Ринофарингіт

Ринофарингіт – переважно гострий, рідше хронічний запальний процес, що розвивається в слизовій оболонці носових ходів і задньої стінки глотки і виявляється закладеністю носа, ринореєю, першінням у горлі, сухим кашлем, іноді порушенням загального самопочуття. Основні причинні фактори – інфекція, професійні та побутові шкідливості, алергени. Діагностика включає збирання анамнезу, фізикальне та інструментальне обстеження (риноскопію, фарингоскопію, рентгенографію придаткових пазух носа), іноді проводиться ідентифікація збудника. Лікування симптоматичне: краплі в ніс, полоскання горла, відхаркувальні засоби, при інфекціях – противірусні та антибактеріальні препарати.

Ринофарингіт (назофарингіт) – гостре або хронічне запалення верхніх дихальних шляхів частіше за інфекційну природу з переважним ураженням слизової оболонки носових шляхів та глотки. Надзвичайно поширене. У 70-80% випадків викликається вірусами, є одним із основних клінічних проявів грипу та інших гострих респіраторних інфекцій. В осінньо-весняний період на захворювання страждає до 80% населення. Патологія може виявлятись у пацієнтів будь-якого віку, але частіше діагностується у дітей, що зумовлено віковими особливостями будови ЛОР-органів. Запальний процес у дітей та дорослих у більшості випадків не протікає ізольовано, а захоплює і носові шляхи, і горлянку. Можливий перехід захворювання на хронічну форму.

Патологія виникає при проникненні у верхні дихальні шляхи збудників інфекційних захворювань, дії алергенів, фізичних та хімічних подразників.

• Віруси. Основний збудник – риновірус (близько 50% всіх випадків гострого назофарингіту, частіше зустрічається у весняно-осінні місяці), а також аденовіруси, PC-(частіше взимку) та ECHO-віруси, віруси грипу та парагрипу, коронавіруси.
• Бактерії. Патологію провокують мікоплазми, хламідії, стрептококи, стафілококи, рідше – менінгококи (при носійстві та менінгококовому ринофарингіті). Бактеріальні агенти (в основному за рахунок стрептококів, а також асоціації кількох мікроорганізмів) частіше стають причиною розвитку фарингіту.
• Алергені, дратівливі речовини. Алергічний назофарингіт виникає при проникненні у верхні дихальні шляхи рослинних, побутових, грибкових, харчових алергенів, а також домашнього пилу, продуктів життєдіяльності тварин, птахів і комах, засобів побутової хімії, тютюнового диму і т. д. Переважна поразка глотки механічним та фізичним роздратуванням при прийомі гарячої (холодної) їжі та напоїв, вдиханні холодного або забрудненого шкідливими домішками повітря, курінні.

Сприятливими факторами, що сприяють розвитку запалення слизової носа та глотки, є переохолодження та неповноцінне харчування з дефіцитом вітамінів. Виникненню патології також сприяє забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами, утруднення носового дихання, наявність хронічних захворювань вуха, горла, носа та внутрішніх органів.

Інфекційні агенти, алергени та дратівливі фактори викликають пошкодження клітин миготливого епітелію порожнини носа та слизової оболонки задньої стінки глотки з розвитком запального процесу, стимуляцією чутливих нервових рецепторів, розширенням кровоносних судин, підвищенням проникності судинної стінки, посиленим виділенням. Спостерігається інфільтрація епітеліального та субмукозного шару слизової оболонки лімфоцитами, десквамація та скупчення випоту під епітелієм, поява ерозій слизової оболонки. Наявність болючого синдрому при фарингіті пояснюється багатою іннервацією задньої стінки глотки за участю чутливих, рухових і вегетативних гілок глоткового сплетення (мовоглоточний, блукаючий нерв, симпатичні волокна верхнього шийного ганглія).

При гострому назофарингіті інфекційної природи після короткого інкубаційного періоду (1-3 доби) виникає відчуття сухості та печіння в носових ходах, чхання, першіння у горлі, погіршення дихання через ніс, поверхневий кашель. Незабаром з’являються рясні слизові оболонки з носа, посилюється біль і першіння в горлі, можуть приєднуватися симптоми загального нездужання: головний біль, озноб, слабкість, пітливість. При переході запального процесу на слухові труби турбує біль і почуття закладеності у вухах, при ураженні приносових пазух – біль в області чола і перенісся, що посилюється при нахилі голови. На 4-6 день хвороби виділення з носа стають слизово-гнійними, густими, їхня кількість зменшується, відновлюється носове дихання, симптоми загальної інтоксикації зникають.

При алергічному назофарингіті більш виражені симптоми подразнення верхніх дихальних шляхів, що проявляється частими нападами чхання, ринореєю, кашлем з важковідділеним мокротинням, утрудненням дихання та почуттям нестачі повітря, а також ознаками алергічного процесу з боку інших органів і систем (кропив’янка, атопічний бронхіальна астма). При хронічному ринофарингіт загальна реакція організму не виражена. До основних симптомів захворювання можна віднести постійне почуття закладеності носа, відчуття сухості в глотці, першіння, покашлювання, часті ковтальні рухи, утруднення при тривалій розмові (необхідність прокашлятися, випити води). Ринофарингіт може ускладнюватися розвитком синуситу, отиту, ларингіту, бронхіту.

Правильна діагностика ринофарингіту вимагає ретельного збирання анамнезу з виявленням можливого етіологічного фактора, уважного фізикального обстеження пацієнта за участю лікаря-терапевта або педіатра, оториноларинголога, інфекціоніста, за необхідності призначення лабораторних та інструментальних досліджень. При проведенні риноскопії виявляється гіперемія та набухання слизової оболонки носа, звуження носових ходів, при затяжному та хронічному процесі – ознаки гіпертрофії чи атрофії.

При фарингоскопії поряд з гіперемією і набряклістю слизової задньої стінки глотки нерідко можна помітити наявність окремих лімфаденоїдних фолікулів у вигляді гранул яскраво-червоного кольору, що підносяться над поверхнею. Для ідентифікації збудника може проводитися дослідження відокремлюваного із зіва і носа (посів на живильні середовища, ПЛР). При розвитку ускладнень із переходом запального процесу на придаткові пазухи, бронхи та легені потрібна рентгенографія навколоносових пазух та органів грудної клітки. Диференціальна діагностика ринофарингіту проводиться з іншими захворюваннями ЛОР-органів (у тому числі з синуситами, чужорідними тілами носа, аденоїдами), інфекціями та алергічними реакціями.

Основні принципи лікування гострого назофарингіту – дотримання щадного режиму та дієти, використання медикаментів, що впливають на причинний фактор та прояви захворювання.

• Режим, дієта. У гострий період хвороби рекомендується постільний режим, рясне питво, повноцінне харчування, що включає багаті білком, вітамінами і мікроелементами продукти, що легко засвоюються.
• Симптоматичні засоби. Показано використання інтраназальних судинозвужувальних крапель (нафазоліну, ксилометазоліну, оксиметазоліну та ін.), протикашльових та жарознижувальних засобів, антигістамінних препаратів. Місцево для полоскання горла застосовуються розчини з антисептиками та лікарськими травами, виконується змащування та зрошення горла ізотонічними та спиртовими розчинами, при атрофічному процесі призначаються масляні препарати.
• Противірусні та антибактеріальні препарати. При вірусній етіології ринофарингітів можуть використовуватись інтерферони, амінокапронова кислота, ацикловір при герпесі, римантадин при грипі. При бактеріальній природі назофарингіту та розвитку ускладнень (синусит, бронхіт, пневмонія) призначаються антибіотики пеніцилінового ряду, макроліди, цефалоспорини.
• Фізіотерапевтичне лікування. При затяжних та хронічних ринофарингітах широко застосовуються такі методи фізіотерапії, як електрофорез із лікарськими препаратами, лазерна терапія, УВЧ та ультрафіолетове опромінення.

Госпіталізація потрібна лише за наявності ускладнень. Прогноз при гострому процесі сприятливий, при хронічних атрофічних назофарингітах необхідне систематичне проведення курсів лікування, що підтримують.