Шийний спондилоартроз (Артроз фасеткових суглобів шийного відділу хребта, Спондилоартроз шийного відділу хребта, Універвертебральний артроз)

Шийний спондилоартроз – Це дегенеративне захворювання дрібних суглобів шийного відділу хребта. Зазвичай вражає людей віком 50-55 років і більше. Після травм, при деяких захворюваннях та патологічних станах ознаки спондилоартрозу можуть виявлятись у осіб молодого та середнього віку. Патологія проявляється нічними болями, болями при рухах та після статичного навантаження, ранковою скутістю та обмеженням рухів. При здавленні нервових корінців виникають неврологічні порушення. Діагноз уточнюють за допомогою рентгенографії, МРТ, радіоізотопного сканування, УЗД судин та інших досліджень. Лікування консервативне: блокади, ЛФК, масаж. В окремих випадках потрібні операції.

Шийний спондилоартроз – різновид артрозу, захворювання, що вражає дрібні суглоби шийного відділу хребта. Зазвичай виникає у віці 50 років та старше, проте при травматичних ураженнях, аномаліях розвитку та деяких інших станах може розвиватися у молодих пацієнтів. Рідко буває ізольованим, як правило, поєднується з іншими хворобами хребта – остеохондрозом та спондильозом.

Патологічні зміни, обумовлені поєднанням перелічених захворювань, можуть провокувати ряд різноманітних симптомів, серед яких неврологічні розлади, ознаки погіршення кровопостачання головного мозку тощо. буд. Тому кожен випадок шийного спондилоартрозу необхідно розглядати у комплексі з урахуванням інших поразок хребта.

Основною причиною хвороби зазвичай стають вікові інволюційні зміни. Крім того, розвиток шийного спондилоартрозу може бути пов’язаний з аномаліями розвитку (недостатньо сформовані дуги хребців, асиметрія відростків), травмами хребта. За наявності патології спондилоартроз може розвиватися навіть у молодому віці.

Велике значення має нефізіологічне навантаження на шийний відділ хребта у спортсменів, людей важкої фізичної праці та осіб, змушених тривалий час перебувати в тому самому становищі (оператори ПК, друкарки, лікарі-лаборанти). Певну роль відіграє спадкова схильність, наявність аутоімунних захворювань, гормональних та обмінних порушень.

У фасеткових суглобах виникають зміни: кількість суглобової рідини зменшується, хрящі стоншуються, стають менш гладкими. Нерідко суглобові поверхні зайво зміщуються щодо один одного, що обумовлено як змінами властивостей суглобової капсули, так і надлишковим або нефізіологічним навантаженням на суглобові відростки, причиною якої є зміна співвідношень між різними структурами при аномаліях розвитку хребта, перерозподіл навантаження при порушеннях постави або збільшення вертикального навантаження зниження висоти міжхребцевих дисків.

Через усунення суглобових поверхонь капсула фасеткового суглоба розтягується. Нервові рецептори, розташовані в товщі капсули, посилають мозку сигнал про надмірне розтягування. Навколишні м’язи, що отримали «команду» усунути порушення, що зайво, надмірно напружуються і спазмуються. При цьому, оскільки нормальні співвідношення між елементами хребта порушені, суглоби фіксуються в хибному положенні, що ще більше посилює шийний спондилоартроз і призводить до подальшого прогресування дегенеративно-дистрофічних змін.

Об’єм рухів у суглобах зменшується, згодом можуть розвиватися анкілози. Комплекс патологічних змін при одночасному ураженні фасеткових суглобів та дисків призводить до утиску нервових корінців. Виникають неврологічні розлади. Безпосереднє здавлення судин та біль, що викликає спазм хребетних артерій, негативно впливають на кровопостачання головного мозку, що проявляється запамороченнями, головними болями та миготінням мушок перед очима. Можливі порушення венозного відтоку, що призводять до підвищення внутрішньочерепного тиску, внаслідок чого виникає важкість у голові, порушення координації рухів та шум у вухах.

З урахуванням виразності патоморфологічних та клінічних проявів у травматології та ортопедії виділяють 4 стадії шийного спондилоартрозу:

• 1 стадія – Протікає безсимптомно. У суглобах виникають початкові зміни.
• 2 стадія – з’являються перші ознаки спондилоартрозу: дискомфорт, біль, незначне зниження рухливості.
• 3 стадія – Зміни стають добре помітними на рентгенограмах: фасеткові суглоби деформуються, по краях суглобових поверхонь з’являються кісткові розростання.
• 4 стадія – Виникають виражені порушення рухливості ураженого відділу, можуть спостерігатися анкілози, порушення кровопостачання головного мозку, неврологічні симптоми.

Основними проявами захворювання на початкових етапах є больовий синдром та неприємні відчуття у шиї. Болі, як правило, ниючі, постійні, що посилюються при рухах. При тривалому перебуванні в незручному положенні або одномоментному інтенсивному навантаженні біль може ставати гострішим, іноді пекучим. Вранці пацієнти нерідко відчувають скутість у шиї, що зазвичай зникає протягом 30-40 хвилин. Іррадіація в плече та руку нехарактерна, неврологічні порушення відсутні.

При прогресуванні шийного спондилоартрозу та приєднанні остеохондрозу симптоми стають яскравішими та різноманітнішими. Болі періодично посилюються, починають іррадіювати у надпліччя та верхню частину спини. З’являються запаморочення, головний біль, відчуття туману і тяжкості в голові. Виникають парестезії та оніміння окремих ділянок тіла, можливі порушення чутливості. При ураженні суглобів І-ІІ хребців (унковертебральному спондилоартрозі) відзначаються порушення рівноваги, шийні та плечові неврити, гіпорефлексія.

Діагностику та терапію шийного спондилоартрозу здійснюють ортопеди, неврологи та лікарі-вертебрологи. Для підтвердження діагнозу призначають такі візуалізаційні методики:

• Рентгенографія. Виконується у двох основних та додаткових проекціях. Інформативна за наявності виражених змін у суглобах. На знімках шийного відділу визначаються деформації суглобових поверхонь, наявність остеофітів, звуження суглобової щілини.
• Комп’ютерна томографія. Більш чутлива та дозволяє діагностувати спондилоартроз ще на початкових стадіях. Добре відображає зміни твердих структур – кісток та хрящів.
• Магнітно-резонансна томографія. Призначається за необхідності оцінити стан навколишніх м’яких тканин. Візуалізує атрофію, фіброзне переродження, ознаки запалення.
• Ультразвукове дослідження. Для оцінки стану мозкового кровообігу та виключення синдрому хребетної артерії призначають допплерографію (УЗДГ судин голови та шиї).

У ході неврологічного огляду виявляють супутні розлади чутливості та рухів. За показаннями проводять розширене неврологічне обстеження з використанням інструментальних методик.

Лікування, як правило, консервативне. Терапія найбільш ефективна на початковому етапі, коли в суглобах ще не встигли розвинутися анкілози. Хірургічні втручання потрібні дуже рідко, проводяться лише за наявності серйозних ускладнень, зазвичай обумовлених грубими порушеннями співвідношень окремих анатомічних структур хребта.

Консервативна терапія

Включає прийом медикаментів та фізіотерапевтичне лікування, що зазвичай здійснюється в амбулаторних умовах. Пацієнтам призначають такі процедури:

• Охоронний режим. Хворим рекомендують обмежити нефізіологічне навантаження на область шиї, регулярно змінювати положення тіла під час роботи за комп’ютером або виконання професійних обов’язків, використовувати ортопедичні пристрої для розвантаження шийного відділу.
• Медикаментозна терапія. Може бути загальною та місцевою. Призначають нестероїдні протизапальні засоби в таблетках, вітаміни групи В і хондропротектори в таблетках або ін’єкціях. Виконують блокади фасеткових суглобів. Радять використовувати гелі та мазі з протизапальною та зігрівальною дією.
• Апаратна фізіотерапія. Для усунення набряку, болю та запалення використовують електрофорез, магнітотерапію та електроанальгезію. Для стимуляції мікроциркуляції та обмінних процесів застосовують лазеротерапію, ультразвук та фонофорез.
• Інші фізіотерапевтичні методи. Хворого направляють на акупунктуру, навчають спеціальним вправам для зміцнення м’язів шийного відділу хребта і вироблення правильного дихання (через больовий синдром може змінюватися тривалість вдиху та видиху).

За показаннями призначають масаж та мануальну терапію. До цих видів лікування слід ставитися з обережністю, застосовувати строго за призначенням лікаря і лише без ознак гострого запалення. Непродумана, не вчасно призначена терапія, а тим більше самолікування можуть призвести до загострення спондилоартрозу, різкого посилення больового синдрому і навіть появи неврологічної симптоматики. Методики краще застосовувати короткими курсами та лише під прикриттям протизапальних препаратів.

Хірургічне лікування

Оперативне лікування при шийному спондилоартрозі проводиться дуже рідко. Залежно від характеру патологічних змін виконується три види хірургічних втручань:

• Стабілізуючі операції на хребті. Показані при динамічних порушеннях, зумовлених усуненням відростків та здавленням нервових структур остеофітами.
• Хірургічна декомпресія. Необхідна при стабільних порушеннях, спричинених надмірними кістковими розростаннями у поєднанні з грубими дегенеративними змінами міжхребцевого диска та стенозом хребетного каналу. Іноді доповнюється наступною стабілізацією ураженого відділу.
• Денервація фасеткових суглобів. При вираженому рефлекторному компоненті (постійному сильному спазмі м’язів) ефективними є малоінвазивні втручання з використанням радіохірургічних методик.

У ранньому післяопераційному періоді призначаються аналгетики, проводиться антибактеріальна терапія. У фазі відновлення показано фізіопроцедури, лікувальну фізкультуру, масаж.

Шийний спондилоартроз є хронічним захворюванням. Зміни у дуговідросткових суглобах незворотні, але своєчасне лікування та корекція рухового режиму здатні уповільнити прогресування патології. На ранніх стадіях прогноз сприятливий, за дотримання рекомендацій лікаря хворі довгі роки зберігають повну працездатність, неврологічна симптоматика мінімальна чи відсутня. У запущених випадках можливе обмеження працездатності.

Основним профілактичним заходом є створення режиму помірних навантажень область шийного відділу. Необхідно уникати тривалого перебування у вимушеному положенні та незручній позі під час роботи та використання комп’ютера, ввести в робочий графік регулярні перерви для зміни пози, відпочинку та розминки м’язів. Пацієнтам з порушеннями розвитку та травмами хребта в анамнезі слід спостерігати у лікаря-вертебролога.