Шилопід’язичний синдром (Синдром Голка, Синдром подовженого шилоподібного відростка)

Шилопід’язичний синдром – Це симптомокомплекс, що розвивається при аномаліях розмірів / розташування шилоподібного відростка або кальцифікації шилопід’язикового зв’язування. Клінічно проявляється болем у шиї з іррадіацією у горло, вухо, СНЩС, підборіддя, дисфагією. Можливі пароксизмальні цефалгії, запаморочення, непритомність. Критеріями діагностики є дані пальпації, КТ шилоподібного відростка, УЗД та КТ-ангіографії судин шиї. Консервативна тактика включає ін’єкційні блокади, прийом НПЗЗ, проведення фонофорезу. При неефективності здійснюється хірургічне висічення зміненого відростка чи зв’язки.

Шилоподъязычный синдром (синдром подовженого шиловидного відростка) був докладно вивчений і описаний 1937 р. американським отоларингологом У. Голом, тому також має ім’я – синдром Голка. Анатомічні зміни шилоподібного відростка трапляються у 18–30% дорослих людей, проте клінічні прояви розвиваються лише у 1–5%. Найчастіше із цим захворюванням стикаються жінки, середній вік звернення становить 50-60 років. Шилопід’язичний синдром відноситься до мультидисциплінарних проблем, що поєднують неврологію, стоматологію, отоларингологію.

Синдром Голка розвивається внаслідок зміни структур шилопід’язичного комплексу (ШПК), а саме – шилоподібного відростка скроневої кістки (ШОВК), шилопід’язичного зв’язування (ШС) або під’язикової кістки. Аномалії ШОВК пов’язані з його подовженням чи неправильним розташуванням – відхиленням, викривленням. Патологічні зміни зв’язки обумовлені її звапнінням (неповним/повним, одно- або двостороннім). Анатомічні дефекти під’язикової кістки представлені збільшенням бічних відростків – рогів.

Провокувати розвиток шилопід’язичного синдрому можуть:

Шилоподібний відросток відходить від нижнього полюса скроневої кістки, спрямований вниз і вперед. Він розташований у тісній анатомічній близькості до стінки глотки, внутрішньої та зовнішньої сонних артерій, яремної вені, черепних нервів (під’язикового, язикоглоточного, додаткового).

У дітей ШОВК є хрящовим утворенням, яке з віком піддається осифікації. У разі затримки процесу окостеніння під дією тяги прикріплених до шилоподібного відростка м’язів він витягується в довжину або відхиляється в будь-яку сторону. Окостеніння зв’язки може бути обумовлено наявністю в ній елементів ембріонального хряща, який згодом піддається кальцифікації. Якщо осифікація одночасно охоплює ШОВК та ШС, то утворюється гіпертрофований кістковий конгломерат – мегастилоїд.

Гіпертрофія або деформація ШОВК призводить до контакту кісткового утворення з судинно-нервовим пучком. Його роздратування або компресія сприяє виникненню наполегливого больового синдрому в ділянці шиї та ротоглотки, порушень ковтання, розладів кровообігу в каротидному басейні. Виникає шилопід’язичний синдром.

Клінічна симптоматика синдрому Голка залежить від того, які анатомічні освіти піддаються подразненню гіпертрофованим шилоподъязычным комплексом. Виділяють 2 варіанти синдрому:

• шиловидно-глоточний (класичний) – пов’язаний із роздратуванням гілок язикоглоткового нерва, характеризується затятими больовими відчуттями;
• шиловидно-каротидний (Синдром сонної артерії) – розвивається при залученні в патологічний процес сонних артерій, супроводжується цереброваскулярними проявами.

Шилоподібно-глоточний синдром

Провідною скаргою пацієнтів з даним різновидом шилопід’язичного синдрому є постійні больові відчуття, які мають різноманітний характер і локалізацію. Найчастіше біль тупий, односторонній, первинно виникає в підщелепній ділянці, іррадіює в корінь язика, СНЩС, вухо. Зазвичай біль наростає поступово, з часом набуваючи розлитого характеру. Можливе гостре виникнення больового синдрому, яке пацієнти пов’язують із значним фізичним зусиллям, переохолодженням. При кашлі, поворотах голови біль стає різким, колючим.

Значна частина пацієнтів з шилопод’язичним синдромом відзначають труднощі ковтання, відчуття стороннього тіла (відчуття кістки, що застрягла, грудка в горлі), біль при ковтанні. У поодиноких випадках виникають парестезії мови, гіперсалівація, зміни голосу.

Шилоподібно-каротидний синдром

При зацікавленості сонної артерії непокоїть біль у шиї, цефалгія (в темряві, скронях, потилиці, навколоочній ділянці). Болі посилюються при поворотах шиї, нахилах голови, у незручній позі під час сну. На тлі шийно-лицьових болів періодично виникають напади запаморочення, потемніння в очах, синкопальні стани. Можливі епізоди серцебиття, нудота. Іноді пацієнти самі намацують болісний виріст в області піднебінної мигдалини.

Практично всі хворі відзначають зниження працездатності, занепад сил та настрої, порушення сну. Найбільш грізними ускладненнями шило-каротидного синдрому є транзиторні ішемічні атаки та ВНМК за ішемічним типом. Їх причиною найчастіше стає диссекція внутрішньої сонної артерії з утворенням інтрамуральної гематоми, що оклюзує просвіт судини. Компресія внутрішньої яремної вени провокує внутрішньочерепну гіпертензію. В окремих випадках може настати раптова смерть внаслідок вагусної аритмії чи міокардіальної депресії.

До моменту постановки діагнозу більшість хворих з шилопід’язичним синдромом вже встигають обстежитися у ряду фахівців: отоларинголога, невролога, стоматолога і навіть отримати лікування з приводу інших передбачуваних захворювань, що приносить незначне та короткочасне полегшення. Грамотному розпізнаванню хвороби сприяє:

1. Клінічний огляд. На синдром Голка вказують характерні скарги на біль, почуття стороннього тіла, напади запаморочення. Пальпаторно внутрішньо-і позаротовим доступом виявляється подовження верхівки ШОВК, найбільш болючі точки, посилення та типова іррадіація болю при натисканні на відросток. Симптоми швидко усуваються введенням розчину анестетика в шилопід’язичну зв’язку.
2. Рентгенодіагностика. Об’єктивне підтвердження аномальної будови шилоподібного відростка отримують за допомогою рентгенологічного обстеження. Виконується ортопантомографія, рентгенографія м’яких тканин шиї, КЛКТ або МСКТ скроневої кістки з 3D-реконструкцій, за даними яких виявляється подовжений або викривлений відросток шилоподібний, кальцифікована шиломандибулярна зв’язка.
3. Дослідження судин шиї. При шило-каротидному типі синдрому обов’язковим є проведення УЗД брахіоцефальних судин, КТ/МР-ангіографії з контрастуванням артерій шиї. Ці дослідження дозволяють виявити компресію та диссекцію магістральних судин.

Диференційна діагностика

У клінічній практиці шилопід’язичний синдром часто приймається за іншу патологію, через що хворим призначається неправильне та неефективне лікування. У ході дифдіагностики мають бути виключені такі діагнози:

Консервативна терапія

Зазвичай використовується у пацієнтів із шиловидно-глоточним синдромом. Рекомендується прийом НПЗЗ, седативних препаратів. Проводяться курси ультрафонофорезу з гідрокортизоном. Ефективні блокади з анестетиком та кортикостероїдами в область навкологлоткового простору. При неефективності консервативних заходів розглядаються показання до резекції відростка шиловидного.

Хірургічне лікування

При розвитку шило-каротидного синдрому вибирається хірургічна тактика, що полягає у резекції верхівки шиловидного відростка – проведенні часткової стилоїдектомії. Існують 2 принципові підходи до виконання оперативного втручання:

• Внутрішній. Доступ здійснюється через передню піднебінну дужку або тонзилярну нішу після видалення мигдаликів. Супроводжується найкращим косметичним результатом, проте пов’язаний із підвищеним ризиком інтраопераційного пошкодження судинно-нервового пучка.
• Зовнішній. Розріз проводиться в завушній або щелепній зоні лінії першої шийної складки. Операція більш травматична, водночас дає кращий огляд операційного поля та візуальний контроль. Можливе перетинання гілок лицевого нерва та привушної слинної залози.

Висічення ШОВК є найбільш радикальним способом позбавлення шилопід’язичного синдрому. Больові відчуття, як правило, зникають через кілька днів (іноді – протягом місяця) після операції у міру розсмоктування рубців та відновлення тканин. Пацієнтів перестають турбувати цереброваскулярні прояви, усувається ризик виникнення інсульту.

Шилопід’язичний синдром належить до захворювань, які суттєво знижують якість життя та працездатність пацієнтів, а в ряді випадків можуть призводити до інвалідних наслідків. Швидка та точна діагностика, заснована на клінічних та об’єктивних ознаках, дозволяє вибрати правильну (консервативну, хірургічну) тактику та позбавити пацієнта від страждань.

У плані профілактики шилопід’язичного синдрому рекомендується уникати травм глотки та ШОВК, при вираженому больовому синдромі в шийно-лицьовій зоні негайно звертатися до фахівців. Необхідна велика поінформованість та настороженість лікарів щодо синдрому Голка, що дозволить уникнути його гіподіагностики та неправильного лікування.