Сактосальпінкс

Сактосальпінкс – мішчасте утворення, що виникло в результаті скупчення рідини в просвіті маткової труби. При гострій течії характеризується підвищенням температури та болем у пахвинній ділянці, при хронічному – безпліддям та відчуттям тяжкості в нижній частині живота. У деяких випадках при млявому процесі можливі помірні тазові болі та періодичні водянисті вагінальні виділення. Для діагностики використовують гінекологічний огляд, гістеросальпінгографію та ультразвукову гістеросальпінгоскопію, лапароскопію та фертилоскопію. Лікування найчастіше хірургічне із попереднім призначенням антибіотиків. Рекомендована трубна пластика або тубектомія.

За даними різних досліджень у сфері акушерства та гінекології, поширеність сактосальпінксу у пацієнток, які не можуть завагітніти, становить від 7,3 до 28%. Найчастіше захворювання стає випадковою знахідкою під час комплексного обстеження щодо безпліддя. Скупчення серозного ексудату або гною в одній або обох трубах фалопієвих зазвичай виявляють у жінок молодого віку (до 30 років), що пов’язано з особливостями їх сексуальної поведінки. Сактосальпінкс практично ніколи не буває первинним, зазвичай ускладнює перебіг іншої гінекологічної патології, насамперед запальних захворювань, викликаних специфічними та неспецифічними інфекціями.

Серозна рідина чи гній накопичуються у просвіті маткових труб за наявності перешкод до її відтоку за умов нормальної чи підвищеної секреції. Основними причинами розвитку сактосальпінксу є:

• Запальні процеси. При хронічних сальпінгітах та сальпінгоофоритах усередині труб утворюються спайки, здатні перекривати ампулярну частину, просвіт та вихід у порожнину матки. Зазвичай спайковий процес розвивається при хронічних запаленнях, хоча може стати результатом гострого процесу. Спайки виникають при неспецифічних інфекціях та ЗПСШ (хламідіозі, гонореї, мікоплазмозі, сифілісі, генітальному герпесі та ін.).
• Інвазивні маніпуляції. Поштовхом до формування синехій стають інвазивні діагностичні та лікувальні маніпуляції на жіночих статевих органах. Сполучнотканинні зрощення в інтрамуральній частині утворюються після абортів та діагностичних вишкрібань. Формуванню синехій у всіх відділах труби сприяє гістеросальпінгографія, кимопертубація, гідротубація, реконструктивні операції при трубному безплідді.
• Ендометріоз фалопієвих труб. При циклічному функціонуванні ендометріоїдних розростань у трубах підтримується асептичне запалення. В результаті відбувається як формування спайок, так і підвищене утворення секрету слизової оболонки. Крім того, в просвіт труби періодично потрапляють тканини, що відторгаються, і кров.
• Рак труби чи матки. Вихід у маткову порожнину може механічно перекриватися за рахунок зростання об’ємного новоутворення. Залежно від гістологічного складу та локалізації пухлини іноді процес посилюється підвищеним утворенням трубного секрету.

Факторами, що схильні до розвитку сактосальпінксу, є часта зміна партнерів і незахищений секс. До групи ризику також належать жінки, які займаються важкою фізичною працею та працюють в умовах постійного переохолодження.

Механізм формування сактосальпінкса заснований на дисбалансі між секрецією та відпливом рідини з фалопієвих труб. У нормі слизова оболонка виробляє невелику кількість ексудату, який завдяки скороченню м’язових волокон безперешкодно виводиться у матку. За наявності синехій або обтурації пухлиною відтік серозної рідини спочатку порушується, а з прогресуванням сактосальпінкса повністю припиняється. Додатковою ланкою патогенезу стає посилення секреції епітелієм слизової оболонки при запальних захворюваннях, ендометріозі та неоплазія. Приєднання інфекції часто супроводжується накопиченням гнійного секрету.

При систематизації захворювання враховують такі критерії, як тип секрету, локалізація, особливості будови, характер перебігу та можливість відтоку ексудату. Розрізняють такі види сактосальпінксу:

За типом секрету:

• Серозний (гідросальпінкс). Накопичення серозної рідини відбувається при порушеному відтоку та відсутності запалення, його асептичному характері та на початку інфекційного процесу.
• Гнійний (піосальпінкс). Гній у фалопієвій трубі накопичується при ускладненні сактосальпінксу неспецифічним або специфічним запаленням.

По локалізації:

• Односторонній. Виявляється затримкою ексудату в одній із труб. Може бути право- або лівостороннім.
• Двосторонній. У патологічний процес залучені обидві фалопієві труби.

За особливостями будови:

• Простий. Представлений однією порожниною з ексудатом.
• Фолікулярний. Складається з кількох порожнин, розділених зрощення.

За течією:

• Гострий (активний). Відрізняється бурхливим перебігом, вираженою симптоматикою та швидким формуванням порожнини з рідиною.
• Хронічний (млявий). Розвивається поступово, протікає безсимптомно чи з мінімальними скаргами.

За можливостями відтоку рідини:

• Постійна. Самостійний відтік ексудату неможливий.
• Вентильований. Рідина періодично мимоволі виливається в матку.

Клініка захворювання визначається особливостями перебігу. Гострий сактосальпінкс виникає рідко, проявляється гіпертермією та больовим синдромом. Виразність гіпертермії залежить від характеру ексудату. При серозному запаленні температура підвищується до субфебрильних цифр, при серозно-гнійному – до +38 ° С, при гнійному – +39 ° С і вище. Біль локалізується в області паху з однієї або двох сторін, відчувається як розпираючий або пульсуючий. Пацієнтка може відчувати слабкість, розбитість, прискорене серцебиття. Іноді відзначається підвищена пітливість та гарячковий рум’янець на щоках.

Хронічний сактосальпінкс протікає переважно безсимптомно. Нерідко його єдиною ознакою стає безпліддя. При великих за обсягом утвореннях у жінки виникає відчуття тяжкості та розпирання внизу живота. Якщо захворювання поєднується зі спайками малого тазу, характерний синдром хронічного тазового болю, що посилюється при навантаженнях, переохолодженні під час статевого акту. Температура підвищується тільки при загостренні запального процесу та рідко досягає високих цифр. При поширенні запалення на тканину яєчників можливе порушення менструального циклу (олігоменорея, альгодисменорея, нерегулярні місячні). Типовою ознакою вентильованого сактосальпінкса є періодичні рясні рідкі виділення з піхви.

Основне ускладнення двостороннього сактосальпінксу – трубне безпліддя. Оскільки накопичення рідини зазвичай відбувається при повній непрохідності труб, яйцеклітина не може потрапити в ампулярну частину і далі в матку, запліднення та імплантація стають неможливими. У 5-7% випадків (частіше при вентильованому сактосальпінксі) вагітність може настати, проте підвищується ризик її ектопічної трубної локалізації. Грізним ускладненням захворювання є розрив труби та попадання її вмісту на очеревину. У таких випадках зазвичай розвиваються пельвіоперитоніт і перитоніт, які особливо важко протікають при піосальпінксі, що розірвався. Іноді гній проривається у піхву, сечовий міхур, пряму кишку або накопичується у вигляді ізольованого абсцесу дугласового простору.

Оскільки симптоматика сактосальпінкса не є патогномонічною, для встановлення діагнозу призначають дослідження, що дозволяють виявити скупчення рідини в матковій трубі. Найбільш інформативними є наступні методи діагностики:

• Огляд крісла. При бімануальному обстеженні в області придатків з однієї або двох сторін пальпується об’ємне безболісне тугоеластичне утворення з гладкою поверхнею.
• УЗД тазових органів. Між яєчниками та маткою визначається об’ємна рідинна структура. Складки маткових труб згладжені або відсутні.
• Ультразвукова гістеросальпінгоскопія. Про ймовірний сактосальпінкс свідчить накопичення рідини в матці та розширення її порожнини.
• Гістеросальпінгографія. При постійному варіанті хвороби контрастна речовина не надходить в одну або обидві труби і накопичується в матці. При вентильному сактосальпінксі уражена труба визначається як розширена, колбоподібна.
• Ендоскопічні методи. Традиційна лапароскопія і фертилоскопія з введенням ендоскопа через мікророзріз у піхву дозволяють побачити розширену трубу з рідиною, що накопичилася в ній, виявити спайки і вогнища ендометріозу в порожнині таза.

На додаток до інструментальних досліджень застосовують методи лабораторної діагностики. Особливо показовими є результати ПЛР, що дозволяє виявити гонококів, спірохет, хламідій, уреаплазм, мікоплазм, трихомонад та інших можливих збудників урогенних інфекцій, на тлі яких виник сактосальпінкс. Диференціальна діагностика проводиться з іншими захворюваннями жіночих статевих органів — сальпінгітом, оофоритом, сальпінгоофоритом, ендометритом, ендометріозом, спайковою хворобою тазу, туберкульозом і новоутвореннями яєчників, труб, матки та інших тазових органів, апендикулярних абсцес. залучають онкогінеколога, урогінеколога, хірурга, фтизіатра.

Вибір лікарської тактики визначається клінічною фазою захворювання, обсягом та структурою порожнинного утворення, віком та репродуктивними планами пацієнтки. Оскільки у більшості випадків сактосальпінкс формується на фоні запалення, першим етапом лікування є консервативна терапія антибактеріальними препаратами. При виборі антибіотика враховують вид та чутливість інфекційного агента. Антибіотикотерапію доповнюють призначенням десенсибілізуючих, імуномодулюючих засобів, що розсмоктують, вітамінно-мінеральних комплексів, фізіотерапевтичних методик. При больовому синдромі показано призначення нестероїдних протизапальних препаратів.

Після усунення запалення визначають тактику хірургічного втручання. З урахуванням ступеня облітерації труби, схильності сактосальпінкса до рецидивування та планів жінки щодо народження дитини рекомендовано наступні операції:

• Лапароскопічна реоклюзія. Виконання сальпінгостомії та сальпінгонеостомії зі створенням альтернативного отвору, накладання сальпінго-сальпінгоанастомозу, пересадка труби в іншу ділянку матки у ряді випадків дозволяють відновити евакуацію ексудату та ліквідувати сактосальпінкс.
• Лапаротомічна або лапароскопічна тубектомія. Якщо освіта має великі розміри, пластика виявилася неефективною, виник рецидив захворювання або вік жінки перевищує 35 років, показано видалення труби (тубектомія). За бажання пацієнтки завагітніти в подальшому застосовують один із методів ЕКЗ.

Прогноз при неускладненому перебігу та своєчасному адекватному лікуванні сприятливий. Певний ризик життя виникає лише за розриві мешотчатого освіти. Однак репродуктивну функцію при сактосальпінкс вдається відновити менш ніж у половини пацієнток. За різними даними, результативність пластичних операцій становить від 20 до 60%, при цьому суттєво зростає ризик розвитку трубної позаматкової вагітності. У профілактичних цілях рекомендовано періодичні огляди гінеколога для своєчасного виявлення та лікування захворювань жіночої статевої сфери. Важливим є відповідальний підхід до планування вагітності з обмеженням випадкових інтимних зв’язків та використанням бар’єрної контрацепції, відмова від необґрунтованих інвазивних втручань.