Розлад сиблінгового суперництва

Розлад сиблінгового суперництва – Емоційне порушення, що розвивається у старшої дитини на основі почуття ревнощів, спровокованого народженням молодшого брата або сестри. Виявляється недоброзичливістю до сибсу – ігноруванням, небажанням грати, ділитися іграшками, допомагати. Тяжкі випадки супроводжуються відкритою жорстокістю, фізичною розправою, приниженням молодшої дитини, регресом розвитку, втратою сформованих навичок. Основою діагностики є клінічний метод, доповненням – психологічне обстеження. Лікування здійснюється методами індивідуальної, сімейної психотерапії.

Після появи молодшого сиблінгу легкі емоційні відхилення спостерігаються в більшості дітей. Порушення пов’язані із зміною сімейної обстановки, перерозподілом уваги батьків. Повноцінні дитячо-батьківські відносини, пластичність нервової системи дитини дозволяють подолати ревнощі протягом кількох місяців. Про розлад сиблінгового суперництва свідчать стійкі, виражені емоційно-вольові порушення, що супроводжуються сімейною дезадаптацією. Епідеміологічних даних немає, значна частина випадків не діагностується та не враховується.

Факторами формування патологічного ревнощів є певні емоційно-особистісні риси пацієнта, особливості дитячо-батьківських відносин. Причинами розладу можуть бути:

• Психологічні особливості дитини. Розвиток ревнощів характерний для демонстративного, тривожно-недовірливого, епілептоїдного типу характеру. Порушення виникає за надмірної прихильності до матері, залежності, відсутності самостійності.
• Становище дитини. Розладу схильні первістки, які довго залишалися єдиними, дуже улюбленими дітьми. Різниця 2-3 роки між сиблінгами знижує ризик розвитку ревнощів.
• Уявне відчуження матері. Симптоми розвиваються при тривалому післяпологовому відновленні жінки, захворюваннях, надмірній зайнятості. Відсутність уваги матері сприймається негативно.
• Делегування виховання. Ревнощі посилюється, якщо народження братика/сестри супроводжується передачею дитини бабусі, вихователям дитячого садка, педагогам школи.

В основі патогенезу розладу сиблінгового суперництва лежить почуття ревнощів. Його розвиток провокується зміною внутрішньосімейних відносин – увага, вільний час батьків перерозподіляється. У дитини виникає страх втрати, почуття недовіри, сумніви у батьківському коханні. З’являється прагнення повернути колишню ситуацію, звідси – ігнорування потреб немовляти, небажання «визнавати» його, грати, розмовляти. Регрес розвитку реалізує повернення ситуації «улюбленої» дитини.

Суперництво, ревнощі проявляються конкуренцією за увагу, любов батьків. Симптоми легкої форми розладу обмежуються небажанням взаємодіяти з молодшою ​​сестрою/братом. Дитина відбирає, ховає іграшки, не дозволяє сибсу користуватися своїм стільцем, ліжком, олівцями. Не встановлює дружніх стосунків, відмовляється допомагати матері доглядати малюка. Тяжка форма емоційного розладу супроводжується вираженням негативних почуттів через жорстокість, насильство. Дитина штовхає, б’є, намагається принизити молодшого. Переважає озлобленість, агресивність.

Розлад проявляється регресом фізіологічного, психічного розвитку. Розпадається сформована функція контролю за спорожненням кишечника, сечового міхура, виникає бажання смоктати соску, порушується навичка використання ложки. Поведінка нагадує немовля: пацієнт проситься на руки, не засинає самостійно, повідомляє про потреби плачем. Мати змушена приділяти старшому більше уваги, що закріплює регрес. Варіантом взаємодії є конфронтація. Розвиваються невмотивовані спалахи гніву, дисфорія, стійка тривожність. Хворий стає озлобленим, відгородженим, замкнутим, робить вчинки «на зло».

Емоційні, поведінкові симптоми доповнюються соматичними. Виникають порушення сну, апетиту, біль різної локалізації, дисфункції кишечника. Відбувається вторинне зниження активності імунної системи – пацієнт починає часто хворіти на інфекційні захворювання. Болюча дитина вимагає підвищеної уваги дорослих: мама довго сидить біля ліжка, співає колискові, дозволяє спати разом, готує окремі страви, годує ложечкою, шкодує.

Ускладнення розладу сиблінгового суперництва виникають за відсутності психотерапевтичної допомоги. Група ризику – емоційно-лабільні діти дошкільного, молодшого шкільного віку. Розвивається виражена тривожність, переважає знижений настрій, закріплюються психосоматичні захворювання. Фізіологічні прояви – головний, абдомінальний біль, нудота, слабкість – з’являються вдома, провокуються контактом з молодшим сибсом, батьками. У гостях, школі, дитячому садку нездужання вкрай рідкісні. Затяжні емоційно-вольові відхилення – пригнічений настрій, озлобленість, тривожність – призводять до формування соматизованої депресії. Виникає ризик соціальної дезадаптації, шкільної неуспішності.

p align=”justify”> Міжнародна класифікація хвороб 10 перегляду (МКБ-10) відносить розлад сиблінгового суперництва до рубрики «емоційні розлади, початок яких специфічно для дитячого віку». Постановкою діагнозу займається лікар-психіатр. Діагностичний процес включає:

• Опитування. Дитячий психіатр вислуховує скарги батька, з’ясовує їхню тривалість, зв’язок із народженням іншої дитини, наявність психосоціальної дезадаптації. Ознаками порушення є існування суперництва, ревнощів між сибсами, початок протягом півроку з появи будинку молодшого сибса, стійкість, аномальність емоційних реакцій, тривалість щонайменше чотири тижні, психосоціальні проблеми.
• Спостереження. Лікар наголошує на особливості взаємовідносин – негативізм, опозиційні тенденції, агресію. Оцінює емоційну сферу маленького пацієнта, активність, бажання встановлювати контакт, замкнутість/відкритість.
• Психодіагностика. Призначається для об’єктивної оцінки емоційно-вольової сфери, виявлення дезадаптації. Психолог використовує малювальні тести, тести інтерпретації соціальних ситуацій. Інформативна методика «малюнок сім’ї». Результат дозволяє оцінити емоційний стан, особисті якості дитини: тривожність, депресію, страхи, демонстративність, агресивність. Виявляється ставлення до членів сім’ї: залежність, заперечення, ненависть, ігнорування. Проводиться опитування. Додатково може бути виконаний тематичний апперцептивний тест, малюнок неіснуючої тварини, «будинок-дерево-людина».

При діагностиці важливо диференціювати патологію з інших емоційних синдромів, поведінкових розладів, неврозів, психопатій. Ключовою ознакою є обмеженість емоційних проявів рамками сім’ї, розвиток симптомів у перші 6 місяців життя немовляти (молодшої дитини).

Більшість випадків не потребує медикаментозного втручання, лікування проводиться психотерапевтичними методами. Вибір техніки залежить від віку, особливостей клінічної картини. Комплексна медико-психологічна допомога включає такі методи:

• Раціональна психотерапія. Сеанси проводяться для батьків. Психотерапевт використовує техніку роз’яснення, логічного переконання. Описує причини, походження розладу, допомагає зрозуміти поведінку та настрій дитини. Розуміння дозволяє скоригувати помилкові судження про дочку чи сина – «неслухняний», «злий», «агресивний», «некерований». Наступний етап – обговорення можливих способів ефективної внутрішньосімейної взаємодії. Розглядаються варіанти реакцій матері та батька на прояв ревнощів, суперництва дітей.
• Когнітивно-біхевіоральна терапія. Дитина розповідає про сімейні стосунки, образи, страхи, недовіру. Емоційно розкритися допомагають творчі заняття (дитяча арт-терапія): малювання, гра, ліплення. Психотерапевт застосовує елементи раціональної терапії, пояснює становище немовляти у родинному колі, його потреба у допомозі дорослих, акцентує увагу на любові батьків до всіх дітей. Ігровими ситуаціями, терапевтичними казками відпрацьовуються навички спілкування, контакту із сиблінгом, батьками. Увага акцентується на доброзичливому відношенні, допомозі, цікавому спільному проведенні часу.
• Медикаментозна терапія. Ліки застосовуються при затяжному перебігу розладу, ускладненому депресією, тривожністю. За індивідуальними показаннями призначаються мінімальні дози інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (антидепресанти), анксіолітиків. Препарати посилюють ефект психотерапії. Самостійне використання недоцільне.

Виражені психосоматичні прояви – біль, порушення травлення, застудні захворювання – вимагають застосування симптоматичних препаратів на початковому етапі спеціального лікування. Причини фізичних нездужань усуваються методами психотерапії.

Прогноз розладу сиблінгового суперництва є сприятливим. Синдром добре піддається психокорекції: ревнощі пом’якшуються, поступово редукуються, змінюються впевненістю, спокоєм, доброзичливістю. Якщо розвиваються супутні депресивні, невротичні розлади, потрібне глибоке медичне втручання, тривале спостереження. Основою профілактики є близькі, довірчі стосунки дітей та батьків. Дитину необхідно підготувати до народження сестри/братика: розповісти про особливості немовлят, потреби, режим дня, майбутній перерозподіл вільного часу мами. Після виписки з пологового будинку потрібно включати дитину в процес догляду за немовлям, хвалити, наголошуючи на важливості його допомоги.