Септооптична дисплазія

Септооптична дисплазія – вроджене захворювання, що стосується пороків прозенцефалічної групи, характеризується аномаліями розвитку зорового нерва, гіпофіза та прозорої перегородки. Симптомами цього стану є ністагм та інші зорові порушення, ознаки ендокринних розладів (затримка росту та статевого дозрівання), можливий розвиток розумової відсталості. Діагностика септооптичної дисплазії проводиться на підставі даних загального огляду хворого, офтальмологічних досліджень, комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії головного мозку, а також молекулярно-генетичних аналізів. Специфічне лікування не розроблено, симптоматичні заходи включають корекцію зору і замісну гормональну терапію при ендокринних розладах.

Септооптична дисплазія (синдром де Морсьє) – вроджене порушення розвитку головного мозку та зорового апарату різної (у тому числі й генетичної) природи. Причинами цього стану, окрім генетичних мутацій, можуть бути інфекції матері під час виношування дитини, молодий вік батьків, судинні порушення у жінки. Назву «септооптична дисплазія» ввів французький педіатр Де Морсьє, який у 1956 році склав найширший та найповніший опис цього стану. Зараз під синдромом Де Морсьє лікарі-генетики мають на увазі лише спадкову форму септооптичної дисплазії. На сьогоднішній день загальна зустрічальність цього захворювання (як набутих, так і спадкових форм) становить приблизно 1 випадок на 10 000 новонароджених, хлопчики та дівчатка уражаються з однаковою частотою. Виразність септооптичної дисплазії може значно відрізнятися у різних хворих – від практично повної відсутності симптомів до тяжких порушень, ускладнених ДЦП, відставанням у фізичному та розумовому розвитку.

Септооптична дисплазія спадкового характеру розвивається через мутації в гені HESX1, розташованого на 3-й хромосомі. Цей ген належить до великого класу гомеобоксних генів, які беруть активну участь у регуляції процесів ембріогенезу. Зокрема, HESX1 регулює ембріональний розвиток структур головного мозку (прозорої перегородки, гіпофіза, хіазми, зорового нерва), тому його мутації призводять до розвитку септооптичної дисплазії. Крім цього, доведено участь даного гена в регуляції осьової та двосторонньо-симетричної структури тіла. На сьогоднішній день виявлено чотири типи міссенс-мутацій гена HESX1, наявність яких зумовлює появу ознак септооптичної дисплазії, всі вони успадковуються за аутосомно-рецесивним типом.

Виразність симптомів захворювання може суттєво відрізнятися – від незначних зорових порушень (міопії, косоокості) до яскравої клінічної картини зі сліпотою, гіпопітуїтаризмом та тяжкою розумовою відсталістю. Дослідники поки не знайшли взаємозв’язку між типом мутації HESX1 та тяжкістю симптомів септооптичної дисплазії. Можливо, розвиток цього захворювання є результатом сукупного впливу як внутрішніх (генетичних), і зовнішніх чинників. Також залишається незрозумілою та обставина, що у дітей молодих матерів (віком менше 23 років) септооптична дисплазія виникає частіше, а її спадковий різновид протікає набагато важче.

Патогенез септооптичної дисплазії полягає у порушенні процесу диференціювання ембріональних тканин у ділянці зачатків гіпофіза, хіазми, мозолистого тіла та інших структур мозку. З цієї причини це захворювання у тяжких випадках може супроводжуватися іншими неврологічними симптомами – дитячим церебральним паралічем, розумовою відсталістю. Практично завжди при септооптичній дисплазії виявляються ті чи інші порушення зору та ендокринні розлади, зумовлені вадами розвитку гіпофіза. Через це можливе виникнення вторинних патологій, спричинених аномальною функцією залоз внутрішньої секреції.

Вік появи симптомів септооптичної дисплазії сильно варіює у різних хворих, у важких випадках діагноз може бути поставлений у перші дні та місяці життя, при стертій формі захворювання – лише у молодшому або навіть старшому дитячому віці. Зазвичай першим проявом патології стає розвиток горизонтального ністагму, зумовлений гіпоплазією зорового нерва. Ще раніше при огляді дитини можуть визначатись ознаки ендокринної недостатності гіпофіза: гіпоглікемія, зменшений розмір статевих органів, аномальна жовтяниця. У поодиноких випадках у перші місяці життя при септооптичній дисплазії виникають судомні напади, тривале збереження транзиторних рефлексів та інші неврологічні порушення.

У міру зростання дитини, яка страждає на септооптичну дисплазію, може виявлятися відставання як у фізичному, так і в інтелектуальному розвитку. Патології зору наростають, часто трапляються епілептичні напади. У таких хворих зазвичай раніше, ніж у однолітків, починається процес статевого дозрівання, зумовлений ендокринними розладами. Однак у ряді випадків ендокринні порушення можуть бути виражені досить слабо або зовсім відсутні. Така сама ситуація і із затримкою психічного розвитком хворих на септооптичну дисплазію – вона коливається від нормального інтелекту до глибокої розумової відсталості. Остання може вказувати на наявність супутніх вад розвитку головного мозку – голопрозенцефалії, гіпоплазії мозолистого тіла. Непостійність симптомів та різний ступінь їхньої вираженості значно ускладнює діагностику септооптичної дисплазії.

Для визначення септооптичної дисплазії використовуються результати загального огляду хворого, неврологічні та офтальмологічні дослідження, магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія, молекулярно-генетичні аналізи. При огляді може виявлятися відставання у фізичному розвитку (у дітей раннього віку), ранній настання статевого дозрівання (підлітків), ознаки множинної гормональної недостатності. Офтальмологічне обстеження може виявити ністагм та ознаки гіпоплазії зорового нерва – зменшення розмірів диска зорового нерва, ослаблення всіх піків на ЕРГ, повну сліпоту. Однак за клінічною картиною діагностувати септооптичну дисплазію є досить проблематичним, оскільки цей стан характеризується значною варіабельністю симптомів.

На магнітно-резонансній томографії визначається відсутність або виражене недорозвинення прозорої перегородки, аплазія чи гіпоплазія зорового нерва, часом – недорозвинення мозолистого тіла. Виявляються порушення у формуванні гіпофіза, особливо тяжких випадках септооптичної дисплазії можуть виявлятися інші вади центральної нервової системи, наприклад, голопрозенцефалія. Біохімічний аналіз крові дозволяє підтвердити наявність недостатності гормону росту (соматотропіну) та інших гормонів гіпофіза. Молекулярно-генетична діагностика здійснюється лікарем-генетиком, проводиться пряме секвенування гена HESX1 з метою підтвердження мутацій. Відсутність генетичних дефектів не є приводом для виключення септооптичної дисплазії, оскільки захворювання може виникати через причини ненаследственного характеру. «Золотим стандартом» у діагностиці цього стану є дані МРТ та КТ.

Специфічного лікування септооптичної дисплазії не існує, застосовують симптоматичні та паліативні лікувальні заходи. За наявності ендокринних порушень призначають замісну терапію, схема якої залежить від характеру гормональної дисфункції, що визначається рамках аналізу крові. У більшості випадків септооптична дисплазія порушення зору практично не піддаються корекції. Симптоматична терапія включає застосування протисудомних препаратів (при епілептичних нападах) і ноотропних засобів, роботу дитячих психологів з хворою дитиною при розумовій відсталості.

Прогноз та профілактика септооптичної дисплазії

Прогноз септооптичної дисплазії найчастіше невизначений через сильну варіабельність проявів захворювання. За наявності тяжкої гіпоплазії зорових нервів, гіпофіза, прозорої перегородки існує вкрай високий ризик смерті в ранньому дитинстві через численні порушення. Аналогічно погіршують прогноз септооптичної дисплазії супутні патології – церебральний дитячий параліч, голопрозенцефалія. У багатьох випадках захворювання протікає досить сприятливо – симптоми обмежуються незначними порушеннями зору, іноді наявністю слабко розумової відсталості, підвищеним ризиком судомних нападів. Профілактика септооптичної дисплазії можлива лише щодо форм захворювання, зумовлених неспадковими причинами – інфекційними хворобами матері, її молодим (юним) віком, судинними порушеннями під час вагітності.