Штучні розлади

Штучні розлади – група психічних розладів, у яких пацієнт симулює соматичне чи психічне захворювання, викликаючи симптоми хвороби в себе чи в іншу людину (родича, пацієнта). Метою симуляції є отримання турботи, уваги та моральної підтримки. Корисні інтереси відсутні. Діагностика розладів дуже складна, оскільки хворі брешуть, приховують інформацію та роблять цілеспрямовані дії для створення потрібного враження. Діагноз виставляється з урахуванням великої кількості критеріїв (як симптоматичних, так і анамнестичних). Лікування – психотерапія.

Штучні розлади – симулятивні психічні розлади, у яких хворий імітує психічне чи соматическое захворювання, отримуючи симпатію, турботу, увагу і психологічну підтримку від оточуючих (родичів, друзів, медичних працівників). Відмінною особливістю хвороби є затяте заперечення правди – навіть будучи спійманим «на місці злочину», пацієнт продовжує наполягати на своєму, за відсутності уваги стає агресивним і звертається до іншого фахівця.

Поширеність розладу не вдається оцінити через здатність хворих довго приховувати реальний стан речей, багаторазових переходів з однієї лікарні до іншої, нестачі доказів та труднощів діагностики. Найбільш небезпечним різновидом захворювання є делегований розлад (делегований синдром Мюнхгаузена), при якому пацієнт шкодить не собі, а близьким або, якщо є медичним працівником, своїм пацієнтам. Лікування штучних розладів здійснюють фахівці у галузі психіатрії.

Пацієнти ніколи не переслідують матеріальної вигоди. Вони симулюють хворобу з внутрішньої потреби виглядати і почуватися хворими людьми, які мають право на особливу увагу. Через складність діагностики дані про причини розвитку цього розладу досить мізерні, проте психіатри вважають, що воно є реакцією на нестерпний стрес, або виникає, коли пацієнт хоче уникнути відповідальності або прагне не потрапити у скрутну ситуацію.

Встановлено, що більшість хворих одночасно страждають на інші психічні розлади: множинні розлади особистості, театральні розлади особистості, дисоціальні розлади особистості та ін. Зазначається, що ймовірність розвитку штучного розладу збільшується при алкоголізмі, після інсультів і черепно-мозкових травм. Фахівці також вважають, що розлад можуть провокувати тяжкі тривалі захворювання у дитячому віці. Є дані про вплив несприятливих умов життя в ранні роки: загрозу покидання, неуважність батьків. Особливо критична ситуація, коли батько не звертає на дитину уваги, поки вона здорова, але починає посилено піклуватися і опікуватися під час хвороби.

Штучний розлад нагадує гру дитини на вигадану реальність. Правила гри умовні, але їх потрібно суворо дотримуватись. Різниця лише в тому, що грає доросла людина, здатна багаторазово ускладнити з’ясування реального стану речей, і метою гри є не забава, а прихована в несвідомому життєво важлива потреба в сигналах кохання та уваги, які пацієнт через попередній травмуючий досвід не може отримати в звичайних відносинах.

Розрізняють чотири різновиди штучних розладів: з переважанням психічних симптомів, з переважанням соматичних симптомів, із соматичними та психічними симптомами, делегований розлад (симуляція хвороби в іншої людини). При переважанні симптомів психічної хвороби пацієнти імітують певне психічне захворювання, найчастіше – шизофренію, хоча можлива й симуляція інших розладів (зазвичай добре відомих, «що знаходяться на слуху»), наприклад, депресії.

Залежно від обраного захворювання хворі можуть виглядати так, начебто погано орієнтуються в реальності, стверджувати, що чують неіснуючі голоси, робити відверто абсурдні чи псевдологічні заяви, демонструвати гранично ексцентричну поведінку, що нагадує поведінку психічно хворої людини. Деякі хворі спеціально приймають галюциногени та інші психотропні препарати, прагнучи зробити картину психічної хвороби ще переконливішою.

При переважанні соматичних симптомів хворі пред’являють скарги, характерні для будь-якого соматичного захворювання, наприклад, говорять про болі в грудях, головні болі, підвищення температури, розлад шлунка або кишечника. Для імітації деяких симптомів вони використовують спеціальні прийоми: вдихають цукрову пудру або тютюновий порошок для підвищення температури, приймають антикоагулянти для провокації кровотечі і т. д. Цей різновид захворювання іноді називають синдромом Мюнхгаузена – цю назву запропонував британський ендокринолог і гематолог розлад у 1951 році.

При розладі із соматичними та психологічними симптомами спостерігається одночасна симуляція психічного та соматичного захворювання. При делегованому розладі (розлад через представника, делегованому синдромі Мюнхгаузена) пацієнти імітують картину захворювання в іншої людини. Зазвичай такий розлад виникає у матерів, а “хворими” стають їхні маленькі діти. У легких випадках все обмежується описом болючих проявів, які нібито існували, але вже зникли на момент огляду.

При важких формах штучного делегованого розладу матері навмисно дають дітям лікарські препарати, токсичні або психоактивні речовини або виконують певні фізичні дії, що провокують симптоми різних хвороб. Іноді делегований синдром Мюнхгаузена розвивається у медичних працівників, які зазвичай доглядають дітей, старих або тяжкохворих, тобто осіб, нездатних адекватно оцінити те, що відбувається, і повідомити про дії медпрацівника іншим людям.

Існує низка ознак, що дозволяють запідозрити штучний розлад. До таких ознак належить драматична, але суперечлива історія захворювання, незвичайна динаміка симптомів хвороби, які змінюються або посилюються без видимих ​​причин після госпіталізації та початку терапії. У пацієнтів із подібними розладами частіше, ніж у звичайних хворих, виникають рецидиви. Найчастіше картина хвороби виглядає хвилеподібно: після загострення настає покращення, але коли хворий повинен перейти в ремісію, покращення знову змінюється загостренням.

Пацієнти, як правило, добре поінформовані про симптоми хвороби, з їхніх скарг та пояснень видно, що вони вивчають медичну літературу. Крім того, хворі добре знають місцезнаходження навколишніх лікарень та їх особливості (умови у відділенні, методи лікування, що використовуються). При розпитуванні іноді з’ясовується, що хворий має довгу та різноманітну історію, звертався до багатьох державних лікарень та приватних клінік, можливо – їздив на лікування до інших міст. Однак якщо раніше пацієнта підозрювали у симуляції, він може навмисне приховувати таку інформацію.

При огляді у деяких хворих виявляються множинні хірургічні шрами. Пацієнти з незвичайним ентузіазмом проходять медичні обстеження, що призначаються, при цьому, якщо результат обстеження не підтверджує наявність захворювання, у них швидко з’являються нові симптоми. Хворі охоче погоджуються на всі медичні процедури, у тому числі – хворобливі, які сприймаються психічно здоровими людьми як неприємні та небажані. Ще однією відмітною ознакою є перешкоди зустрічам лікаря з родичами пацієнта, його друзями або колишніми лікарями.

При лікуванні перших трьох типів розладів (з переважанням психічних симптомів, з переважанням соматичних симптомів, із соматичними та психічними симптомами) першочерговим завданням є зміна поведінки пацієнта, при лікуванні делегованого синдрому Мюнхгаузена – захист існуючих або потенційних жертв хворого. Після досягнення цієї мети на перший план виходить робота з психологічними проблемами, які провокують симуляцію неіснуючих захворювань.

Проводиться індивідуальна психотерапія. Використовуються різні методики, проте, за свідченням психіатрів і психотерапевтів, найефективнішою зазвичай виявляється когнітивно-поведінкова терапія – короткочасна терапія, спрямовану виявлення помилок мислення і неправильних стереотипів, зміна образу думок хворого і наступну модифікацію його поведінки. Члени сім’ї пацієнта нерідко залучаються до його патологічної системи, втрачають критичність стосовно його симптомів, або губляться, не знаючи, як реагувати на «хворобу» родича, у випадках показана сімейна терапія. У ході сімейних консультацій близькі хворого опрацьовують вже існуючі проблеми та навчаються правильно реагувати на поведінку пацієнта – не підтримувати його в прагненні постійно лікуватися, але й не демонструвати засудження чи заперечення.

Лікарські засоби для лікування штучного розладу не застосовуються, проте медикаментозна терапія може знадобитися за наявності супутніх психічних розладів (тривожного розладу, депресії та ін.). Вибір препаратів здійснюють відповідно до стандартних показань для супутнього захворювання. Пацієнти можуть використовувати призначені препарати для симуляції симптомів хвороби, тому медикаментозна терапія повинна проводитись під ретельним контролем меду. персоналу.