Саркопенічне ожиріння

Саркопенічне ожиріння – це зниження м’язової маси та сили (саркопенія), що виникає одночасно із збільшенням відсотка жирової тканини понад 25% від загальної ваги тіла у чоловіків, понад 35% – у жінок. Захворювання в основному спостерігається у людей похилого віку і пов’язане з природними віковими змінами. Симптоми патології неспецифічні: підвищена стомлюваність, погана переносимість фізичних навантажень, збільшення кола живота та ваги тіла. Для діагностики використовують дані антропометрії, функціональних тестів, біоімпедансного аналізу та рентгенівської абсорбціометрії. Лікування включає дієтотерапію, фізичну активність, прийом комплексів з вітамінами та амінокислотами.

Старіння населення та збільшення кількості пацієнтів із надмірною масою тіла – основні фактори, які пояснюють актуальність саркопенічного ожиріння (СО) у практичній геріатрії. Серед людей старше 65 років проблема зустрічається приблизно у 14% жінок та 10% чоловіків, а у групі старше 75 років поширеність патології досягає 20-23%. У 2022 році Європейська асоціація з вивчення ожиріння спільно з Європейським товариством з клінічного харчування та обміну речовин випустила перші офіційні рекомендації щодо саркопенічного ожиріння. Однак захворювання вимагає подальшого вивчення та розробки ефективних стратегій корекції.

Ключовим фактором саркопенічного ожиріння називають фізіологічне старіння. Після 40 років поступово зменшується м’язова маса, тому до похилого віку знижується фізична активність та витривалість. Гіподинамія у поєднанні із уповільненням основного обміну та захворюваннями, що впливають на метаболізм, викликає набір зайвої ваги. Однак такий тип ожиріння може зустрічатися у різному віці на тлі певних факторів ризику:

• Особливості способу життя. Неправильне харчування з високим споживанням насичених жирів, цукру, готових страв та фастфуду викликає порушення в обміні речовин, надмірне відкладення жиру. Серйозну проблему становить малорухливий спосіб життя: постійне використання громадського чи особистого транспорту, відсутність піших прогулянок, відмова від занять спортом вдома чи залі.
• Дефіцит вітаміну D. При гіповітамінозі холекальциферолу погіршуються репаративні можливості м’язової тканини, зменшується синтез білка та активність регуляторних факторів. Внаслідок цього знижується м’язова сила та виникає атрофія мускулатури. Нестача вітаміну також пов’язана з інсулінорезистентністю, що стає причиною набору ваги.
• Тривала іммобілізація. Саркопенічне ожиріння нерідко виникає при інфекційних та неінфекційних хворобах, які супроводжуються слабкістю та необхідністю дотримуватися постільного режиму. При цьому абсолютне збільшення ваги може бути незначним, але відбувається суттєва зміна співвідношення жирового та м’язового компонента.
• Неврологічні порушення. Саркопенічне ожиріння спостерігається при порушеннях нервово-м’язової передачі, парезах та паралічах, у тому числі при вроджених патологіях (дитячий церебральний параліч). Первинною проблемою у разі виступає м’язова атрофія чи недорозвинення мускулатури.

Механізм розвитку саркопенічного ожиріння поки що недостатньо вивчений. Ключовим фактором називають запалення. Жирові клітини виробляють біоактивні молекули адипокінів, які провокують підвищення рівня прозапальних речовин: інтерферонів, інтерлейкінів, фактора некрозу пухлин. У відповідь на це в м’язовій тканині знижується синтез глікогену та білків, відкладаються жири (міостеатоз), активізуються запальні реакції.

Важливу роль у патогенезі хвороби відіграють біоактивні сполуки міокіни, які виробляються у м’язах та впливають на обмін речовин. При зниженні рівня міонектину порушується захоплення та транспортування тригліцеридів, зменшується депо ліпідів у печінці та збільшується їх вміст у жировій тканині. Дефіцит ірізину пов’язаний із підвищеним ризиком інсулінорезистентності, порушеннями обміну жирних кислот.

Саркопенічне ожиріння найчастіше розвивається за вісцеральним типом, що вважається найбільш несприятливим варіантом. Відкладення жиру в ділянці живота та між внутрішніми органами викликає підвищення рівня лептину, порушення процесів синтезу білків, дисбаланс різних фракцій ліпопротеїдів. У людей із такою проблемою зростає коефіцієнт атерогенності, що вказує на ймовірність кардіоваскулярних захворювань.

Однією з перших ознак є зниження фізичних можливостей: нездатність виконувати посильну роботу з дому, слабкість у тілі, скорочення тривалості і частоти прогулянок. Люди помічають, що їм стало складніше справлятися зі звичними завданнями, а після незначного навантаження виникає виразна втома та потреба у відпочинку. Такі симптоми сприймаються як природний наслідок старіння, тому багато пацієнтів не звертаються до лікаря.

Незважаючи на присутність слова “ожиріння” у діагнозі, значний набір ваги спостерігається не у всіх хворих. Зміни складу тіла найчастіше відбуваються за рахунок порушення нормального співвідношення між кількістю жирових відкладень та м’язової тканини. Оскільки м’язи більш щільні та важкі, ніж жир, характерно збільшення кіл тіла без істотної зміни маси.

Саркопенічне ожиріння розглядається як унікальне клінічне явище, при якому негативні ефекти надмірної ваги та саркопонії посилюють вплив один одного. У пацієнтів у 3-4 рази зростає ймовірність інвалідизації та нездатності виконувати побутові завдання порівняно з людьми такого ж віку, які не мають ознак СО. Хворі перебувають у групі високого ризику розвитку метаболічного синдрому та цукрового діабету 2-го типу.

Захворювання асоційоване з підвищеним ризиком розвитку кардіоваскулярних захворювань та їх ускладнень: інфаркту міокарда, ішемічного інсульту, гіпертонічного кризу. Стан посилює перебіг наявних хронічних хвороб, сприяє їх декомпенсації та зниженню відповіді на медикаментозну терапію. Внаслідок цього саркопенічне ожиріння на 29% підвищує ймовірність смерті людей похилого віку від усіх причин.

Постановка діагнозу починається з консультації терапевта чи ендокринолога, за показаннями до обстеження залучають лікаря-геріатра. При огляді уточнюють спосіб життя та фізичну активність, наявність хронічних захворювань та інших факторів ризику. Проводять стандартну антропометрію, оцінюють індекс маси тіла (ІМТ), який при саркопенічному ожирінні зазвичай перевищує 25 одиниць. Далі призначаються уточнюючі методи:

• Біоімпедансний аналіз. Простий, доступний та безпечний спосіб дослідження складу тіла, який показує процентний вміст м’язів, жиру, води. При СО кількість мускулатури буде нижчою за вікову норму, рівень жирової клітковини – понад 35% у пацієнтів жіночої статі, та понад 25% у чоловіків.
• Функціональна діагностика. Для оцінки м’язової сили та витривалості використовують спеціальний опитувальник SARC-F (метод скринінгу саркопонії), динамометрію кистей рук, тест 5-кратного вставання зі стільця. Також застосовують 6-хвилинний тест ходьби, оцінку швидкості ходьби на короткі відстані, дослідження здатності підніматися сходами.
• Ультразвукове дослідження. Методику використовують для скринінгової діагностики м’язової атрофії. За допомогою ультразвукових хвиль вимірюють товщину м’яза, оцінюють її жорсткість та еластичність, визначають ознаки жирових включень у м’язах. Для оцінки функціональних характеристик м’язової тканини проводиться компресійна ехосонографія.
• Рентгенологічні методи. Комп’ютерна томографія всього тіла вважається «золотим стандартом» діагностики саркопонії та пов’язаного з нею ожиріння. Проте у клінічній практиці КТ використовується рідко. Як більш доступну альтернативу проводять двоенергетичну рентгенівську абсорбціометрію.

Немедикаментозна терапія

Дієтотерапія, яка становить основу корекції ваги, не може повною мірою використовуватися у пацієнтів з саркопенією, оскільки суворі харчові обмеження загрожують подальшою втратою обсягу мускулатури. Схуднення рекомендується хворим на ІМТ понад 30. Воно має бути повільним і плавним – втрата не більше 8-10% вихідної ваги за 6 місяців. Для цього призначається дієта з високим вмістом білка (1,2 г/кг ваги) та дефіцитом добової калорійності на 200-500 ккал.

Другий аспект терапії при саркопенічному ожирінні – фізична активність. Регулярні аеробні вправи уповільнюють вікову втрату м’язової маси, покращують кровообіг, активізують синтез білка. Ліквідація гіподинамії сприяє зниженню інсулінорезистентності, покращує контроль за перебігом метаболічного синдрому. Для пацієнтів з вираженою саркопенією та ожирінням програма ЛФК підбирається індивідуально.

Фармакотерапія

Для збереження функціональності м’язів призначають біоактивні добавки: ліпоєву кислоту, ресвератрол, вітаміни С, Д3 та Е. Доцільність застосування таких препаратів визначається лікарем індивідуально. При порушеннях обміну глюкози проводиться пероральна цукрознижувальна терапія. Запропоновано нові методи лікування: селективні модулятори андрогенових рецепторів, антитіла до міостатину, аналоги греліну, але вони потребують подальшого вивчення.

Саркопенічне ожиріння пов’язане з високим ризиком небезпечних ендокринних та серцево-судинних патологій, а існуючі стратегії його лікування потребують доопрацювання. Прогноз залежить від ступеня саркопонії та ожиріння, наявності супутніх захворювань, рівня самостійності та рухливості пацієнта. Для профілактики рекомендується боротьба з гіподинамією та збалансоване харчування у літньому віці, уникнення тривалого постільного режиму (по можливості).