Розрив сітківки

Розрив сітківки – це набута патологія органу зору, яка супроводжується порушенням цілісності сітківки з високим ризиком її подальшого відшарування. Клінічними проявами захворювання є фотопсії, мушки або пелена перед очима, центральні або периферичні скотоми. Діагностика розриву сітківки ґрунтується на результатах офтальмоскопії, візіометрії, тонометрії, біомікроскопії, флуоресцентної ангіографії, ГКТ, УЗД у В-режимі. При ламелярному розриві рекомендовано проведення лазерної коагуляції. Величезна поразка або наскрізний макулярний розрив є показанням до виконання вітректомії.

Розрив сітківки є лінійним або округлим дефектом сітчастої оболонки, який виникає ідіопатично або на тлі специфічних тригерів. Перший опис розриву в області макули був представлений в 1869 німецьким офтальмологом Г. Кнаппом. У 2013 році російські офтальмологи Л. І. Балашевич та Я. В. Байбородов описали клінічні випадки розвитку даної патології внаслідок лазерного випромінювання. Захворювання найбільше поширене серед осіб жіночої статі. Як правило, трапляється після 60 років. Головною причиною розвитку у молодому віці є травматичні ушкодження. Особливість розриву сітківки у цьому, що з 45% хворих клінічна симптоматика відповідає справжнім змін внутрішньої оболонки ока. Найчастіше це призводить до гіподіагностики та постановки діагнозу на пізніх термінах.

Утворення дірчастого розриву може бути зумовлене периферичною дистрофією сітківки. При цьому в зоні стоншення формуються синехії між внутрішньою оболонкою очного яблука та склоподібним тілом. Дані зрощення можуть провокувати клапанні розриви. В основі патогенезу лежить попадання колоїдних мас із порожнини склоподібного тіла в простір між ним та сітківкою. При цьому виражені синехії є тригером розриву та наступного відшарування. Порушення цілісності внутрішньої оболонки ока у сфері проекції зубчастої лінії провокують травми ока чи ятрогенні ушкодження.

Макулярний розрив сітківки травматичного генезу виникає під час проходження ударної хвилі по поздовжньому розміру очного яблука. Етіологічним фактором цієї патології може бути недотримання лікарських рекомендацій у післяопераційному періоді після лікування регматогенного відшарування. Важливу роль механізмі розвитку розриву сітківки грають атрофічні зміни у сфері фовеолярних фоторецепторів, підвищення внутрішньоочного тиску, утворення епіретинальної мембрани. Також тригером цього захворювання є деструктивні зміни у зоні склоподібного тіла та центральна хоріоретинальна дистрофія.

Пошкодження внутрішньої оболонки ока у жовтій плямі з’являється на тлі ранньої кістозної склеротичної дистрофії макулярної зони або ретинальної ішемії. Розриви сітківки в ділянці плоскої частини циліарного тіла розвиваються при закритій травмі очного яблука. У цьому процес найчастіше посилює локальна контузія. Виникненню цієї патології сприяють підвищені фізичні навантаження, травми голови, психоемоційна перенапруга, підвищення внутрішньоочного тиску, міопія в анамнезі.

Розрізняють повні та ламеллярні розриви сітківки. При повному розриві відбувається ушкодження всіх верств внутрішньої оболонки очного яблука, при ламеллярному відзначається часткове порушення цілісності поверхневих відділів. Клінічна симптоматика захворювання визначається ступенем залучення до патологічного процесу шарів сітківки та локалізацією ушкодження. У ряду пацієнтів розрив сітківки довгий час має латентний перебіг або виявляється лише при підвищених зорових навантаженнях. При односторонньому процесі симптоми патології можуть бути при закритті здорового ока.

При повному розриві сітківки пацієнти скаржаться на раптову появу «спалахів світла» перед очима. Цей симптом розвивається у зв’язку з натягом внутрішньої оболонки очного яблука або роздратуванням зорового нерва. Ламелярне ушкодження лише в окремих випадках призводить до розвитку фотопсій. При цьому вони частіше з’являються у темному приміщенні або на тлі емоційної перенапруги. У більшості випадків пацієнти не можуть вказати точний час розриву сітківки. У поодиноких випадках захворювання схильне до самостійної регресії з подальшим відновленням зорових функцій.

Якщо розрив сітківки супроводжується заднім відшаруванням або крововиливом у склоподібне тіло, хворі відзначають появу «мушок» або «завіси» перед очима. Локалізація патологічного процесу у периферичних відділах призводить до появи дефектів поля зору. При макулярному розриві сітківки знижується гострота зору, що з накопиченням рідини в субретинальном просторі. Центральні скотоми виникають лише за збільшення розміру ушкодження. При цьому підвищення внутрішньоочного тиску провокує атрофію зорового нерва, що може спричинити сліпоту. У разі ексцентричного розташування дефекту гострота зору зберігається у межах норми. Ускладнення розриву сітківки: відшарування, гіфема, гемофтальм чи атрофія оптичного нерва.

Діагностика розриву сітківки ґрунтується на анамнестичних даних, результатах офтальмоскопії, візіометрії, тонометрії, біомікроскопії, оптичної когерентної томографії (ОКТ), ультразвукового дослідження (УЗД) очного яблука у В-режимі. За допомогою офтальмоскопії вдається виявити дефект округлої або поздовжньої форми з локалізацією в області плоскої частини циліарного тіла, зоні фовеолярної або периферичних відділах сітківки. Розрив сітківки може мати різну тривалість та глибину. При проникненні через усі шари на дні зони ушкодження візуалізується порушення цілісності пігментного епітелію та дистрофічні осередки у вигляді точок жовтого кольору. По периферії розриву сітківка має набряклі краї.

Методом візіометрії визначається ступінь зниження гостроти зору. При ексцентричному розриві зорові функції не порушені. Великі дефекти сітківки призводять до сліпоти. Приєднання гіфеми або гемофтальму стимулює підвищення внутрішньоочного тиску, що підтверджується методом тонометрії. Біомікроскопічне дослідження дозволяє виявити зону розриву сітківки із чіткими краями. У субретинальному просторі визначається скупчення рідини. Над зоною пошкодження виявляється сполучна тканина, яка згодом може утворювати псевдомембрану. При тривалому перебігу захворювання на периферії розриву виникають кістозні зміни з подальшою гіперплазією або атрофією сітківки.

За допомогою ГКТ візуалізується зона розриву сітківки та зміни навколишньої тканини. Даний метод дає можливість визначити довжину та глибину дефекту, а також оцінити стан вітреомакулярної поверхні. УЗД у В-режимі дозволяє виявити розрив, досліджувати стан сітківки та склоподібного тіла. Допоміжним методом діагностики в офтальмології є флуоресцентна ангіографія, яка допомагає диференціювати розрив сітківки від хоріоїдальної неоваскуляризації.

Тактика лікування залежить від локалізації, тривалості та глибини розриву сітківки. При незначному пошкодженні внутрішньої оболонки або ламеллярному розриві пацієнтам рекомендовано динамічне спостереження у офтальмолога, оскільки ці дефекти схильні до самостійної регресії. У разі відсутності ознак регенерації проводиться лазерна коагуляція. Під час операції використовують аргоновий лазер, властивості якого призводять до місцевого підвищення температури з подальшою коагуляцією. Хірургічне втручання здійснюється під регіональною анестезією. Перевагою даної методики є можливість на обмеженому ділянці.

При повному розриві макулярному сітківки доцільно проведення вітректомії. У ході ендоскопічного оперативного втручання виконуються три невеликі розрізи. Через перший розріз відбувається подача в око рідини для підтримки внутрішньоочного тиску. Другий доступ потрібний для забезпечення освітлення. Третій розріз використовують для виконання хірургічних маніпуляцій. Під багаторазовим збільшенням за допомогою вакуумного пінцету проводиться видалення мембрани склоподібного тіла. На заключному етапі операції пошкоджену ділянку сітківки фіксують за допомогою перфтордекаліну або інших штучних полімерів. Даний метод дозволяє уникнути ятрогенного тракційного відшарування сітківки і деякою мірою відновити гостроту зору.

Специфічної профілактики розриву сітківки не розроблено. p align=”justify”> Неспецифічні превентивні заходи зводяться до дотримання правил безпеки на виробництві при роботі з матеріалами, що вимагають носіння захисних окулярів або каски. Прогноз життя і працездатності при розриві сітківки залежить від обширності поразки. При незначних ушкодженнях внутрішньої оболонки очного яблука можлива самостійна регресія. Пацієнтам із цим видом ушкодження необхідно спостерігатися у офтальмолога. Своєчасна діагностика та лікування інших форм забезпечують сприятливий прогноз. За відсутності адекватної терапії існує високий ризик розвитку сліпоти та подальшої інвалідизації пацієнта.