Середня кіста шиї у дітей

Середня кіста шиї у дітей – це заповнена рідиною порожнина, розташована в центральній частині шиї між верхнім краєм щитовидної залози та під’язичною кісткою. Захворювання має вроджений характер, розвивається внаслідок порушень ембріонального розвитку в першій половині вагітності. Кіста має вигляд округлої освіти діаметром 2-3 см, яка не завдає пацієнту ніяких незручностей і найчастіше виявляється випадково. Діагностика включає УЗД, МРТ, рентгенографію з контрастом. Лікування проводиться хірургічним способом: видалення кісти разом із ділянкою під’язикової кістки, до якої вона прикріплюється.

Серединні кісти становлять до 70% від усіх вроджених новоутворень у шийній ділянці та 12,7% серед вроджених аномалій м’яких тканин у щелепно-лицьовій зоні. Вперше така патологія описана 1885 року, але досі питання походження кістозних порожнин залишається дискутабельним. Середня кіста шиї у дітей найчастіше проявляється у віці 4-7 років, деякі дослідники вказують на другий пік діагностики у 10-14 років. Актуальність захворювання у практичній дитячій хірургії обумовлена ​​ризиком його нагноєння та розвитку інших місцевих ускладнень.

Етіологічна структура серединних кіст шиї у дітей не встановлена. Патологія виникає на ранньому етапі внутрішньоутробного розвитку внаслідок порушення процесу ембріогенезу в ділянці голови та шиї. До можливих причин такого стану відносять точкові генні мутації, обтяжену спадковість, тератогенний вплив факторів довкілля: іонізуючого випромінювання, хімікатів, інфекційних агентів.

Розвиток серединної кісти починається на 3-4 тижні гестації, коли у ембріона з’являється випинання вентральної стінки глотки – зачаток майбутньої щитовидної залози. Також у цій галузі формується щито-мовна протока, яка з’єднує тиреоїдну тканину з коренем язика. У міру зростання ембріона протока розтягується і стає тоншою, поступово його просвіт заростає сполучною тканиною. У нормі вже до 5-8 тижня гестації він розпадається на кілька частин.

У нижній частині щито-мовного тяжа формується роздвоєння на рівні III-IV пар зябрових кишень, з якого утворюються частки щитовидної залози. Верхня частина тяжа залишається прикріпленою до мови, де вона утворює сліпий отвір. У 50% випадків цей відділ щито-мовної протоки повністю зникає в ембріональному періоді розвитку дитини.

При формуванні серединної кісти шиї у дітей усі вищезгадані процеси порушуються. Протока не заростає, до 18-20-го тижня внутрішньоутробного життя він покривається епітелієм і перетворюється на порожнистий хід, який дає початок кістозній порожнині. Вона поступово заповнюється стерильним рідким вмістом та збільшується у розмірах у міру постнатального розвитку дитини.

За гістологічною структурою стінка серединної кісти представлена ​​волокнистою сполучною тканиною, що містить велику кількість фібробластів. Вона добре кровопостачається, навколо дрібних судин визначаються поодинокі лімфоцити та плазмоцити. Внутрішня поверхня переважно виконана з багатошарового плоского епітелію. Набагато рідше зустрічається вистилання з миготливого або змішаного епітелію.

Маленькі за розмірами серединні кісти шиї у дітей протікають без симптомів і не видно при візуальному огляді. Вони виявляються випадково під час прицільного інструментального дослідження шиї та нижньої щелепи щодо інших скарг. Середня кіста поступово збільшується в розмірах і до дошкільного або молодшого шкільного віку досягає 2-3 см у діаметрі. У літературі описані випадки, коли кістозна порожнина була розміром із куряче яйце.

Середня кіста у дітей є округлим випинанням, яке розташоване у верхній половині шиї і найкраще визначається при закинутій вгору голові. Обмацування цієї галузі безболісно. Освіта має еластичну консистенцію, легко зміщується убік і вгору, у своїй рухливість вниз обмежена. Порожнина анатомічно пов’язана з під’язичною кісткою і рухається синхронно з нею під час ковтання.

Кістозна порожнина невеликих та середніх розмірів не болить, не викликає проблем при артикуляції, жуванні та гортані. Загострення симптоматики можливе при нагноєнні освіти. У цьому випадку дитина скаржиться на інтенсивні болі в ділянці шиї, які посилюються при дотиках, рухах головою, Шкіра по серединній лінії шиї стає набрякою, червоною і гарячою на дотик, зовнішня стінка кісти зростається з покривними тканинами.

У 20-60% дітей серединні кісти запалюються та нагноюються. Ризик розвитку ускладнення зростає після травм шиї, при хронічних осередках інфекції (тонзиліт, каріозні зуби), зниження імунітету. Ще один неприємний наслідок хвороби – рецидив, що обумовлений порушенням техніки проведення операції. Повторно виникла кіста має двошарову стінку, яка включає грубоволокнисту сполучну та грануляційну тканину.

Ряд авторів розглядає серединні кісти як перехідний етап утворення нориць, які відкриваються на шкірі передньої поверхні шиї або в порожнині рота. Патологічні ходи утворюються як результат тривалого млявого запалення в кістозній порожнині. З зовнішнього отвору виділяється тягучий жовтуватий вміст кісти, яке при проникненні всередину бактерій набуває гнійного характеру і неприємного запаху.

При появі у дитини округлої «шишки» в ділянці шиї необхідна консультація педіатра, щоб виключити частіші причини такого симптому та отримати направлення до дитячого хірурга. При збиранні скарг та анамнезу звертають увагу на давність появи освіти, швидкість її зростання, наявність травм шиї та інших факторів. Щоб діагностувати серединну кісту, проводяться дослідження:

• УЗД м’яких тканин. Ехосонографія – безпечний метод візуалізації, який застосовується у дітей будь-якого віку. За допомогою ультразвуку визначається округла порожнина з товстими стінками, заповнена однорідним вмістом. За результатами УЗД виключають патології сусідніх органів: лімфовузлів, щитовидної залози.
• Контрастна рентгенографія. Дослідження проводиться за наявності свищевого ходу, через який запроваджується контраст. Таким способом досліджують розміри та форму кісти, визначають наявність бічних відгалужень, оцінюють зв’язок новоутворення з під’язичною кісткою.
• МРТ шиї. Магнітно-резонансна томографія – найінформативніший спосіб дослідження серединних кіст у дітей. Дослідження забезпечує детальні знімки шийної області, які дозволяють розглянути структуру та розташування порожнини, її взаємозв’язок із сусідніми органами та тканинами.
• Діагностична пункція. Інвазивний метод діагностики призначають для дослідження вмісту кістозної порожнини. При вроджених серединних кістах рідина містить кристали холестерину, велику кількість епітелію, незначну кількість клітин крові. За показаннями проводять бакпосів пунктату.

Диференційна діагностика

Серединні кісти у дітей диференціюють з іншими доброякісними утвореннями: дермоїдними та епідермоїдними кістами, бічними кістами, кістозними порожнинами привушної зони та кореня язика. Необхідно виключити ураження лімфовузлів при шийному лімфаденіті, туберкульозі, злоякісних пухлинах ретикулоендотеліальної системи. Диференціальну діагностику кіст шиї, що нагноилися, проводять з абсцесом лімфовузла, гострим тиреоїдитом.

Консервативна тактика не використовується, тому єдиний спосіб позбутися кістозної порожнини – операція. Терміни хірургічного лікування визначаються індивідуально з урахуванням віку дитини, розмірів та швидкості зростання новоутворення, наявності ускладнень. Існує два підходи до оперативного втручання, які залежать від конкретної клінічної ситуації:

• Одноетапне видалення. Одномоментне висічення кістозної порожнини з усіма її стінками і резекція під’язикової кістки виконується, щоб уникнути рецидиву захворювання. Такий тип операції визнаний стандартом при плановому видаленні серединної кісти шиї.
• Двоетапне видалення. Техніка розроблена для лікування порожнин, що нагноилися. На першому етапі проводиться пункція для евакуації вмісту та промивання антисептиками. Після проведення курсу пероральної антибіотикотерапії та стихання місцевих запальних явищ виконується радикальне видалення кісти.

Для підвищення результативності лікування у сучасній хірургії застосовують провідниковий лазер чи аргоноплазмову коагуляцію. За допомогою апаратних методів обробляють поверхню під’язикової кістки, щоб повністю зруйнувати епітелій залишків шиломовної протоки та уникнути рецидивів. Під час операції пошарово відновлюється м’язовий каркас шиї, щоб забезпечити фізіологічний процес ковтання та інші рухи нижньої щелепи.

Середня кіста шиї у дітей успішно лікується хірургічним способом. Після правильно виконаної резекції рецидиви не виникають, віддалений прогноз є сприятливим. Завдяки акуратній техніці накладання косметичних шкірних швів після операції залишається тонкий рубець у зоні шийно-підборіддя кута, який практично не помітний. Через неясність етіології захворювання ефективних заходів профілактики не розроблено.