Саркопенія

Саркопенія – Це патологічний стан, асоційований з віком, що характеризується зниженням маси скелетної мускулатури. Клінічно проявляється зменшенням м’язової сили та функціональності. Може призвести до проблем із самообслуговуванням, інвалідності та навіть смерті. Діагноз саркопонії ставиться за допомогою досліджень, що вимірюють м’язову силу та масу, а також спеціально розроблених тестів. Як лікування призначаються регулярні фізичні вправи, корекція харчування (збільшення у раціоні білкових продуктів), вітамін Д. У важких випадках застосовують анаболічні стероїди, гормон росту.

Саркопенія (від грецького “sarx” – тіло, плоть + “penia” – зниження) – дегенеративний процес, при якому відбувається поступова втрата функціональних м’язових волокон. Використовувати цей термін вперше запропонував американський лікар І. Розенберг у 1989 році. Атрофічні зміни у м’язах, пов’язані з віком, відомі дуже давно. Однак саркопенія лише у 2016 році була виділена у самостійну нозологічну одиницю та включена до міжнародної класифікації хвороб. У 2009 році було створено Європейську робочу групу зі саркопенії у старих людей (EWGSOP). Поширеність патології становить 30% серед осіб 60-річного віку та близько 50% серед населення віком від 80 років. Співвідношення чоловіків та жінок 1:1.

Даний стан вважається наслідком інволютивних та нейродегенеративних явищ, що відбуваються при старінні як у всьому організмі загалом, так і в кістякових м’язах. До них відносяться зниження здатності до регенерації міосателітних клітин, погіршення функціонування нервово-м’язових синапсів і т. д. Важливу роль відіграє вікова недостатність гормонів, що активують анаболічні процеси у м’язах – тестостерону, соматотропіну, інсуліноподібного фактора росту-1.

До факторів, що посилюють м’язову дистрофію, відносяться низька фізична активність, дефіцит вітаміну Д. Несприятливу дію надає і недостатнє надходження білка з їжею, яке може бути викликане як неправильним складанням свого раціону, так і патологіями шлунково-кишкового тракту, що перешкоджають нормально хронічним панкреатитом, хворобою Крона, целіакією). До саркопонії також призводять хронічні захворювання – ревматоїдний артрит, хронічна обструктивна хвороба легень, тяжкі хвороби печінки.

Механізм змін у м’язовій тканині при саркопонії складний. З одного боку, є безпосередньо пов’язана зі старінням фізіологічна дія апоптозу (запрограмованої клітинної загибелі), з іншого – вплив численних факторів, що прискорюють апоптоз. Дефіцит анаболічних гормонів, вітаміну D, амінокислот зрушує баланс між синтезом та розпадом білків у м’язах у бік останнього. Недостатня фізична активність погіршує кровообіг м’язів, що порушує біогенез мітохондрій у м’язових клітинах та запускає окислювальний стрес, що ушкоджує клітинні мембрани.

Медіатори, що виробляються, і цитокіни (інтерлейкін-6, С-реактивний білок, адипонектин) при хронічних запальних захворюваннях також сприяють дисметаболізму в міоцитах. Останнім часом провідне патогенетичне значення приділяється білку міостатину, що гальмує регенерацію м’язових волокон. Результатом цих процесів є зменшення кількості, обсягу міофібрил, заміщення їх жирової та сполучної тканини.

Традиційно саркопенія вважається хворобою літніх людей і в переважній більшості випадків зустрічається у людей старше 60 років. Вона часто поєднується зі старечою астенією, кахексією. Разом з тим, виділяють первинну саркопенію, що супроводжує старіння, та вторинну, яка розвивається при деяких хронічних хворобах (печінкової недостатності, ревматоїдному артриті). Також існують такі фенотипічні форми:

• Ізольована. Є тільки зменшення м’язової маси та сили.
• Саркоостеопороз, або остеосаркопенія. Саркопенія поєднується зі зниженням мінеральної густини кісткової тканини.
• Саркопенічне ожиріння. Комбінація саркопонії та підвищеної жирової маси.
• Остеосаркопенічне ожиріння. Найбільш несприятливий тип. Характеризується важким перебігом та великою кількістю ускладнень.

Представлені фенотипи характерні як первинної, так вторинної форми. Залежно від тяжкості стану пацієнта та кількості наявних діагностичних критеріїв розрізняють:

• Пресаркопенія (легкий ступінь). Знижено лише м’язову масу.
• Саркопенію (середній ступінь). Знижена м’язова маса, сила чи функція.
• Тяжку саркопенію. Знижено всі 3 параметри (маса, функція та сила м’язів).

Клінічна симптоматика розвивається повільно. При мінімальних атрофічних змінах у м’язах людина починає погано переносити звичне йому фізичне навантаження (швидко настає втома, потрібен час відпочинку). При прогресуванні патологічних процесів пацієнту стає важко підніматися сходами, нести навіть невеликий вантаж (2-3 кг), розчісувати волосся на голові.

Через виражену слабкість м’язів у хворого підкошуються ноги при ходьбі по прямій поверхні, порушується рівновага, виникають часті падіння. Поразка діафрагми та міжреберних м’язів супроводжується змішаною задишкою. Коли переважна кількість м’язових волокон заміщена сполучною та жировою тканиною, хворий не може сам себе обслуговувати, йому потрібна допомога, щоб підвестися з ліжка.

Саркопенія є важким захворюванням, що призводить до тимчасової або стійкої втрати працездатності та інвалідності через критичну м’язову слабкість. Найнебезпечніші для життя стану виникають через функціональну неповноцінність дихальної мускулатури – це аспіраційна пневмонія та дихальна недостатність. Найчастіші ускладнення (переломи довгих трубчастих кісток) викликані постійними падіннями. При вторинній саркопонії несприятливі наслідки пов’язані з основним захворюванням (наприклад, кровотеча при печінковій недостатності). Також саркопенія через підвищення інсулінорезистентності може погіршити перебіг цукрового діабету 2 типу. Саркопенічне ожиріння посилює ішемічну хворобу серця та хронічну серцеву недостатність.

Курацією пацієнтів із саркопенією займаються лікарі-геріатри. Для виявлення клінічних ознак патології користуються опитувальником SARC-F. У опитувальнику потрібно відповісти на такі питання, як «наскільки складно вам здійснювати прогулянки навколо будинку?», «Чи ви відчуваєте труднощі при підйомі сходами?», «Як часто ви падали за останній рік?». Європейською робочою групою було розроблено спеціальний діагностичний алгоритм, що дозволяє визначити м’язову силу, масу та функцію. Якщо людина, відповідаючи на запитання SARC-F, набирає велику кількість балів, доцільно проведення наступних досліджень:

• Вимірювання функції та сили м’язів. До найінформативніших відносяться проба з 6-хвилинною ходьбою та динамометрія кистей рук. М’язова сила вважається зниженою, якщо пацієнт ходить зі швидкістю менше 0,8 м/с і стискає динамометр із силою менше 30 кг (для чоловіків) та менше 20 кг (для жінок). Проводиться SPPB-тест, при якому вивчається час, витрачений на п’ятиразове вставання зі стільця та можливість утримати рівновагу протягом 10 секунд.
• Вимірювання м’язової та жирової маси. Золотим стандартом вважаються комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії, проте через їхню дорожнечу вони застосовуються рідко. У клінічній практиці більш кращі біоімпедансометрія та двоенергетична рентгенівська абсорбціометрія. Патологічним є зменшення індексу тонкої маси на 2 стандартні відхилення.

Саркопенію необхідно диференціювати з м’язовими дистрофіями, дермато- та поліміозитом, неврологічними захворюваннями (міастенія, синдром Гійєна-Барре). Тяжкі форми вимагають обов’язкового виключення злоякісних новоутворень та ВІЛ-інфекції. У диференціальній діагностиці беруть участь неврологи, онкологи.

Найважливіша роль лікуванні відводиться регулярним фізичним вправам. Перевагу варто віддати анаеробним тренуванням на витривалість, оскільки вони відновлюють м’язову силу. Однак якщо людина має ожиріння, то тренування слід комбінувати з аеробними видами навантаження (бігом, плаванням, їздою на велосипеді). Також необхідно включити в раціон харчування продукти, багаті на повноцінний білок (що містить незамінні амінокислоти) – м’ясо, рибу, яйця.

З лікарських засобів застосовують нативні препарати вітаміну Д; за наявності остеопорозу призначаються активні форми вітаміну. При виражених ознаках атрофії м’язів використовуються анаболічні стероїди (нандролону деканоат). За їхньої неефективності вдаються до аналогів гормону росту (соматотропін). В даний час ведуться клінічні дослідження нових перспективних лікарських препаратів – інгібіторів міостатину, агоністів греліну та селективних модуляторів андрогенних рецепторів. Терапія вторинної форми додатково включає лікування основного захворювання.

Саркопенія є важкою патологією, що знижує працездатність, що призводить пацієнтів до інвалідності, що позбавляє їх здатності до самообслуговування. Ризик смерті становить близько 5-10%. Основні причини смерті – дихальна недостатність, серцево-судинна патологія, кахексія. Саркопенія знижує тривалість життя у хворих на цироз печінки та інші супутні захворювання. Профілактика полягає у регулярному виконанні фізичних навантажень, повноцінному харчуванні (нормальному споживанні білка), прийомі превентивних доз вітаміну D.