Рожевий лишай у дитини

Рожевий лишай у дитини – це шкірне захворювання інфекційно-алергічної природи, яке належить до групи папульозно-сквамозних дерматозів. Патологія проявляється сверблячими червоними висипаннями на тулубі, обличчі та волосистій частині голови, які вкриті тонкими лусочками та нагадують цигарковий папір. Для діагностики захворювання проводиться ретельний огляд шкірних покривів, призначаються лабораторні тести (гемограма та біохімічний аналіз крові, мікроскопія лусочок, серологічні дослідження). Лікування включає раціональний догляд за пошкодженою шкірою, місцеві засоби з гормонами та антигістамінними препаратами для зняття сверблячки та дискомфорту.

Рожевий лишай (хвороба Жибера, рожевий пітіріаз, розеола, що лущиться) за клінічною класифікацією в дерматології відносять до папулосквамозних дерматозів, до тієї ж групи, що і псоріаз. Патологія становить до 3,5% серед усіх випадків дерматозів дитячого віку. Вона зустрічається з однаковою частотою у хлопчиків і дівчаток, пік захворюваності посідає вік 10-18 років. Молодших школярів та дошкільнят рожевий лишай вражає рідко, а випадки хвороби у дітей до 2 років не зафіксовані.

Етіологія захворювання досі не встановлена. Більшість вчених сходяться на думці, що пітіріаз провокується у дитини вірусами герпесу 6 та 7 типу, але переконливих наукових доказів цього факту немає. Інша теорія причиною хвороби називає аллергізацію організму, спричинену хронічними інфекційними осередками. Серед сприятливих факторів позбавляючи у дітей називають вірусні кишкові та респіраторні інфекції, схильність до алергічних реакцій.

Основний провокуючий фактор розвитку захворювання – зниження імунітету, що обумовлює високу частоту народження рожевого лишаю навесні і восени, в періоди сезонних авітамінозів. Ризик появи дерматозу збільшується при гострих травмах шкіри (порізах, саднах, забитих місцях), при неправильному догляді за тілом (недотримання гігієни, використання занадто грубих мочалок і рушників, косметики з алергенами та шкідливими синтетичними компонентами).

Механізм розвитку хвороби Жибер остаточно не вивчений. Імовірно, рожевий лишай має інфекційно-алергічну природу. Типові шкірні зміни викликані запальними змінами в товщі епідермісу та дерми, утворенням цитокінів, імунних комплексів та імуноглобулінів. Ці реакції призводять до порушення процесів кератинізації, надмірного утворення ороговілих клітин.

Рожевий лишай переважно дебютує продромальними розладами, які включають головний біль, ломоту в тілі, нездужання та слабкість. Вони виникають за 1-3 дні до специфічних шкірних вогнищ. Більшість дітей не помічає цих ознак або не акцентує на них увагу, вважаючи звичайною втомою, тому симптоми виявляються лише при докладному опитуванні дитини та батьків на прийомі у лікаря.

У 80% випадків дерматоз проявляється материнською бляшкою – великою червоною плямою округлої або овальної форми, краї якої злегка піднімаються над поверхнею шкіри. Епідерміс в області ураження покритий невеликими білуватими лусочками, які зовні нагадують папірусний папір. Бляшка має типову локалізацію: спина, живіт чи груди, іноді у дитини уражається обличчя та волосиста частина голови. На ногах рожевий лишай немає.

Поступово відбувається поширення шкірних поразок від первинного вогнища у різні боки. Навколо великої бляшки з’являються невеликі червоні плями та пухирі, що зовні нагадують кропивницю, які мають чіткі межі та округлі обриси. За формою вони схожі на медальйони, розташовуються по лініях Лангера. Висипання покриваються такими ж лусочками, як і материнська бляшка. Іноді утворюються великі бульбашки, наповнені прозорим вмістом.

У дитячому віці рожевий лишай Жибера характеризується активнішим запальним процесом та інфільтрацією, порівняно з дорослими, тому елементи висипу супроводжуються інтенсивним свербінням та дискомфортом. Неприємні шкірні та суб’єктивні симптоми зберігаються у дитини протягом 4-8 тижнів. У більшості випадків пітіріаз виникає один раз у житті, але трапляються випадки рецидиву дерматозу.

Якщо лікування не проводиться, дитина може розчісувати шкіру до крові, що є вхідною брамою для бактеріальної інфекції. При цьому розвивається піодермія – множинні гнійничкові висипання на шкірі, що супроводжуються хворобливістю, свербінням, печінням. Ще одне можливе ускладнення дерматозу – екзематизація, що характеризується появою типових для екземи уражень шкіри на ділянках, де виник рожевий лишай.

Для встановлення попереднього діагнозу достатньо клінічного огляду у дитячого дерматолога, який виявляє материнську бляшку, «медальйони» та інші характерні прояви рожевого лишаю. Діагностичну цінність має встановлення зв’язку між початком висипу та перенесеною вірусною інфекцією, переохолодженням, зниженням імунітету. Щоб верифікувати діагноз та обґрунтувати лікування, призначаються лабораторні методи:

• Аналізи крові. У показниках гемограми лікар звертає увагу на рівень лейкоцитів та співвідношення різних форм, що може вказати на існуючий вірусний чи імунний запальний процес в організмі дитини. За показаннями рекомендують біохімічне дослідження крові, оцінку острофазових білків та розширену імунограму.
• Мікроскопія зішкріба шкіри. Деякі елементи рожевого лишаю нагадують мікотичну інфекцію. Щоб правильно підібрати лікування, лікар досліджує зразок лусочок під мікроскопом: якщо міцелій грибів при діагностиці не виявлено, підтверджується діагноз хвороби Жібера.
• Серологічні реакції. У дітей із груп ризику необхідно виключити сифілітичну розеолу, для чого застосовують низку лабораторних методів. Для скринінгової діагностики використовується РІФ, а при сумнівних результатах дослідження доповнюють реакцією Вассермана (РСК) та реакцією іммобілізації блідих трепонем.

Лікування починається з адекватних гігієнічних заходів, модифікації дієти та способу життя. Щоб не провокувати нові висипання, необхідно максимально обмежити травматизацію шкіри. Тому лікарі дозволяють короткий гігієнічний душ 1 раз на день з використанням гіпоалергенного мила чи гелю. Після купання не можна розтирати тіло дитини рушником. Одяг повинен бути з натуральних тканин, що не викликають пітливість та подразнення.

Оскільки рожевий лишай може бути пов’язаний із алергізацією організму, лікування доповнюють гіпоалергенною дієтою. З раціону виключають мед, цитрусові, горіхи та інші продукти, які найчастіше призводять до сенсибілізації дитини. Дітям забороняють засмагати та тривалий час перебуває на сонці. Оскільки креми з SPF можуть спричинити додаткове подразнення шкіри, їх не застосовують; якщо лишай виник улітку, то утримуються від тривалих прогулянок на відкритому сонці.

Найчастіше захворювання не потребує медикаментозних заходів, самостійно дозволяється через 1-1,5 місяці. Медикаментозне лікування потрібне при інтенсивних суб’єктивних симптомах лишаю або у разі великого ураження шкірного покриву. Для терапії хвороби Жибера дітям призначають препарати з кількох фармакологічних груп:

• Кортикостероїди. Лікування дискомфорту та сверблячки, пов’язаних з дерматозом, проводиться за допомогою кремів та мазей з топічними протизапальними гормонами. Дітям наносять склади, що невсмоктуються, з мінімальною концентрацією глюкокортикоїдів.
• Антигістамінні засоби. Таблетовані ліки рекомендовані при сильному набряку шкіри та болісному свербежі, який не купірується місцевими засобами. Зазвичай використовують сучасні медикаменти 2-3 покоління, які добре переносяться і не викликають сонливості.
• Гіпосенсибілізуючі препарати. У дитячій дерматології вводять натрію тіосульфат у вигляді перорального розчину або внутрішньовенних ін’єкцій. Він має високу здатність до детоксикації, ефективний для усунення активного імунного запального процесу.
• Антибіотики. Протимікробне лікування призначається за суворими показаннями, якщо у дитини діагностовано хронічні осередки інфекції (тонзиліт, риносинусит, холецистит). Підбір терапії здійснюють емпіричним шляхом, в основному застосовують макроліди та пеніциліни.

Більшість дітей одужання займає 1-2 місяці, а своєчасно розпочате лікування прискорює цей процес. Ускладнення при рожевому лишаї відзначаються рідко, вони не є небезпечними для життя, тому прогноз для всіх варіантів перебігу рожевого лишаю сприятливий. Враховуючи незрозумілі етіопатогенетичні особливості пітіріазу, заходи специфічної профілактики не розроблені. Рекомендуються попередження вірусних хвороб та санація хронічних осередків інфекції.