Риновірусна інфекція

Риновірусна інфекція – гостре вірусне ураження верхніх відділів респіраторного тракту – носа та носоглотки. Перебіг риновірусної інфекції характеризується загальноінфекційною симптоматикою (субфебрилітетом, позначенням, нездужанням), першінням у горлі, чханням, закладеністю та рясними виділеннями з носа, ломотою в області перенісся, відсутністю нюху. Діагноз риновірусної інфекції зазвичай встановлюється за клінічними даними; можливе проведення серологічних та вірусологічних досліджень. При риновірусній інфекції показані інстиляції судинозвужувальних крапель та інтерферону в ніс, гарячі ванни для ніг, прийом імунокоректорів, протизапальних, антигістамінних засобів.

Риновірусна інфекція – різновид ГРВІ, що викликається риновірусами і протікає у формі риніту та фарингіту. Перед риновірусної інфекції припадає від 25% до 40% всіх вірусних простудних захворювань. Захворюваність на риновірусну інфекцію серед різних вікових груп реєструється цілий рік, проте епідемічний підйом зазвичай відзначається у вересні та у квітні. Риновірусна інфекція більш характерна для країн з помірним та холодним кліматом. Протягом року людина може перехворіти на риновірусну інфекцію неодноразово. Риновірусна інфекція може провокувати розвиток хронічного бронхіту та бронхіальної астми у дітей та дорослих, тому актуальна не тільки для інфекційних хвороб, але також для пульмонології та педіатрії.

Етіологічними агентами, що викликають риновірусну інфекцію, виступають віруси сімейства пікорнавірусів. Розрізняють 113 серологічних типів риновірусів. Вірусні частинки збудників містять РНК; їхній діаметр становить 20-30 нм. Оптимальною для зростання риновірусів є температура 33-34 ° С (саме така температура підтримується в носових ходах людини). Разом з тим відсутність зовнішньої оболонки робить риновіруси малостійкими в умовах зміни температури, висушування, впливу деззасобів.

Резервуарами та розповсюджувачами риновірусної інфекції виступають носії збудника або хворі люди, які є заразними за добу до появи симптомів та протягом наступних 5-9 днів. Інфікування оточуючих відбувається переважно повітряно-краплинним шляхом. Контактно-побутова передача риновірусної інфекції через руки та предмети побуту, контаміновані назальним секретом хворого, не виключена, але на практиці реалізується вкрай рідко через нестійкість риновірусу у зовнішньому середовищі.

Сприйнятливість до риновірусної інфекції висока; спалахи частіше виникають у невеликих колективах (сім’ї, групі дитячого садка, шкільному класі тощо). Ризик захворюваності багато в чому залежить від преморбідного фону, стану імунітету, тривалості контакту з хворим чи вірусоносієм. Риновірус проникає в організм через слизову оболонку носових ходів, де розмножується в епітеліальних клітинах. Цим зумовлено розвиток місцевого вогнища запалення з вираженим набуханням, набряком та гіперсекрецією слизової оболонки носової порожнини, які досягають своєї максимальної виразності на 2-4 добу після зараження. Активізація місцевого та загального імунного захисту призводить до появи в назальному секреті хворих на специфічні IgA, а в крові – IgG. Цим пояснюється, що риновірусна інфекція зазвичай протікає у формі риніту та ринофарингіту. При ослабленні захисних факторів можливий розвиток вірусемії з появою інфекційно-токсичних симптомів.

Клінічні симптоми риновірусної інфекції розвиваються після короткочасного інкубаційного періоду (від 1 до 5 днів). У першу добу маніфестної стадії з’являється закладеність носа, рясні серозно-слизові виділення з носових ходів, підйом температури не вище 38 ° С, спобування, загальне нездужання. Інтоксикаційний синдром виражений слабко чи помірно; більший занепокоєння хворим доставляють катаральні прояви (порушення носового дихання, нежить, чхання, почуття першіння у горлі, покашлювання). Через сильне закінчення назального секрету і частого використання носової хустки відзначається гіперемія, лущення і мацерація шкіри навколо носових ходів, іноді на губах і напередодні носа з’являється герпес. Відзначається ін’єктованість кон’юнктив та склер, сльозотеча, гіперемія повік.

Зазвичай риновірусна інфекція триває 5-7 днів і закінчується повним одужанням без наслідків. При ускладненому сценарії розвитку риновірусної інфекції можливі болючість в області перенісся, відсутність смаку та нюху, біль у вусі та зниження слуху. Нашарування мікробної інфекції загрожує розвитком гаймориту, середнього отиту, ларингіту, трахеобронхіту, пневмонії. Крім цього, риновіруси здатні викликати загострення бронхіальної астми та ХОЗЛ.

Зазвичай риновірусна інфекція діагностується виключно за клінічними ознаками (рясна слизова оболонка ринорея, мацерація шкіри напередодні носа, легке нездужання, субфебрильна або нормальна температура тіла) та епідеміологічної обстановки в найближчому оточенні. При огляді зіва визначається гіперемія та набухання слизової ротоглотки, дрібна зернистість м’якого піднебіння.

Для уточнення етіологічного діагнозу може бути проведено виділення вірусу з носового слизу або змивів зі слизової оболонки носа на культурі тканин, проте через швидкоплинність риновірусної інфекції на практиці до нього вдаються рідко. Реакція імунофлюоресценції використовується з метою експрес-діагностики та дозволяє виявити антигени риновірусів в епітеліальних клітинах носових раковин. Риновірусну інфекцію необхідно відрізняти від грипу, парагрипу, аденовірусної, респіраторно-синцитіальної, коронавірусної інфекції. Також слід виключити алергічний риніт, стрептококовий назофарингіт, стороннє тіло носа. При ускладненому перебігу риновірусної інфекції може знадобитися консультація отоларинголога або пульмонолога.

Перебіг риновірусної інфекції зазвичай доброякісна; в більшості випадків захворювання усувається самостійно без специфічного лікування. При риновірусній інфекції рекомендується, головним чином, симптоматична терапія: рясне тепле питво, інстиляція в носові ходи судинозвужувальних препаратів та інтерферону, промивання носа сольовими розчинами, прийом протизапальних та антигістамінних препаратів, гарячі ванни для ніг. Розробка вакцини проти риновірусної інфекції утруднена через велику кількість серотипів риновірусу. Загальні протиепідемічні заходи аналогічні таким при інших ГРВІ (ізоляція хворих, часте провітрювання та вологе прибирання приміщень з деззасобами, кварцювання, профілактичний прийом імунокоректорів).