Ригідний великий палець стопи

Ригідний великий палець стопи – це тугорухливість 1 пальця, зумовлена ​​остеоартрозом 1 плюснефалангового зчленування. Виявляється значним обмеженням рухливості, больовим синдромом. Болі посилюються при ходьбі, негативно впливають на працездатність та здатність до пересування. Часто спостерігається деформація суглоба внаслідок розростання остеофітів та запалення навколишніх тканин. Патологія діагностується на підставі скарг, даних зовнішнього огляду та результатів рентгенографії. На початковій стадії лікування консервативне (ЛФК, масаж, фізіотерапія, медикаменти), надалі показані операції.

Ригідний великий палець стопи (hallux rigidus) посідає друге місце за поширеністю серед ортопедичних захворювань стопи після hallux valgus. Частота захворюваності збільшується із віком. Патологія виявляється у 10% людей молодших 35 років. У віці старше 80 років діагностується у 44% пацієнтів. При двосторонньому ураженні зазвичай простежується спадкова схильність. Односторонній процес частіше розвивається після травмування.

Основною причиною розвитку великого ригідного пальця фахівці вважають деформуючий остеоартроз. Як провокуючі фактори виникнення артрозу розглядають:

Ригідний палець нерідко виявляється у кровних родичів, що свідчить про наявність спадкової схильності. Несприятливий вплив надають поперечна плоскостопість, носіння незручного взуття та взуття на високих підборах, тривале перебування на ногах, зайва вага. Дегенеративно-дистрофічні зміни у суглобах погіршуються у міру старіння, тому частіше страждають люди старшої вікової групи.

При артрозі хрящі суглобових поверхонь основної фаланги 1 пальця і ​​плеснової кістки втрачають гладкість, стоншуються, стають нерівними. Під час рухів суглобові поверхні «чіпляються» один за одного, що спричиняє травматизацію та прискорює прогресування процесу. Згодом суглобова щілина звужується. У ділянці суглоба утворюються кісткові розростання, що перешкоджають рухам. Рухливість великого пальця обмежується, іноді – аж до анкілозу.

У сучасній травматології та ортопедії використовують систематизацію, що дозволяє визначити тактику лікування ригідного суглоба з урахуванням тяжкості процесу. Як основні параметри розглядають кут тильного згинання великого пальця, характер змін на рентгенограмах та клінічні симптоми хвороби. Класифікація включає 5 стадій:

• 0 стадія. Згинання 40-60 градусів (на 10-20% менше від норми). Рентгенологічна картина без змін. Симптоми відсутні.
• 1 стадія. Згинання 30-40 градусів. На знімках – незначне зменшення суглобової щілини, сплощення головки плеснової кістки, остеофіти по тильній поверхні. Болі незначні чи періодичні.
• 2 стадія. Згинання 10-30 градусів. На рентгенограмах помірне звуження щілини суглоба, остеосклероз, кісткові розростання по всіх поверхнях. Болі часті, помірно виражені. Ригідність великого пальця завдає незручностей при ходьбі.
• 3 стадія. Згинання менше ніж 10 градусів. Рентгенографічно визначаються значне звуження суглобової щілини, періартикулярні кісти, залучення сесамоподібних кісток. Болі тривалі, сильні, постійні. Відзначається неінтенсивна болючість при пасивних рухах у серединному діапазоні.
• 4 стадія. Клінічні та рентгенологічні ознаки ті ж, що на 3 стадії. Відзначаються різкі болі під час спроби пасивних рухів.

Захворювання розвивається поступово. Спочатку пацієнт відзначає незначний тупий біль у суглобі після тривалої ходьби чи стояння. Потім суглоб набрякає, біль з’являється під час ходьби, довго зберігається у спокої. Прогресуюче обмеження рухів стає помітним, обмежує у виборі взуття, унеможливлює носіння високих підборів.

Через болі та зменшення діапазону рухів порушується біомеханіка ходьби. Хворий здійснює перекочування не через всю стопу, а через її зовнішній край. Це робить ходу невпевненою та дещо незграбною. Через перевантаження зовнішнього краю стопи можуть з’являтися болі в дистальному відділі ступні та області 5 плюснефалангового зчленування.

Болі та зменшення обсягу рухів продовжують прогресувати. Больовий синдром виникає ночами, суттєво обмежує рухову активність пацієнта. На заключних стадіях ходьба у звичайному взутті стає скрутною. Рухи в суглобі коливальні або відсутні. Пальпація болісна. Основа великого пальця візуально деформована через запалення та великі кісткові розростання.

Діагноз встановлюється травматологом-ортопедом. У ході діагностики використовуються скарги, анамнестичні дані, результати фізикального огляду та додаткових досліджень. Програма обстеження включає:

• Опитування. Фахівець виявляє фактори, що могли спровокувати розвиток хвороби. З’ясовує, коли і за яких обставин з’явилися болі, визначає характер та тривалість больового синдрому, його зв’язок із зовнішніми умовами.
• Об’єктивне обстеження. При огляді на ранніх стадіях суглоб зовні не змінено або незначно змінено. Пізніше визначається видима деформація, кісткові розростання на тилі та зовнішній поверхні, потовщення шкіри, ознаки запалення. Рухи обмежені. На пізніх стадіях навіть за незначних пасивних рухах виникає болючість.
• Рентгенографія стопи. Суглобова щілина звужена. Контури суглобових кінців кісток нерівні, виявляються остеофіти. У кістковій тканині можуть проглядатися вогнища розрідження, зумовлені формуванням кіст.

Інші інструментальні дослідження зазвичай не потрібні. У сумнівних випадках можливе проведення КТ стопи для уточнення характеру та тяжкості ураження. Ригідний плюснефаланговий суглоб диференціюють із больовим синдромом при вальгусній деформації великого пальця стопи, подагричним артритом.

На початкових стадіях можлива консервативна терапія. При прогресуванні ригідності та неефективності консервативних заходів потрібне хірургічне втручання із збереженням чи видаленням ураженого суглоба.

Консервативна терапія

Показана на 0 та 1 стадіях хвороби. Спрямована на усунення симптоматики, що не впливає на причини розвитку патології, не забезпечує повного одужання. Включає такі методики:

• Охоронний режим. Хворим рекомендують уникати тривалої ходьби та тривалого стояння, носити зручне взуття. За потреби довго перебувати в положенні на ногах слід робити перерви для відпочинку стоп.
• Ортопедичні пристрої. Здійснюють індивідуальний підбір ортопедичних устілок для підтримки склепіння стопи та плюснефалангового суглоба. За свідченнями виготовляють індивідуальне ортопедичне взуття.
• Немедикаментозні методи. Пацієнтам призначають курси масажу, проводять навчання самомасажу. Рекомендують регулярно виконувати комплекси ЛФК для м’язів стопи та гомілки. Використовують тейпування.
• Фізіотерапія. При болях ефективний електрофорез із новокаїном. Для усунення запалення, поліпшення місцевого обміну та стимуляції відновлення тканин застосовують ультразвук, лазеротерапію, магнітотерапію, ударно-хвильову терапію.
• Медикаментозне лікування. При болях та ознаках запалення показані НПЗЗ місцевого та загальної дії. При наполегливому больовому синдромі виконують блокади з глюкокортикоїдними засобами.

Хірургічні втручання

Всі оперативні методи, які застосовуються при ригідному великому пальці, можна розділити на дві групи – що передбачають збереження суглоба з відновленням його функції та передбачають видалення суглобових поверхонь зі створенням нерухомого зчленування або заміною ендопротезом. Найчастіше виробляються такі втручання:

• Видалення остеофітів (хейлектомія). Суглобозберігаючий спосіб корекції, суть якого полягає у висіченні кісткових розростань для відновлення рухливості зчленування. Рекомендований на 1 та 2 стадіях.
• Остеотомія. Операції Кесселя-Бонні та Уотермана – варіанти клиноподібної остеотомії I плюсневої кістки, які дозволяють збільшити обсяг рухів шляхом зміни конфігурації суглоба. Доповнюються видаленням кісткових розростань. Метод ефективний на 1-2 стадії.
• Артропластика. Суть операції полягає у частковому видаленні основної фаланги великого пальця. Методику застосовують на 3-4 стадіях у хворих похилого віку. У післяопераційному періоді здійснюють витяг для створення рубцевого з’єднання за збереження функціонально вигідного положення пальця.
• Артродез. “Золотий стандарт” лікування ригідного великого пальця. Суглобові поверхні кісток січуть, кістки з’єднують між собою. Після зрощення суглоб зникає, утворюється нерухоме з’єднання. Спосіб забезпечує усунення больового синдрому та полегшення ходьби на 3 та 4 стадіях.
• Ендопротезування. Суглобові поверхні замінюють металевими або пластиковими імплантатами. Віддалені результати втручання поки що вивчені недостатньо, тому методи використовують обмежено в осіб середнього та похилого віку з помірним чи незначним рівнем фізичної активності.

Період повного відновлення після хейлектомії займає близько місяця. Протягом цього часу пацієнт повинен обмежувати навантаження на стопу. Реабілітаційний період після решти операцій становить 6-8 тижнів. Для розвантаження стопи показано носіння взуття Барука. Надалі всім хворим рекомендується застосовувати спеціальні устілки або ортопедичне взуття.

Формування ригідного великого пальця вказує на тривалий патологічний процес у суглобі. Повне відновлення неможливе, проте консервативні заходи дають змогу уповільнити прогресування хвороби, а оперативні втручання забезпечують зникнення болів у стопі та збереження працездатності.

Профілактичні заходи включають попередження травм та ранній початок лікування захворювань суглоба, які можуть спричинити артроз. Рекомендується нормалізувати масу тіла, використовувати зручне взуття, уникати перевантажень стопи, за наявності сімейної схильності – застосовувати ортопедичні устілки.