Сенільні психози

Сенільні психози – Група психотичних станів, що виникають у людей старше 60 років і не супроводжуються швидким розвитком глибокого недоумства. Розрізняються за етіологією та симптоматикою, можуть протікати гостро чи хронічно. Виявляються затьмаренням свідомості, порушеннями, що нагадують клінічну картину шизофренії або біполярного афективного розладу. Можливі паранояльні, галюцинаторні та галюцинаторно-маячні стани. Діагностуються психіатром на підставі анамнезу, опитування хворого та його родичів. Лікування включає нейролептики, транквілізатори, ноотропні засоби, терапію супутньої соматичної патології.

Сенільні (старечі) психози – психічні розлади, які вперше виникають у старечому віці і значною мірою носять функціональний характер. Вперше були описані та класифіковані наприкінці XIX століття німецьким психіатром К. Фюрстнером, його колегами Дж. Сегла та А. Рітті. Потім інтерес до вивчення цієї групи розладів знизився, багато дослідників розглядали сенільні психози як психотичні варіанти сенільної деменції. У 40-х роках ХХ століття німецький психіатр В. Майєр-Грос та інші фахівці почали успішно терапевтувати подібні стани. Це, а також збільшення середньої тривалості життя і, відповідно, числа хворих призвело до відродження інтересу психіатрів до сенильных психозів. Точна поширеність невідома, за різними даними, частка нозології у структурі психічних захворювань пізнього віку коливається від 12 до 25%. Вік появи симптомів та статевий розподіл залежать від форми розладу.

Етіологія та патогенез не встановлені. Передбачається, що причиною розвитку розладу стає вікове ослаблення психічної діяльності на тлі певних особистісних особливостей, впливу екзогенних та ендогенних несприятливих факторів. До обставин, що збільшують ймовірність виникнення старечих психозів, належать:

• Жіноча стать. Співвідношення чоловіків і жінок, які страждають на різні форми захворювання, суттєво різняться, проте, в цілому відзначається переважання хворих жіночої статі, особливо – серед пацієнтів з депресивними розладами.
• Спадкова схильність. За даними фахівців, сенільні психози частіше діагностуються у пацієнтів, у сім’ях яких були випадки аналогічних психотичних станів або старечого недоумства.
• Соматичні захворювання. Загострення терапевтичної патології провокують гострі психози, наявні захворювання ускладнюють та видозмінюють картину хронічних психотичних станів.

Сучасна класифікація сенільних психотичних станів існує з 1958 року, розроблена спеціальною комісією ВООЗ у рамках класифікації психічних розладів пізнього віку, складена за синдромологічним принципом. Включає захворювання з переважно функціональним компонентом (на відміну від сенильної деменції, при якій превалює органічний компонент), в тому числі:

• Афективні психози. Маніакальні та депресивні розлади, які вперше виникли в старості.
• Парафренії. Психотичні стани, визначальними симптомами яких є галюцинації, галюцинаторно-маячні та маячні розлади.
• Стану сплутаності. Порушення, у яких домінуючу роль грає сплутаність свідомості.
• Психози при соматичних захворюваннях. Виникають при загостренні чи декомпенсації існуючої терапевтичної патології.

Існує також російська клінічна класифікація, відповідно до якої виділяють одну форму гострого сенільного розладу (соматогенний або симптоматичний психоз) та п’ять форм хронічного психотичного стану: сенільні депресії, галюцинози, галюцинаторно-параноїдні та паранояльні психози, старечі парафренії. Фахівці відзначають, що поряд з патологічними станами, характерними тільки для старечого віку, дана група розладів включає форми, аналогічні до пресенильних психозів (інволюційної депресії та інволюційного параноїду). Деякі російські психіатри розглядають ці форми як пізні варіанти пресенільних розладів.

Гострі форми старечих психозів. Є найпоширенішими. Зазвичай виникають і натомість декомпенсації чи загострення соматичного захворювання, тому звуться соматогенних чи симптоматичних. Найчастіше провокуючим чинником стає серцева недостатність, гострі чи хронічні патології дихальних шляхів, хвороби сечостатевих органів прокуратури та гіповітамінози. Характеризуються порушеннями орієнтування, фрагментованістю симптоматики, частою зміною форм затьмарення свідомості. Можливе рухове збудження, тривога, розгубленість, маячні ідеї, нерізко виражені галюцинації. Розлади тривають від кількох днів до кількох тижнів, можуть бути одноразовими або багаторазовими, інтенсивність психічних порушень прямо корелює з тяжкістю соматичної патології. У результаті спостерігається стійкий або минущий психоорганічний синдром, астенія, адинамія.

Хронічні сенільні депресії. Розвиваються переважно у жінок. Протікають у вигляді апатії, адинамії чи «тихих» депресивних станів із тяжкими афективними порушеннями (аж до несподіваного для рідних самогубства і натомість зовні нерізко виражених змін настрою). Можливі іпохондричні розлади, ажитовані стани з самозвинуваченням, тривогою, у важких випадках – з розвитком марення Котару. Тривалість захворювання може становити 10 та більше років. В останні роки спостерігається пом’якшення клінічної картини, важкі депресії з маренням та ажитацією зустрічаються рідше. Патологія незначно впливає на рівень інтелекту та когнітивні функції, з часом виникають нерізко виражені порушення пам’яті.

Хронічні паранояльні психози. Виявляються маренням малого розмаху – інтерпретативним маренням про шкідливі наміри та дії з боку родичів та сусідів. Пацієнти вважають, що інші люди намагаються прискорити їхню смерть, вижити їх із квартири, таємно підсипають отруту чи щось неїстівне в їжу, крадуть і переставляють речі. Супроводжуються спробами «захистити себе» (зміною замків, скаргами до офіційних інстанцій). Мало впливають на соціальну адаптацію, можливість самообслуговування зберігається. Протікають роками із поступовою редукцією симптоматики.

Хронічні галюцинози. Виникають у віці старше 70-80 років. Виявляються зоровими, слуховими (галюциноз Бонне) або тактильними галюцинаціями. Для зорового та слухового галюцинозу типово збереження критичного відношення у поєднанні з реакціями на галюцинації, як на реальні явища на висоті нападу. Середній вік появи симптомів вербального галюцинозу – 70 років, зорового – 80 років. Надалі у хворих розвиваються дисмнестичні розлади.

Тактильний галюциноз (дерматозний марення) виникає після 50 років, супроводжується впевненістю хворого в тому, що на його шкірі знаходяться або в його шкіру проникли паразити або дрібні частинки (наприклад, пісок), протікає зі втратою критичного сприйняття та високою активністю для усунення неприємних відчуттів. Пацієнти звертаються до дерматологів, намагаються лікуватись самостійно, постійно дезінфікують приміщення, стирають білизну. Течія багаторічна приступоподібна, симптоматика в момент наступних нападів редукується або залишається на тому ж рівні.

Галюцинаторно-параноїдні психози. Характеризуються виникненням марення шкоди, до якого пізніше приєднуються галюцинації, що поступово набувають фантастичного змісту і в подальшому заміщаються конфабуляціями. Перші симптоми виникають у віці близько 60 років, клінічна картина спочатку аналогічна паранояльному сенильному психозу. У віці 70-80 років симптоматика доповнюється полівокальним вербальним галюцинозом, який нагадує галюциноз Бонне, іноді доповнюється луною, відчуттям уявної відкритості, уявними голосами. Розвивається шизофреноподібна картина захворювання. Наприкінці спостерігаються парафренно-конфабуляторні порушення або екмнестичні конфабуляції. Тривалість перебігу може становити десятки років, згодом виявляються повільно прогресуючі порушення пам’яті.

Старечі парафренії. Зазвичай виникає після 70 років. Чільне місце в клінічній картині займають конфабуляції фантастичного змісту, що стосуються минулого, іноді поєднуються зі звичайними конфабуляціями. Пацієнти розповідають про неймовірні захоплюючі події, які з ними нібито відбувалися, про дружбу зі знаменитостями, про перемоги на любовному фронті та ін. Конфабуляції мають стійкий характер, зміни як в основі сюжету, так і в деталях нехарактерні. Типово ейфорично піднесений настрій, можливий розвиток марення величі. Тривалість перебігу – 3-4 роки, надалі спостерігається поступова редукція симптоматики з розвитком дисмнестичних порушень.

Сенільний психотичний стан діагностується з урахуванням віку пацієнта та клінічної картини захворювання. Характерними ознаками є:

• Стабільність, обмеженість проявів. Симптоми мало змінюються з часом, зазвичай обмежені порушеннями одного кола, найчастіше – одним синдромом (за винятком галюцинаторно-параноїдної форми, за якої спостерігаються стандартні зміни клінічної симптоматики).
• Виразність розладів. Психопатологічні прояви при сенільних психозах зазвичай виражені досить яскраво для точного виявлення психотичного стану та визначення його різновиду.
• Тривалість продуктивних порушень. Маячня та галюцинації при старечих психозах стабільно зберігаються протягом тривалого тимчасового відрізка (кілька років), а потім поступово редукуються.
• Збереження інтелекту. Грубі порушення когнітивних функцій відсутні, характерно поступове наростання дисмнестичних розладів при тривалій безпеці емоційно забарвлених спогадів.

Диференціальну діагностику сенільних психозів проводять з депресіями при пізній маніфестації БАР, пізньою шизофренією, паранояльними порушеннями, що виникають на початкових стадіях старечої деменції. Хронічні вербальні галюцинози диференціюють з галюцинаторними розладами, що рідко зустрічаються, при судинній патології головного мозку, парафренію – з пресбіофренією. При підозрі на наявність соматичної патології проводять відповідні діагностичні дослідження, наприклад, КТ та МРТ головного мозку.

Основу лікування становить лікарська терапія. Пацієнтам призначають нейролептики, антидепресанти, седативні засоби. При доборі препарату та визначенні дозування враховують вікову зміну реакції на дію медикаментів та збільшення ймовірності виникнення побічних явищ. Програму лікування обов’язково доповнюють ноотропами. Паралельно проводять терапію соматичних захворювань, виконують корекцію загального стану хворого, здійснюють ретельний догляд.

Прогноз при своєчасній терапії гострого сенільного психозу сприятливий, за пізнього початку лікування та вираженої симптоматики результатом стає формування психоорганічного синдрому. Хронічні форми сенільних розладів психотичного рівня розглядаються як прогностично несприятливі щодо одужання. Ремісія на фоні лікування іноді відзначається при галюциноз Бонні, старечої депресії, при інших розладах можливе зменшення інтенсивності проявів хвороби. Специфічної профілактики немає. До неспецифічних превентивних заходів відноситься дотримання психогігієни, уникнення стресів, своєчасне лікування соматичних захворювань та раннє звернення до психіатра з появою ознак психічних розладів.