Шийний спондильоз (Набутий стеноз шийного відділу хребта, Шийна спондилотична мієлопатія)

Шийний спондильоз – це дегенеративне захворювання шийного відділу хребта, що супроводжується зміною міжхребцевих дисків, окостеніння передньої поздовжньої зв’язки, появою кісткових розростань на передній та бічних поверхнях хребців. Зазвичай виникає у похилому віці. Може тривалий час протікати безсимптомно. При зниженні висоти дисків та приєднанні спондилоартрозу проявляється обмеженням рухливості шиї, болями у шиї та потилиці. Для уточнення діагнозу використовують рентгенографію, МРТ, КТ, мієлографію, електроміографію та інші дослідження. Лікування зазвичай консервативне: ЛФК, масаж, мануальна терапія, фізіотерапія.

Шийний спондильоз – дегенеративно-дистрофічне ураження шийного відділу хребта (ШОП). Зазвичай є наслідком інволютивних процесів, що виникає у людей похилого віку. Початкові ознаки спондильозу часто помітні на рентгенограмах пацієнтів похилого та середнього віку. За статистикою, після 40 років патологія виявляється у 30-40%, після 65 років – у 90% населення. Рідше хвороба розвивається у молодих людей.

Шийний спондильоз – найпоширеніший різновид спондильозу. Це зумовлено анатомічними та фізіологічними особливостями шийного відділу. За спостереженнями фахівців у сфері вертебрології, травматології та ортопедії, в більшості випадків шийний спондильоз, що клінічно проявляється, поєднується з іншими інволютивними ураженнями хребетного стовпа – остеохондрозом і артрозом суглобів хребта.

Як правило, основною причиною виникнення шийного спондильозу стають вікові зміни метаболізму, природне старіння клітин та тканин людського тіла. Ранньому розвитку спондильозу сприяють:

• великі одноразові травматичні ушкодження, наприклад, перелом шийних хребців;
• багаторазові невеликі травми хребта у шийному відділі;
• уроджені аномалії розвитку хребетного стовпа;
• порушення постави, сколіоз та посилений шийний лордоз;
• обмінні розлади, внаслідок яких у хребетному стовпі посилено відкладаються солі кальцію;
• гормональні порушення, переохолодження та хронічні інфекції.

Фактори ризику

В окрему групу причин варто віднести обставини, за яких виникає тривале нефізіологічне навантаження на шийний відділ хребта. Найчастіше патологія розвивається у працівників розумової праці, людей, які виконують професійні обов’язки в одній статичній позі, та осіб, які ведуть малоактивний спосіб життя. Нерідко у хворих на шийний спондильоз спостерігається поєднання цих факторів.

Вимушене положення голови під час роботи на комп’ютері, за мікроскопом або друкарською машинкою створює надмірне навантаження на певні ділянки ШОП. Шия дуже рухлива, у своїй м’язовий корсет у цій галузі розвинений слабше, ніж у інших відділах хребетного стовпа. М’язи не справляються з утриманням нефізіологічної пози, виникає навантаження міжхребцевих дисків, м’язів та зв’язкового апарату хребта.

Шийний відділ – найбільш рухливий відділ хребетного стовпа. Він складається із семи хребців. Між усіма шийними хребцями, крім першого та другого, є еластичні міжхребцеві диски, що виконують функцію амортизаторів. Диски складаються з м’якого пульпозного ядра і жорсткого кільця фіброзного, яке утримує ядро, не даючи йому випинатися.

Хребет укріплений зв’язками та м’язами. Одна з великих зв’язок (передній поздовжній зв’язок) розташовується по передній поверхні тіл хребців. При розвитку шийного спондильозу фіброзне кільце частково втрачає свою жорсткість, а пульпозне ядро, що знаходиться під тиском, випинається в бік передньої поздовжньої зв’язки. У сфері зв’язування з’являються ділянки окостеніння. Згодом на передній та бічних поверхнях хребців утворюються кісткові розростання.

За збереження висоти міжхребцевого диска шийний спондилез може тривалий час протікати безсимптомно. Больовий синдром обумовлений підвищенням тонусу прилеглих м’язів, блокадами суглобів, запаленням у сфері зв’язок та фасцій. Згодом формуються грубі анатомічні порушення: зниження висоти міжхребцевих дисків, обмеження рухливості та анкілоз дрібних суглобів. Можливе здавлення нервових корінців та стеноз хребетного каналу з розвитком неврологічної симптоматики.

Пацієнти з ізольованою формою захворювання, що не супроводжується зниженням висоти міжхребцевих дисків, тривалий час можуть не подавати жодних скарг. При приєднанні інших захворювань хребта та прогресуванні анатомічних порушень виникають локальні тупі ниючі або тяжкі болі, які посилюються після навантаження та слабшають або зникають після тривалого відпочинку. Хворий починає щадити шию при рухах, намагається повертати не лише голову, а й корпус.

Біль виникає в ділянці шиї, віддає в руки. Іноді пацієнти скаржаться тільки на болі в руках, які локалізуються на зовнішній поверхні кінцівки від плечового до ліктьового суглоба. Іноді біль іррадіює у ділянку лопатки. Можливі кардіалгії, больові відчуття у зоні грудини та верхніх ребер.

У міру прогресування патології больовий синдром стає більш тривалим та інтенсивним. У подальшому болі набувають постійного характеру і не зникають навіть після сну. Через болі та порушення нормальних анатомічних співвідношень між окремими елементами хребта м’язи шиї перебувають у постійній напрузі. Спазм шийних м’язів сприяє обмеженню рухів шийного відділу і згодом сам стає причиною болю в шиї.

У деяких хворих розвивається плечолопатковий періартрит, активне відведення та обертання плеча обмежується через біль. Через здавлення хребетних артерій остеофітами згодом з’являються запаморочення та головний біль, зумовлені погіршенням кровопостачання головного мозку. Поєднана компресія нервів та судин може стати причиною порушень зору та слуху. Хворих турбує неможливість сконцентрувати погляд, миготіння мушок, шум у вухах та погіршення слуху.

Іноді виявляється синдром сходового м’яза, зумовлений здавленням судин та нервів у зоні надпліччя. Патологія супроводжується болем у руці та ослабленням пульсу. При подальшому посиленні патологічних змін можуть виникати неврологічні симптоми, зумовлені здавленням нервових корінців (радикуліт) та стенозом хребетного каналу (компресійна мієлопатія). Можливі слабкість м’язів, порушення чутливості верхніх та нижніх кінцівок.

Обстеження пацієнта, який страждає на шийний спондильоз, здійснюється лікарем-вертебрологом або ортопедом за участю невролога, включає об’єктивні дослідження та візуалізаційні методики. Для уточнення діагнозу проводяться:

• Опитування, зовнішній огляд. Лікар уточнює час появи та динаміку розвитку проявів хвороби, ознаки ускладнень. Спеціаліст визначає рухливість шиї, виявляє характерні симптоми (обмеження нахилу голови вбік у положенні стоячи та збільшення – у положенні лежачи).
• Неврологічний огляд. Включає перевірку рефлексів, чутливості та рухів. При здавленні корінців можливе зникнення рефлексів з біцепса, трицепса та плечепроменевого м’яза. При здавленні спинного мозку відзначається підвищення тонусу м’язів та посилення рефлексів, з’являється патологічний рефлекс Бабінського.
• Рентгенографія хребта. Висота міжхребцевих дисків знижена. На знімках проглядаються поширені дегенеративні зміни, визначаються остеофіти, що виступають у бік спинномозкового каналу.
• КТ хребта. Дозволяє уточнити дані рентгенографії. Свідчить про звуження міжхребцевих отворів, дегенеративні зміни дрібних суглобів хребта. На пізній стадії підтверджує здавлення спинного мозку зміненими дисками та остеофітами.
• МРТ хребта. Застосовується для детальної оцінки стану м’якотканих структур. Виявляє стеноз або оклюзію субарахноїдального простору, потовщення зв’язок, здавлення ділянок спинного мозку, зони набряку, демієлінізації, контузії або мієломаляції нервових тканин.
• Електроміографія. Дослідження нервової провідності проводиться при виявленні ознак радикуліту або компресійної мієлопатії. Дає можливість уточнити тяжкість і поширеність ураження нервових волокон і м’язів, що иннервируются.

Раніше для виявлення стенозу хребетного каналу зазвичай застосовували мієлографію – рентгенконтрастне дослідження, при якому контрастну рідину або повітря вводили в хребетний канал за допомогою люмбальної пункції, а потім робили серію знімків. В даний час дана методика поступово втрачає своє значення через появу КТ та МРТ. Ці методи дозволяють отримати ті самі дані, але не мають побічних ефектів і набагато легше переносяться хворими.

Лікування зазвичай консервативне. Основними цілями є усунення больового синдрому, покращення локального кровообігу, збереження рухливості ШОП, відновлення нормальних співвідношень між окремими структурами хребетного стовпа та уповільнення дегенеративно-дистрофічних процесів у тканині міжхребцевих дисків.

Консервативна терапія

Здійснюється в амбулаторних умовах, включає спеціальний режим, лікарські засоби та фізіотерапевтичні процедури. Проводять такі лікувальні заходи.

• Охоронний режим. передбачає обмеження навантажень (особливо статичних) на область шиї. Хворим, яким доводиться довго перебувати у вимушеному положенні, рекомендують використовувати еластичний комір.
• Медикаментозна терапія. Пацієнтам виписують хондропротектори, ангіопротектори та протизапальні препарати. При інтенсивному больовому синдромі застосовують анальгетики, при виражених спазмах шийних м’язів – міорелаксанти.
• Фізіолікування. При шийному спондильозі ефективні ультразвук, діадинамічні струми, лікарський електрофорез із новокаїном. Для зміцнення м’язів та збереження рухливості необхідні регулярні заняття ЛФК без перерозгинання та перенапруги шиї.

За відсутності протипоказань призначають мануальну терапію та щадний масаж. Категорично протипоказані грубі масажні прийоми та самостійний масаж, що проводиться нефахівцем. При різких болях, зумовлених стисненням нервових корінців, виконують блокади ураженої області (паравертебральні блокади та блокади фасеткових суглобів).

Хірургічне лікування

Хірургічні втручання потрібні дуже рідко. Хворих направляють на операцію при поєднанні кількох патологічних процесів (наприклад, спондильозу та тяжкого спондилоартрозу), неефективності консервативного лікування, а також за наявності прогресуючої неврологічної симптоматики, що свідчить про стеноз хребетного каналу та здавлення спинномозкових корінців. Виконуються:

• Ламінектомія. Видалення дужок і остистих відростків хребців для усунення здавлення корінця.
• Форамінотомія. Розширення отвору, через яке проходить корінець і судини, що живлять спинний мозок.
• Мікродискектомія. Показано при ускладненні спондильозу грижів шийного відділу. Передбачає часткове висічення диска з використанням мікрохірургічної техніки.

Операції здійснюються за умов нейрохірургічного чи вертебрологічного відділення. У післяопераційному періоді проводять знеболювання, призначають фізіолікування, масаж, лікувальну фізкультуру.

Прогноз зазвичай сприятливий. Патологія не становить небезпеки для життя. Усунути дегенеративні зміни, що вже виникли, в хребті неможливо, проте при своєчасному початку лікування у більшості хворих вдається ліквідувати больовий синдром, зберегти рухливість шиї і попередити розвиток неврологічних ускладнень. На пізніх стадіях прогноз дещо погіршується через поширеність патологічних процесів, супутні зміни нервів, м’язів та інших структур.

Перелік профілактичних заходів включає збереження фізіологічного становища шиї в процесі роботи, яка потребує тривалої нерухомості, регулярні перерви для розминки м’язів шиї, збереження достатнього рівня фізичної активності, попередження травм та захворювань хребта.