Серозний менінгіт

Серозний менінгіт – Запалення м’якої мозкової оболонки серозного характеру, причиною якого можуть бути віруси (найчастіше), бактерії, грибки, системні захворювання, пухлини, церебральні кісти. У більшості випадків захворювання протікає гостро з фебрилітетом, головним болем, менінгеальним симптомокомплексом, іноді з ураженням черепно-мозкових нервів. Діагностика ґрунтується на епідеміологічних даних, результатах неврологічного огляду, даних аналізу цереброспінальної рідини, бактеріологічних та вірусологічних досліджень, ЕЕГ, МРТ головного мозку. Терапія включає етіотропне лікування, дегідратацію, дезінтоксикацію, антибіотикотерапію, жарознижувальні, протисудомні, нейрометаболічні препарати.

Серозний менінгіт – гострий запальний процес у м’якій оболонці головного мозку, що має серозний характер. Його причинами можуть виступати віруси, гриби та бактерії. В окремих випадках серозний менінгіт може мати неінфекційний асептичний характер. Особливістю серозного запалення є продукування церебральними оболонками прозорого серозного ексудату, що містить незначну кількість лейкоцитів. На відміну від гнійного менінгіту, серозний не супроводжується некрозом клітинних елементів та утворенням гною, тому він має легший перебіг та сприятливий прогноз. Серозний менінгіт зустрічається в основному серед дітей віком від 3 до 6 років. У дорослих серозна форма запалення церебральних оболонок буває вкрай рідко, переважно молоді 20-30-річного віку.

У 80% випадків серозна форма менінгіту обумовлена ​​вірусною інфекцією. Збудниками можуть виступати ентеровіруси, вірус Епштейн-Барра, вірус герпесу, цитомегаловірус, параміксовірус (збудник епідемічного паротиту), аденовіруси, віруси грипу, поліомієліту та кору. У поодиноких випадках серозний менінгіт розвивається на тлі бактеріальної інфекції, наприклад, при сифілісі та туберкульозі. Ще рідше він має грибкову етіологію. Серозний менінгіт інфекційної природи виникає при інфікуванні від хворого або носія, якщо захисні сили імунної системи не змогли впоратися з збудником, що проник в організм.

Інфікування можливе повітряно-краплинним, контактним та водним шляхами. У першому випадку інфекційний агент передається через повітря, куди він потрапляє із диханням, кашлем, чханням хворого. Контактний шлях реалізується через дотик до шкіри хворого або предметів, інфікованих збудниками зі слизових, шкіри або ран хворого. Водний шлях передачі характерний для ентеровірусів, тому спалахи ентеровірусного менінгіту відбуваються переважно влітку купальний сезон.

Неінфекційний асептичний серозний менінгіт може виникати при пухлинах церебральних оболонок та внутрішньомозкових пухлинах, при кістах головного мозку, системних захворюваннях (ВКВ, вузликовому періартеріїті). У практиці інфекціоністів та фахівців у галузі неврології також зустрічається вірусний лімфоцитарний хоріоменінгіт (менінгіт Армстронга), джерелом інфекції при якому є домашні миші та щури. Вірус проникає в організм людини при вживанні води та продуктів, заражених сечею, калом та носовим слизом інфікованих гризунів.

Серозний менінгіт вірусної етіології, як правило, має інкубаційний період, що варіює від 3 до 18 днів. Характерна гостра маніфестація захворювання з підйому температури тіла до 40 ° С, інтенсивної цефалгії (головного болю), інтоксикаційного симптомокомплексу. Останній проявляється розбитістю, загальною слабкістю, міалгією та артралгією. Може спостерігатися двохвильова температурна крива зі спадом на 3-4 день і повторним підйомом через кілька діб. Цефалгія має постійний виснажливий характер; погіршується при рухах головою, яскравому світлі, різких звуках та шумі; не усувається анальгетиками. Відзначається анорексія, нудота, неодноразове блювання. Характерним симптомом виступає загальна та шкірна гіперестезія – хворобливе сприйняття подразників (звуків, світла, дотиків). Пацієнтам краще перебувати в тихому та затемненому приміщенні.

Серозний менінгіт найчастіше супроводжується проявами ГРВІ: ринітом, кашлем, першінням у горлі тощо. п. Можуть виникати симптоми ураження черепно-мозкових нервів: диплопія, косоокість, утруднене ковтання, опущення верхньої повіки. Типовою є поза пацієнта — лежачи на боці з притиснутими до тулуба кінцівками та закинутою головою (т.зв. «поза лягавого собаки»). Відзначається напруга (ригідність) задній м’язів, що не дозволяє пацієнту нахилити голову вперед так, щоб його підборіддя дістало груди. Можлива легка приголомшеність хворого, сонливість. При констатації тяжких розладів свідомості (сопора чи коми) слід думати наявність іншого захворювання.

Менінгіт у дітей протікає на тлі примхливого та плаксивого стану. Найчастіше виникає судомний синдром. У немовлят спостерігається вибухання тім’ячків. Піднімаючи маленьку дитину у вертикальному положенні та утримуючи за пахви, батьки відзначають, що вона підгинає ніжки і намагається притягнути їх до животика (симптом Лесажу, або симптом «підвішування»).

Гострий лімфоцитарний хоріоменінгіт

Інкубаційний період займає 6-13 діб. Уражаються як м’які церебральні оболонки, а й судинні сплетення мозкових шлуночків. Маніфестації лімфоцитарного хоріоменінгіту може передувати продром, при якому пацієнт відчуває підвищену втому та деяку розбитість; можливі біль у горлі (фарингіт) та нежить. Потім температура тіла піднімається до фебрильних значень. При цьому симптоми менінгіту можуть виникнути відразу, а може мати місце грипоподібна форма дебюту захворювання, за якої прояви менінгіту з’являються з початком другої хвилі підйому температури. В іншому лімфоцитарний хоріоменінгіт має таку ж клініку, як інші форми серозного менінгіту.

Туберкульозний менінгіт

Серозний менінгіт туберкульозної етіології виникає і натомість вже існуючого туберкульозу легень, нирки, гортані, геніталій чи інших локалізацій. Перебіг туберкульозного менінгіту має підгострий характер. Продромальний період може тривати до 3-х тижнів, проявляється стомлюваністю, пітливістю, помірною цефалгією, субфебрилітетом, зниженням апетиту. Менінгеальні симптоми з’являються поступово. Можливе зниження зору, легкий птоз, косоокість. Якщо протитуберкульозна терапія не проводиться, згодом виникають осередкові симптоми: афазія, парези тощо. У пацієнтів, які раніше проходили терапію протитуберкульозними препаратами, менінгіт може мати хронічний перебіг.

Грибковий менінгіт при СНІДі

Серозний менінгіт грибкової етіології у пацієнтів зі СНІДом протікає з мінімумом клінічних проявів. Характерний поступовий розвиток, іноді протягом 2-3-х тижнів. Температура може залишатися субфебрильною. Цефалгія немає такого інтенсивного характеру. Лікворно-гіпертензійний синдром (внутрішньочерепна гіпертензія) відзначається лише у 40% хворих. Можлива загальмованість та сонливість. Ригідність м’язів потиличної групи, а також інші менінгеальні симптоми можуть бути відсутніми.

Серозний менінгіт при епідемічному паротиті

Параміксовірусний менінгіт у 3 рази частіше відзначається в осіб чоловічої статі. Зазвичай симптоми менінгіту з’являються через 1-3 тижні від дебюту епідпаротиту. Іноді вони спостерігаються одночасно, а 10% випадків передують клініці паротиту. Типово гостра течія з високою температурою, інтенсивною цефалгією, блюванням, яскраво вираженим оболонковим синдромом. У маленьких дітей найчастіше відзначається сонливість та адинамія. Можливі ознаки ураження ЧМН, атаксія, парези, абдоміналгія (болі у животі), судомні напади. Проникнення параміксовірусу у внутрішні органи супроводжується розвитком панкреатиту, орхіту, аднекситу.

За характерною клінічною картиною та наявністю менінгеального симптомокомплексу (типова поза, ригідність задньошийних м’язів, позитивні симптоми Кернега, нижній і верхній симптоми Брудзинського, у немовлят – симптом Лесажа) припустити наявність менінгіту може не тільки невролог, але і дільничний терапевт або пед. Ретельне вивчення анамнезу хвороби (виявлення контактів з хворими особами, визначення тривалості інкубаційного періоду, характер початку хвороби тощо) та проведення додаткових методів обстеження необхідні для встановлення виду та етіології менінгіту.

Серозний менінгіт супроводжується типовими запальними змінами в клінічному аналізі крові, але зазвичай підйом ШОЕ та лейкоцитоз виражені меншою мірою, ніж при гнійному менінгіті. Для виділення збудника проводиться бактеріальний посів мазків із зіва та носа, вірусологічні дослідження методами ПЛР, РІФ, ІФА. У пацієнтів з імунодефіцитом імунологічні дослідження, спрямовані на верифікацію збудника, є малоінформативними, оскільки вони можуть давати хибні результати.

Серозний менінгіт може бути підтверджено шляхом дослідження цереброспінальної рідини. Для серозного запалення м’якої церебральної оболонки характерний злегка опалесцентний або прозорий ліквор із трохи підвищеним вмістом білка. Туберкульозний та грибковий менінгіт супроводжуються зниженням рівня глюкози. Цереброспінальна рідина витікає під підвищеним тиском. У перші кілька діб може спостерігатися нейтрофільний лейкоцитоз, який нагадує картину бактеріального менінгіту. Потім у лікворі починають переважати лімфоцити, що характерно для вірусного менінгіту. Тому люмбальну пункцію необхідно повторювати та зіставляти дані дослідження ліквору у різні періоди захворювання.

При туберкульозній та сифілістичній етіології менінгіту збудники можуть бути виявлені при мікроскопії цереброспінальної рідини після спеціального фарбування мазків. Якщо серозний менінгіт має вірусний генез, збудник не виявляється. При необхідності додатково можуть бути призначені такі обстеження: електроенцефалографія, МРТ головного мозку, Ехо-ЕГ, туберкулінові проби, тест RPR, консультація офтальмолога, офтальмоскопія. Диференціальний діагноз проводиться з гнійним менінгітом пневмококової, менінгококової та іншої етіології, з кліщовим енцефалітом, арахноїдитом, субарахноїдальним крововиливом.

Пацієнт із підозрою на серозний менінгіт потребує госпіталізації та стаціонарного лікування. Насамперед необхідна етіотропна терапія. При вірусному генезі менінгіту проводиться противірусне лікування препаратами інтерферону, при герпетичній інфекції – ацикловіром. Пацієнтам із зниженим імунітетом паралельно вводиться імуноглобулін. Оскільки точне визначення етіології менінгіту потребує часу, проводиться антибіотикотерапія препаратами широкого спектра дії (цефтазидимом, цефтріаксон). При підтвердженому туберкульозному менінгіті призначають протитуберкульозне лікування (фтивазид, рифампіцин, ізоніазид та ін.).

З метою дезінтоксикації здійснюється інфузійна терапія, для боротьби з лікворно-гіпертензійним синдромом – дегідратація (введення сечогінних: фуросеміду, ацетазоламіду). При фебрилітеті – призначають жарознижувальні (ібупрофен, парацетамол), при судомному синдромі – детомідин, діазепам, вальпроєву кислоту. Одночасно проводять нейропротекторну та нейротропну терапію – призначають ноотропи (гама-аміномасляна кислота, пірацетам, гліцин), вітаміни групи В, гідралізат головного мозку свині та ін.

Прогноз та профілактика серозного менінгіту

У переважній більшості випадків при коректній та своєчасній терапії серозний менінгіт має сприятливий результат. Зазвичай температура починає спадати вже на 3-4 день, повторна хвиля фебрилітету спостерігається рідко. У середньому серозний менінгіт має тривалість близько 10 днів, максимум 2 тижні. Як правило, він проходить, не залишаючи після себе жодних наслідків. В окремих випадках після перенесеного менінгіту може зберігатися лікворно-гіпертензійний синдром, часті цефалгії, астенія, емоційна нестійкість, погіршення пам’яті, утруднення концентрації уваги. Однак ці залишкові явища зникають протягом кількох тижнів чи місяців. Серйозний прогноз має туберкульозний менінгіт, без застосування протитуберкульозних фармпрепаратів він призводить до смерті на 23-25-й день хвороби. За пізнього початку протитуберкульозного лікування прогноз серйозний — можливі рецидиви та ускладнення.

Краща профілактика менінгіту будь-якої етіології — це міцна імунна система, тобто здорове харчування, активний спосіб життя, загартовування тощо. кип’яченої води, ретельне миття овочів та фруктів, дотримання особистої гігієни.