися рубці та ділянки пігментації.

Незалежно від форми захворювання бешиха має особливості перебігу в різних вікових групах. У літньому віці первинне та повторне запалення протікає, як правило, важче, з подовженим періодом лихоманки (аж до місяця) та загостренням наявних хронічних захворювань. Запалення регіонарних лімфовузлів зазвичай не відзначається. Стихання клінічної симптоматики відбувається повільно, нерідко рецидиви: ранні (у перші півроку) і пізні. Частота рецидивів також варіюється від рідкісних епізодів, до частих (3 і більше разів на рік) загострень. Часто рецидивна пика вважається хронічною, при цьому інтоксикація, часто, стає досить помірною, еритема не має чітких меж і більш бліда, лімфовузли не змінені.

Найбільш частими ускладненнями пики є нагноєння: абсцеси та флегмони, а також некротичні ураження місцевого вогнища, виразки, пустули, запалення вен (флебіти та тромбофлебіти). Іноді розвивається вторинна пневмонія, за значного послаблення організму можливий сепсис.

Тривалий застій лімфи, особливо при рецидивуючій формі, сприяє виникненню лімфедеми та слоновості. До ускладнень лімфостазу також відносять гіперкератоз, папіломи, екзему, лімфорею. На шкірі після клінічного одужання може залишитись стійка пігментація.

Діагностика пики зазвичай здійснюється на підставі клінічної симптоматики. Для диференціації бешихи від інших шкірних захворювань може знадобитися консультація дерматолога. Лабораторні аналізи показують ознаки бактеріальної інфекції. Специфічну діагностику та виділення збудника, як правило, не виробляють.

Рожеве запалення зазвичай лікують амбулаторно. У важких випадках, при розвитку гнійно-некротичних ускладнень, частих рецидивів, у старечому та ранньому дитячому віці показано приміщення хворого на стаціонар. Етіотропна терапія полягає у призначенні курсу антибіотиків цефалоспоринового ряду першого та другого поколінь, пеніцилінів, деяких макролідів, фторхінолонів тривалістю 7-10 днів у середньотерапевтичних дозуваннях. Еритроміцин, олеандоміцин, нітрофурани та сульфаніламіди менш ефективні.

При частих рецидивах рекомендовано послідовне призначення двох видів антибіотиків різних груп: після бета-лактамів застосовують лінкоміцин. Патогенетичне лікування включає дезінтоксикаційну та вітамінотерапію, антигістамінні засоби. При бульозних формах пики виробляють розтин бульбашок і накладають марлеві серветки, що часто змінюються, з антисептичними засобами. Мазі не прописують, щоб зайвий раз не дратувати шкіру та не уповільнювати загоєння. Можуть бути рекомендовані препарати місцевого застосування декспантенол, сульфадіазин срібла. Як засіб, що сприяє прискоренню регресу шкірних проявів, рекомендована фізіотерапія (УВЧ, УФО, парафін, озокерит тощо).

У деяких випадках рецидивуючих форм хворим призначають курси протирецидивного лікування бензилпеніциліном внутрішньом’язово раз на три тижні. Завзято рецидивна пика нерідко лікується курсами ін’єкцій протягом двох років. За наявних залишкових явищ після виписки хворим можуть призначати курс антибіотикотерапії на строк до півроку.

Рожеве запалення типової течії зазвичай має сприятливий прогноз і при адекватній терапії закінчується одужанням. Менш сприятливий прогноз буває у разі розвитку ускладнень, слоновості та частих рецидивів. Погіршується прогноз і в ослаблених хворих, осіб похилого віку, людей, які страждають на авітамінози, хронічні захворювання з інтоксикацією, розладами травлення та лімфовенозного апарату, імунодефіцитом.

Загальна профілактика пики включає заходи щодо санітарно-гігієнічного режиму лікувально-профілактичних установ, дотримання правил асептики та антисептики при обробці ран та саден, профілактику та лікування гнійничкових захворювань, карієсу, стрептококових інфекцій. Індивідуальна профілактика полягає у дотриманні особистої гігієни та своєчасній обробці ушкоджень шкіри дезінфікуючими засобами.