Сакроілеїт

Сакроілеїт – Запалення крижово-клубового суглоба. Супроводжується болями у нижній частині спини. Залежно від причини, характеру та поширеності запального процесу виділяють кілька форм сакроілеїту, що відрізняються за симптомами та течією. Причиною розвитку сакроілеїту може стати травма, тривале навантаження суглоба (наприклад, при вагітності, носінні тяжкості, сидячій роботі) вроджені вади розвитку (підвивих тазостегнового суглоба), пухлинні процеси, обмінні порушення, а також різні інфекції, як неспецифічні, так і специфічні , туберкульоз, бруцельоз). Крім того, сакроілеїт може спостерігатися при цілій низці аутоімунних захворювань. При асептичних сакроілеїтах лікування консервативне, при гнійних – частіше хірургічне.

Сакроілеїт (від лат. криж os sacrum + здухвинна кістка os ilium) – запальний процес в області крижово-клубового суглоба. Може бути самостійним захворюванням чи симптомом інших хвороб інфекційного чи аутоімунного характеру. Зазвичай сакроілеїт розвивається з одного боку. Двосторонній сакроілеїт може спостерігатися при бруцельозі (рідше – при туберкульозі) і є постійним симптомом при хворобі Бехтерева. План лікування та прогноз залежить від форми та причин розвитку сакроілеїту.

Крижово-клубовий суглоб – малорухливе зчленування, за допомогою якого таз з’єднується з хребтом за допомогою вушкоподібних суглобів, розташованих на бічних поверхнях крижів. Суглоб утримується за рахунок найміцніших зв’язок людського тіла – міжкісткових крижово-поперекових зв’язок, коротких широких пучків, які з одного боку прикріплюються до крижів, а з іншого до клубової бугристості.

Хрестець – це другий знизу відділ хребта (нижче за нього знаходиться куприк). Діти крижові хребці розташовуються окремо друг від друга. Потім у віці 18-25 років ці хребці зростаються між собою, утворюючи єдину масивну кістку. При вроджених аномаліях розвитку (спина біфіду) зрощення може бути неповним.

Залежно від поширеності запального процесу виділяють такі види сакроілеїту: синовіт (запалення синовіальної оболонки), остеоартрит (запалення суглобових поверхонь) та панартрит (запалення всіх тканин суглоба).

Залежно від характеру запалення розрізняють:

• неспецифічний (гнійний) сакроілеїт;
• специфічний сакроілеїт (при сифілісі, туберкульозі та бруцельозі);
• асептичний (інфекційно-алергічний) сакроілеїт, що розвивається при аутоімунних захворюваннях;
• сакроілеїт неінфекційної природи, зумовлений дегенеративно-дистрофічними процесами в ділянці суглоба (після травм, при перевантаженнях, обмінних порушеннях та вадах розвитку) або запаленням крижово-поперекового зв’язування.

Причиною виникнення сакроілеїту може стати прорив гнійного вогнища, остеомієліт чи безпосереднє інфікування суглоба при відкритій травмі. Гнійний сакроілеїт зазвичай односторонній. Початок сакроілеїту гострий, спостерігається бурхлива течія з ознобом, значним підвищенням температури тіла та різкими болями внизу живота та в спині на стороні ураження. Стан хворого із сакроілеїтом швидко погіршується, розвивається важка інтоксикація.

Через біль пацієнт із сакроілеїтом приймає вимушене становище, згинаючи ноги в тазостегнових та колінних суглобах. При пальпації виявляється різка болючість в ділянці крижово-клубового суглоба. Болі посилюються при розгинанні ноги на стороні ураження та тиску на крила клубових кісток. В аналізах крові при гнійному сакроїлеїті визначається збільшення ШОЕ та виражений лейкоцитоз.

При слабко виражених місцевих клінічних проявах на ранніх стадіях сакроілеїт іноді приймають за гостре інфекційне захворювання (особливо у дітей). Постановка діагнозу сакроілеїт також може бути утруднена через не надто явну рентгенологічну картину або пізню появу виражених змін на рентгенограмі. На рентгенограмі при сакроілеїті може виявлятися розширення суглобової щілини, а також помірний остеопороз у ділянці суглобових відділів здухвинної кістки та крижів.

Гній, що накопичується в порожнині суглоба, може прориватися до сусідніх органів і тканин, утворюючи гнійні затіки. Якщо затік формується в порожнині тазу, при ректальному дослідженні визначається еластична хвороблива освіта з ділянкою флюктуації. При формуванні затіку в сідничній ділянці виникає набряк і болючість в ділянці сідниці. При проникненні гною в хребетний канал можливе ураження спинномозкових оболонок та спинного мозку.

Лікування гнійного сакроілеїту проводиться за умов хірургічного відділення. На ранніх стадіях призначаються антибіотики, проводиться дезінтоксикаційна терапія. Формування гнійного осередку при сакроілеїті є показанням для резекції суглоба.

Сакроілеїт при туберкульозі спостерігається досить рідко, як правило, протікає підгостро або хронічно. Інфекція зазвичай поширюється з первинного вогнища, яке знаходиться або в крижах, або в області суглобових поверхонь клубової кістки. Поразка може бути як одностороннім, і двостороннім.

Пацієнти з сакроілеїтом пред’являють скарги на біль неясної локалізації в області тазу, а також під час сідничного нерва. У дітей можливі відбиті болі в колінному та кульшовому суглобі. Спостерігається скутість, оскільки хворі на сакроілеїт намагаються щадити уражену область при рухах. У ряді випадків можливі вторинні деформації у вигляді сколіозу та зменшення поперекового лордозу. При пальпації виявляється помірна болючість. Місцева температура підвищена при туберкульозному сакроілеїті. Через деякий час виникає інфільтрація м’яких тканин над осередком запалення.

У ¾ випадків туберкульозний сакроілеїт ускладнюється формуванням натічних абсцесів у ділянці стегна. При цьому майже половина натічників супроводжується утворенням нориць. На рентгенограмі при сакроілеїті визначається виражена деструкція в ділянці клубової кістки або крижів. Секвестри можуть займати третину і більш ураженої кістки. Контури суглоба розмиті, краї з’їдено. У деяких випадках спостерігається часткове або повне зникнення суглобової щілини.

Лікування сакроілеїту проводиться в умовах туберкульозного відділення. Виконується іммобілізація, призначається специфічна консервативна терапія. В окремих випадках туберкульозного сакроілеїту показана хірургічна операція – резекція крижово-клубового зчленування.

При вторинному сифілісі сакроілеїт розвивається рідко і зазвичай протікає у вигляді артралгії, що швидко проходить під впливом специфічної антибіотикотерапії. При третинному сифілісі може спостерігатись гуммозний сакроілеїт у вигляді синовіту або остеоартриту. Відзначаються нерізкі болі (переважно нічні) та деяка скутість через те, що пацієнт щадить уражену ділянку.

При синовіті зміни на рентгенограмі не виявляються. При остеоартриті рентгенологічна картина може значно відрізнятися від незначних змін до часткового або повного руйнування суглобових поверхонь. Лікування сакроілеїту специфічне, в умовах шкірно-венерологічного відділення. Слід зазначити, що нині третинний сифіліс зустрічається дуже рідко, тому такий сакроілеїт відноситься до категорії мало поширених.

Зазвичай ураження суглобів при бруцельозі носить минущий характер і протікає у вигляді летких артралгій. Однак у деяких випадках спостерігається стійке, тривале запалення, що важко піддається лікуванню, у вигляді синовіту, перепараартриту, артриту або остеоартриту. При цьому сакроілеїт спостерігається досить часто (42% від загальної кількості уражень суглобів).

Сакроілеїт при бруцельозі може бути як одностороннім, так і двостороннім. Пацієнт із сакроілеїтом пред’являє скарги на болючість у крижово-клубовій ділянці, що посилюється при рухах, особливо – при розгинанні та згинанні хребта. Відзначається ригідність та скутість. Виявляється позитивний симптом Ласега (симптом натягу) – поява або посилення болю по задній поверхні стегна у момент, коли пацієнт піднімає випрямлену ногу. На рентгенограмі при бруцельозному сакроілеїті змін немає навіть за наявності вираженої клінічної симптоматики.

Лікування сакроілеїту зазвичай консервативне. Проводиться специфічна терапія з використанням кількох антибіотиків, призначається вакцинотерапія у поєднанні з протизапальними та симптоматичними засобами. При підгострому та хронічному сакроілеїті показано фізіотерапію та санаторно-курортне лікування.

Асептичний сакроілеїт може спостерігатися при багатьох ревматичних захворюваннях, у тому числі – при псоріатичному артриті та хворобі Рейтера. Двосторонній сакроілеїт має особливе діагностичне значення при хворобі Бехтерева, оскільки рентгенологічні зміни в обох крижово-клубових зчленування в цьому випадку виявляються на початкових стадіях – ще до формування зрощень між хребцями. Характерна для сакроілеїту рентгенологічна картина в таких випадках забезпечує ранню постановку діагнозу і дозволяє розпочати лікування максимально сприятливий для цього період.

На першій стадії сакроілеїту на рентгенограмі визначається помірний субхондральний склероз та розширення суглобової щілини. Контури зчленувань нечіткі. На другій стадії сакроілеїту субхондроз стає вираженим, суглобова щілина звужується, визначаються поодинокі ерозії. На третій формується частковий, а на четвертій – повний анкілоз крижово-клубових суглобів.

Клінічні прояви сакроілеїту неяскраві. Сакроілеїт при хворобі Бехтерєва супроводжується слабким або помірним болем у сідницях, що віддає в стегно. Болі посилюються у спокої та слабшають при рухах. Пацієнти відзначають ранкову скутість, що зникає після фізичного навантаження.

При виявленні характерних для сакролеїту змін на рентгенівських знімках проводиться додаткове обстеження, що включає спеціальні функціональні проби, рентгенографію хребта і лабораторні дослідження. При підтвердженні діагнозу сакроілеїт призначається комплексна терапія: нестероїдні протизапальні препарати, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, санаторно-курортне лікування.

Строго кажучи, неінфекційні ураження крижово-клубового зчленування не є сакроілеїтом, оскільки в таких випадках спостерігаються або артрозні зміни крижово-клубового суглоба, або запалення крижово-клубової зв’язки. Однак у клінічній практиці в подібних випадках нерідко виставляється діагноз «сакроілеїт неясної етіології».

Такі патологічні зміни можуть бути зумовлені попередніми травмами, постійним навантаженням суглоба внаслідок вагітності, занять спортом, носіння тяжкості або сидячої роботи. Ризик розвитку даної патології зростає при порушенні постави (збільшенні кута попереково-крижового переходу), клиноподібному диску між крижом і п’ятим поперековим хребцем, а також при незарощенні дуги п’ятого поперекового хребця.

Пацієнти пред’являють скарги на нападоподібний або спонтанний біль в області крижів, що зазвичай посилюється при рухах, тривалому стоянні, сидінні або нахилах допереду. Можлива іррадіація в поперек, стегно або сідницю. При огляді виявляється слабка або помірна болючість у ділянці поразки та деяка скутість. В окремих випадках розвивається качина хода (розхитування з боку в бік при ходьбі). Патогномонічний є симптом Фергасона: пацієнт встає на стілець спочатку здоровою, а потім хворою ногою, після чого сходить зі стільця, опускаючи спочатку здорову, а потім хвору ногу. При цьому виникає біль в області крижово-клубового зчленування.

При артрозі на рентгенограмі спостерігається звуження суглобової щілини, остеосклероз та деформація суглоба. При запаленні зв’язки зміни відсутні. Лікування спрямоване на усунення запалення та болю. Призначаються НПЗП та фізіотерапевтичні процедури, при вираженому больовому синдромі виконуються блокади. Хворим рекомендують обмежити фізичне навантаження. Вагітним, що страждає на сакроілеїт, показано носіння спеціальних бандажів для розвантаження попереково-крижового відділу.